#НазустрічВоскресінню 11. Порівняння — це смерть духовного життя

8 лютого 2023

#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!

#НазустрічВоскресінню 11. Порівняння — це смерть духовного життя

«Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк. 18, 11).

Свята Тереза від Ісуса казала одного разу: «Порівняння це — смерть духовного життя». Тим самим хотіла підкреслити, що кожна людина — неповторна, кожна людина має унікальний досвід земного життя, а — відповідно — кожна йде до святості своїм неповторним унікальним шляхом. Оглядатися на іншу людину може призвести до «відхилення від маршруту» і людина не буде в стані розпізнати волю Божу — той неповторний шлях до неба, який Господь передбачив саме для неї.

Водночас ми, люди, надзвичайно схильні порівнювати себе з іншими. Можливо цього нас навчили ще наші батьки, коли у своєму нерозважливому бажанні спонукати нас до вдосконалення, порівнювали нас з іншими братчиками чи сестричками, чи навіть з сусідськими дітьми, які, в їхніх очах, були «чемнішими», «слухнянішими», одним словом кращими і тим самим заслуговували більше, ніж ми, на їхню прихильність і любов.

Таке ставлення і наставлення батьків до дітей, попри те, що глибоко ранить дитячу психіку, ще й фіксує у свідомості дитини, а потім і дорослої людини переконання, що на любов потрібно заслужити. Рівно ж людина, котру в дитинстві постійно порівнювали з іншими і то не на її користь, правдоподібно, піде в доросле життя з комплексом меншовартості, з браком упевненості у собі та буде дуже схильною порівнювати себе з іншими: більш успішним буде заздрити, а на слабших буде дивитися зверхньо і зневажливо, бажаючи якимось чином покращити свій власний образ у своїх очах.

У поведінці фарисея такий нездоровий погляд на Бога, на себе і на ближніх проявляється у тому, що фарисей, хоч звертається до Бога, в центрі ставить себе самого, а задля того, щоб посилити ефект від своєї позірної бездоганності і, можливо, покращити своє самопочуття, порівнює себе з нещасним митарем, який стоїть у храмі, б’ючи себе у груди.

Подібна поведінка нерідко стрічається серед людей. Дехто, не будучи готовим подивитися у світлі Божому на себе самого і визнати з вдячністю свої дари, при цьому не боячись зі смиренням признатися і до своїх обмежень і прогрішень, схильний думати чи казати: «Я нікого не вбив, нічого не вкрав, — отже я перед Богом у порядку, я гріха не маю». Але насправді це не є жодною чеснотою — порівнювати себе зі злодіями і вбивцями, при цьому тішачи себе думкою, мовляв, я не такий вже і поганий.

Для нас, християн, єдиним, до кого маємо не те що порівнюватися, — бо Він назавжди залишиться досконалим ідеалом, — а радше — на кого орієнтуватися — це Господь наш Ісус Христос. Він — досконалий Бог і досконала людина, «образ невидимого Бога» (1, 15). Ми були сотворені на Його образ, тому щораз більше уподібнюватися до Нього, наслідуючи Його у нашому житті — наше життєве і християнське покликання. Тому першим і останнім закликом Ісуса до своїх учнів, є буде завжди: «Іди за мною!» (пор. Мт. 4, 19; 8,22; 9,9; 19,22; Мр. 1,17, Лк. 9,59; Йо. 21,19…). Пригадаймо собі зустріч Воскреслого Христа з учнями над Тиверіадським морем, коли апостол Петро, побачивши Йоана, спитав Ісуса: «Господи, а цей що?» — на що Господь сказав йому не оглядатися на інших, а послідовно і витривало йти за Ним: «Якщо я хочу, — відрікає йому Ісус, — щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!» (Йо. 21, 21–22).

«Почуй, о Господи, мій голос, коли взиваю, змилуйся надо мною й обізвись до мене. В твоєму імені серце моє каже: „Обличчя моє шукайте!“ Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Ти моя поміч, не відкидай мене і не залишай мене, Спасителю, мій Боже! Бо навіть, як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до себе прийме. Навчи мене, о Господи, путі твоєї, провадь мене простою стежкою, з огляду на тих, що на мене засідають. Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійсь на Господа!» (Пс. 27, 7–11.14).

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії