СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Наскільки вміємо дарувати себе для наших ближніх? Наскільки можемо стати Євхаристією, як Ісус, для багатьох?» — єпископ Тарас Сеньків
Слова Христа: «Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною» звучать як заклик до радикального вибору, який неможливо ігнорувати. У світлі сучасних випробувань, зокрема війни, вони набувають особливої глибини та актуальності. Владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийської єпархії, у своєму роздумі запрошує нас переосмислити значення хреста у житті кожного з нас. Як прийняти страждання з довірою до Бога? Як жертва і відданість можуть привести до справжньої свободи? Чому саме через любов і єдність у терпінні відкривається шлях до спасіння?
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- чому слова Христа про зречення себе самого та прийняття хреста не можуть залишити людину байдужою?
- як війна змінює сприйняття життєвих цінностей і що стає справжнім скарбом для людини в часи випробувань?
- яким чином страждання та спільний хрест можуть об’єднувати людей і сприяти солідарності?
- чому переосмислення власної свободи є важливим кроком у процесі духовного очищення?
- як добровільне прийняття хреста сприяє зростанню у любові та свободі?
- у чому полягає зв’язок між жертвою, відданістю та справжньою любов’ю до Бога і ближніх?
Хрест як невід’ємна частина життя
«Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною». До цих Христових слів ніхто та ніколи не зможе відноситися байдуже. В них звучить заклик до радикалізму, котрий нераз сприймається як абсурд. Але у житті цілковитим абсурдом є насильство, беззаконня, війна.
Тому війна змушує людей зовсім по-іншому дивитись на життя. Вона спонукає їх запитувати про вищі цінності та вникати у найсокровенніші таємниці. Таємниці, які завжди присутні в глибинах нашої сутності, але які ми для себе ще не спромоглися відкрити. Все, що зараз потрібно людині, несподівано почало поміщатися в одній валізі, або навіть в одній долоні! Перед лицем загрози насилля та смерті все стає відносним. Коли лунає тривога і летять ракети, мама хапає за руку дитину і біжить у бомбосховище. Таким несподівано вривається у наше сьогодення хрест, і стає невід’ємною частиною нашого життя. Від нього не втечеш, його можна лише з довірою у Бога прийняти. І тоді він стає знаменням очищення нашої свободи.
Уроки війни: переоцінка життєвих цінностей
Перед лицем такої дійсності кожен прожитий день раптом набуває зовсім іншої, значно більшої ваги. Ми наче вперше прокинулися і починаємо чіткіше бачити та цінувати дар життя. Денне світло, мить звичайної тиші, простий сніданок, весняний спів пташок і, головне, усмішка зовсім незнайомої людини — все це починаємо переживаєш як дійсно великі скарби.
Страждання, що єднає
Дивно, але свідомо прийняті хрести, розділені навзаєм страждання, нас об’єднують. Через «бетонні плити» невідомого і тривожного майбутнього, яке може стати жертвою свавілля власть імущих, пробиваються паростки прагнення нового життя. З болючих та кровоточивих душевних, а може і тілесних, ран, проростає життєтворча потреба солідарності та людяності у стосунках з усіма. Вже десь подівся страх з коронавірусу. Все, що вважалося необхідним для комфорту, статусу, власного та родинного благополуччя — все це неначе позбується свого первісного значення. Ми наче втрачаємо право власності, але нам вже не боляче від того. Нашим залишається лише те, що вміщається в долоні, і у нашому серці! Це змушує шукати чогось вищого. З’являються чистіші думки і благородніші прагнення, які приносять у серце радість та надію. У кромішній пітьмі навколо себе ми починаємо шукати більше правдивого світла!
Відкритість до Бога
Чому? Тому, що сотворені, щоб бути любленими! Так крок за кроком відкриваємося на Творця всього сущого, та починаємо розпізнавати присутність Бога в усьому. Початок процесу очищення запущено! Ми чогось подібного навіть не передбачали, що більше, вважали за неможливе, але він настав і містить безліч благодатей. Спасіння завітало до нас. Воно тут, на порозі нашого життя і відкритих дверей нашого серця.
Свобода у вірі та випробуваннях
Тепер Христові слова про зречення себе самого і прийняття хреста ніби втрачають свою радикальність, бо у більшій чи меншій мірі ми змушені з ними годитися як з невідворотною дійсністю нашого життя. Але заклик Христа апелює на нашу свободу. Тому нам треба зробити добровільний вибір! Заради очищення! Тепер лиш потрібно довіритись йому заради більшої свободи! Щоб бути здатними вільно розпізнавати дійсність та приймати правильні рішення. Заради зростання у любові потребуємо більше віддатися його святій волі! Треба довіритись йому у наших випробуваннях, та взяти участь на стражданнях інших, як сопричасті у хресті Спасителя, щоб зростати у його свободі.
Любов як жертва
«Взяти свій хрест» означає жертвувати Христу з чистою вірою свою свобідну волю, свій розум, своє життя. Душа може бути оповита сутінками від випробувань і страждань, але вони є найправдивішим мірилом нашої безкомпромісної відданості. Відданість — це також справжня любов. Чим більшою є наша відданість, тим більша наша любов до Бога і людей. Любити людей, означає бути готовими стати на їхнє місце, розділити з ними їхні хрести, але теж і спокуту за занедбання та злочини. Бо як «ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе», так само маємо відповідальність за спільні провини, якої не уникнемо. Тому «носім тягарі один одного, щоб таким чином виконати закон Христа». У хресті Спасителя нашим покликанням є стати свобідною жертвою, бо вона є суттю змісту нашого спасіння.
Наскільки вміємо дарувати себе для наших ближніх? Наскільки можемо стати Євхаристією, як Ісус, для багатьох? Наскільки прагнемо пожертвувати себе «для більшої прослави Бога»? Ці запитання спонукує зазвучати у нашому сумлінні хрест Спасителя.
Надія у Христі — шлях до спасіння
Звичайно Господи, без твоєї благодаті не можемо навіть вимовити: «Боже, ти Бог мій! Тебе шукаю пильно». Однак, невпинно повторюймо: «Ти, Господи, нас створив із прагненням любові і тому… тебе душа моя прагне», нехай навіть недосконало… Ця істина наповнює нас надією, що Ісус вкаже нам правильний шлях і остаточно переможе силою та благодаттю свого хреста, а насамперед здобуде свою перемогу в кожному з нас особисто. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
