«Наші слабкості і гріхи не є перешкодою для Бога, щоб дарувати нам дар святості», — владика Богдан Дзюрах у Неділю усіх Святих

24 червня 2019

Таким чином, навіть наші слабкості і гріхи не є перешкодою для Бога, щоб дарувати нам дар святості. Справжнім гріхом було б не скористатися з цієї простягнутої Божої руки, яка пропонує нам спасіння, а до того ж хоче нас цією Божою десницею провадити, як батько і мати провадять улюблене дитя. Нам треба тільки не виривати своїх рук із Божої руки, триматися близько Бога, перебувати у Його любові, а віддалившись, якомога швидше повертатися до Нього через покаяння і навернення.

«Наші слабкості і гріхи не є перешкодою для Бога, щоб дарувати нам дар святості», — владика Богдан Дзюрах у Неділю усіх Святих

«І чув я мов голос натовпу численного і мов голос вод багатьох і мов голос громів могутніх, що промовляли: „Алилуя! бо воцарився Господь, Бог наш, Вседержитель. Радуймося і веселімося і віддаймо славу йому, бо настав шлюб Агнця і дружина його приготувалася. І дано їй, щоб одягнулася у вісон чистий, ясний, вісон же — це праведність святих“ (Одкр. 19, 6–8).

Це видіння, яке бачив засланий на острів Патмос останній з живих апостолів св. Йоан Євангелист, влучно ілюструє зміст нинішньої Неділі усіх Святих. Свята Церква ставить перед нашими очима величний похід «численного натовпу» тих, котрі є чистим і ясним вісоном, в який зодягається Церква — Христова Невіста. Сьогодні ми вшановуємо усіх Святих, прославлених на землі, чиї імена занесені в церковний календар, і на небі, чиї імена відомі тільки самому Богові. Через вшанування святих Церква пригадує нам кілька важливих правд нашого християнського життя.

Святі — приятелі Бога

Передовсім вшановуючи їх, ми вшановуємо також і в першу чергу самого Господа Бога, Який прославився у них і об’явив у них свою святість, свою велич, свою любов і милосердя. Святих називають приятелями Бога, а відомо, що приятель — це той, хто відчуває і цінить близькість Того великого і Святого Приятеля, Яким є сам Господь Бог, хто довіряє Йому, у всьому покладається на нього, хто залишається вірним своєму другові, хто намагається здійснити його волю, хто через близьке і часте спілкування та перебування з Ним сам уподібнюється до свого Приятеля. Ісус на Тайній Вечері сказав до своїх учнів і апостолів: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого» (Йо. 15, 15). Такі святі зовсім недалеко від нас: це можуть бути наші батьки, які в смиренні і простоті сповняють Божу волю, живуть любов’ю, терпеливо сповняють свої християнські і родинні обов’язки, і так прославляють Бога та віддзеркалюють у собі Його доброту, Його мир, Його радість і любов. Невипадково, нам так добре у присутності таких людей — приятелів Бога. Ми вже тут на землі неначе відчуваємо присутність і дію Бога в них і через них.

Святі — приятелі людей

Святі називаються також приятелями людей. Перш за все тому, що вони пов’язані з нами різними зв’язками — часом навіть кровними, але також національними, загальнолюдськими — як члени тієї самої людської родини, а в першу чергу зв’язками духовними — як діти Того самого Бога і учні та приятелі того самого Господа Ісуса Христа. Будучи нашими приятелями, вони чувають над нами, піклуються про нас, заступаються за нами перед престолом Господнім, моляться за нас до Господа. І це не дивно, бо якщо наші рідні і приятелі за свого земного життя нас шанували, підтримували, любили, то тим більше тепер, коли вони у вічності, занурені у безконечну Божу любов, не перестали нас любити і піклуватися про нас. Остаточно вони це роблять не лише тому, що пов’язані з нами тими чи іншими зв’язками. Вони це роблять, бо вони наповнені Божою любов’ю. А Божа любов у серці людини, якщо вона є справжньою, обов’язково, неминуче мусить проявитися назовні у любові до ближніх. Той самий Йоан Богослов у своїх посланнях неодноразово пригадує про цей святий обов’язок усіх правдивих Христових учнів виявляти справжність своєї любові до Бога через любов до ближніх: «З того виявляються діти Божі й діти дияволові: кожен, хто не чинить справедливости, не є від Бога, а й той, хто не любить брата свого. Бо це та звістка, яку ви від початку чули: щоб один одного любити, а не як Каїн, який був від лукавого й убив брата свого» (1 Йо. 3, 10–12). А на іншому місці говорить подібно: «Коли хтось каже: „Я люблю Бога“, а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.“ (1 Йо. 4, 20–21).

