Наше завдання — втілювати надію в різних ситуаціях життя. Різдвяна проповідь Папи

РІЗДВЯНА ПРОПОВІДЬ

Святішого Отця Папи Франциска

Господній ангел, оповитий світлом, просвітлює ніч і сповіщає пастухам добру новину: «Я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк 2, 10–11). Серед подиву вбогих і співу ангелів на землі відкривається небо: Бог став одним з нас, щоб зробити нас такими, як Він, зійшов між нас, щоб підняти нас і повернути в обійми Отця.

Ось у чому, сестри й браття, наша надія. Бог є Еммануїл, Він є Бог-з-нами. Безмежно велике стало малим; божественне світло засяяло серед темряви світу; небесна слава з’явилася на землі. Як? У маленькості Дитини. І якщо Бог приходить, навіть тоді, коли наші серця схожі до вбогих ясел, тоді можемо сказати: надія не вмерла, надія жива й назавжди огортає наше життя! Надія не розчаровує.

Браття й сестри, з відкриттям Святих Дверей ми розпочали новий Ювілей: кожен з нас може увійти в таїнство цього надзвичайного звіщення. Це ніч, в яку двері надії навстіж відчинилися для світу; це ніч, в яку Бог каже кожному: надія також є і для тебе! Надія є для кожного з нас. І не забувайте, сестри й браття, що Бог усе прощає, Бог прощає завжди. Не забувайте про це. Це спосіб, щоб зрозуміти надію в Господі.

Щоб прийняти цей дар, ми покликані вирушити в дорогу з подивом вифлеємських пастухів. Євангеліє говорить, що вони, отримавши звістку від ангела, «пішли притьмом» (Лк 2,16). Це вказівка для того, щоб наново віднайти втрачену надію, оновити її в собі, посіяти її в спустошеннях нашого часу і нашого світу: притьмом. В нас час є багато спустошень. Згадаймо про війни, про обстрілюваних дітей, про бомби, що падають на школи та лікарні. Не зволікати, не сповільнювати крок, але дозволити привабити себе доброю новиною.

Йдімо притьмом, щоб побачити Господа, Який народився для нас, з легким і відкритим серцем, готовим до зустрічі, щоб потім зуміти втілювати надію в ситуаціях нашого життя. В цьому полягає наше завдання: втілювати надію в різних життєвих ситуаціях. Бо християнська надія — це не щасливий кінець, якого потрібно пасивно чекати, це не хепіенд з фільму: це обітниця Господа, яку ми повинні прийняти тут і тепер, на цій землі, яка страждає і стогне. Тому вона вимагає від нас не зволікати, не втягуватися в звички, не затримуватися в посередності та лінощах; вона просить нас, як сказав би святий Августин, обурюватися тим, що є неправильним, і мати відвагу це змінювати; вона вимагає, щоб ми стали паломниками в пошуках істини, мрійниками, які ніколи не втомлюються, жінками і чоловіками, які дозволяють Божій мрії непокоїти їх, мрії про новий світ, де панують мир і справедливість.

Вчімося, навчімося з прикладу пастухів: надія, яка народжується цієї ночі, не терпить бездіяльності сидячого життя й лінощів тих, хто влаштувався у власному комфорті, бо багатьом з нас загрожує небезпека влаштуватися в нашому комфорті; надія не допускає фальшивої розсудливості тих, хто не ризикує, боячись себе скомпрометувати, і розрахунку тих, хто думає лише про себе самих; надія несумісна зі спокійним життям тих, хто не підносить свого голосу проти зла й несправедливості, які на своїй шкірі відчувають найубогіші. Навпаки, християнська надія, заохочуючи нас до терпеливого очікування Божого Царства, яке проростає і зростає, вимагає від нас відваги вже сьогодні випереджати цю обітницю, через нашу відповідальність, але не лише через неї, але також через наше співчуття. Тож можливо вартує замислитися над своєю співчутливістю: чи маю співчуття, чи вмію терпіти з іншим? Подумаймо.

Дивлячись на те, як ми часто влаштовуємося в цьому світі, пристосовуючись до його ментальності, один чудовий священник-письменник ось так молився на Різдво: «Господи, прошу в Тебе трохи страждання, трохи неспокою, трохи докорів сумління. На Різдво я хотів би почуватися невдоволеним. Радим, але також незадоволеним. Щасливим через те, що робиш Ти, невдоволеним через відсутність моїх відповідей. Усунь, будь ласка, наш фальшивий спокій і вклади в наші постійно переповнені „ясла“ жмут терня. Вклади в наші душі бажання чогось іншого» (A. Pronzato, «Різдвяна новена»). Прагнути «чогось іншого», не стояти на місці. Не забуваймо, що стояча вода псується першою.

Християнська надія є саме тим «чимось іншим», яке вимагає від нас рухатися «притьмом». Справді, від нас, Господніх учнів, вимагається віднайти в Ньому нашу найбільшу надію, а відтак без зволікання нести її, як паломники світла, у темряву світу.

Браття й сестри, в цьому полягає Ювілей, це — час надії! Він заохочує нас наново відкрити радість зустрічі з Господом, кличе нас до духовного оновлення та доручає нам перемінювати світ, щоб цей час справді став ювілейним: нехай же стане таким для нашої матері Землі, спотвореної логікою наживи; нехай же стане таким для найбідніших країн, обтяжених несправедливими боргами; нехай же стане таким для всіх тих, хто перебуває в полоні старих і нових форм рабства.

Нам, усім нам, доручено дар і зобов’язання нести надію там, де вона загубилася: туди, де життя поранене, в зраджені очікування, розбиті мрії, у поразки, що вщент розбивають серце; у втому тих, хто більше не дає собі ради, серед гіркої самотності тих, хто відчуває себе переможеним, у страждання, що виїдають душу; у довгі, порожні дні в’язнів, у тісні, холодні кімнати убогих, у місця, осквернені війною і насильством. Нести туди надію, сіяти там надію.

Ювілей розпочинається для того, щоб усім була дарована, надія надія Євангелія, надія любові, надія прощення.

І повертаймося до вертепу, дивімося на вертеп, дивімося на ніжність Бога, яка проявляється в обличчі Дитятка Ісуса, запитуймо себе: «Чи є в нашому серці це очікування? Чи є в нашому серці ця надія? […] Споглядаючи люб’язність Бога, Який перемагає нашу недовіру й наші побоювання, ми також споглядаємо велич надії, яка нас чекає. […] Нехай же це бачення надії освітлює наш щоденний шлях» (C. M. Martini, Різдвяна проповідь, 1980).

Сестро, брате, в цю ніч саме для тебе відкриваються «святі двері» Божого серця. Ісус, Бог-з-нами, народжується для тебе, для мене, для нас, для кожної людини. І з Ним розквітає радість, з Ним життя змінюється, з Ним надія не розчаровує.

† Франциск