Наше власне покликання до святості

А третя річ, про яку пригадують нам усі святі — це наше власне покликання стати святими. Вони пригадують нам, що ми у нашій дотеперішній земній історії вже були святими (у Хрещенні), що ми повинні постійно відновлювати нашу святість (у Таїнстві Покаяння) і покликані до осягнення повноти святості, яку для нас передбачив Господь Бог. Хтось може сказати: «Та мені далеко ще до святості. Я повний слабкостей, провин, гріхів. Не можу позбутися своїх вад, повторюю ті самі похибки, а навіть додаю нові». Втім, перед нами лише два шляхи, дві можливості, дві перспективи: або ми після смерті попадемо — не приведи Господи — до пекла і будемо на віки прокляті, або ми будемо спасенні, а отже — святі. Немає посередньої дороги. Немає третього шляху. Як казали древні: «Tertium non datur» — «Третього не дано».

До речі, нам варто усвідомити собі, що ми не лише мусимо стати святими, — ми можемо стати святими. А це можемо слід розуміти в подвійному сенсі: як можливість, яку нам дарує Господь Бог. Бо якщо правдою є те, що нам «не дано третього», то доброю новиною для нас є те. що нам дане «друге», тобто дорога спасіння, дорога святості, дорога життя. Так, наші прародичі через своє гріхопадіння засудили себе і нас, своїх нащадків, на вічну смерть, на вічне прокляття. Проте, Господь у своїй милості зглянувся над грішним людським родом, прийшов на землю, взяв наші гріхи на себе, спокутував за них і відкупив нас, даруючи нам можливість прощення, очищення, спасіння, святості. Він відкрив для нас можливість стати на дорогу святості через навернення і покаяння. Вистачить звернутися до Бога з довірою, так як це зробив добрий розбійник на хресті, кажучи: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство», на що почув божественне запевнення із уст Ісуса: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23, 42–43). Можна сказати, що сам Господь з амвону хреста проголосив того грішного і нещасного, але розкаяного чоловіка святим, зачислив його до лику святих, яких ми нині вшановуємо.

Ми можемо стати святими

Ми можемо стати святими — запевненням цього є нинішня Неділя. Ми нині вшановуємо не ангелів, але людей, таких самих підлеглих немочам, як ми, створінням Божим. І якщо вони змогли стати святими, то, з певністю, і ми зможемо, за Божою ласкою і їхнім заступництвом. Кожного вечора перевіряймо нашу ходу, щоб не розминутися із ціллю нашої життєвої мандрівки. Бо не вистачить лише сісти в поїзд і задовольнятися тим, що він рухається. Слід питати себе: чи він іде по правильному маршруту, чи привезе мене до поставленої цілі. То ж маємо щовечора питати себе самих: «Що я зробив, щоб наблизитися не просто до гробу (це відбувається саме по собі), але до святості? Як я сповняв сьогодні Божі заповіді? Кому з моїх ближніх я сьогодні послужив у дусі Христової любові?» Малими жестами і кроками дійдемо день за днем до великої цілі нашого християнського покликання — до спасіння, до святості.

Нехай же Всемилостивий Господь прийме нашу сьогоднішню молитву вшанування усіх святих — Його улюблених дітей, а наших люблячих братів і сестер! Нехай дасть нам бажання стати святими! Нехай провадить нас дорогою любові, дорогою молитви і служіння, щоб і ми заспівали колись у небі з усіма святими: «Алилуя! бо воцарився Господь, Бог наш, Вседержитель. Радуймося і веселімося і віддаймо славу йому». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Неділя усіх Святих, 23 червня 2019 року
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві