СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Наше серце є найкращим місцем зустрічі неба і землі», — владика Володимир Груца у Неділю святих отців
У Неділю святих отців, 16 червня 2024 року, під час проповіді владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, застановився над значенням приналежності до Церкви та важливістю спільноти для спасіння.
З цієї проповіді владики Володимира Груци ви дізнаєтеся:
- що ми відзначаємо у Неділю святих отців?
- що означає Ісусовий заклик стати, як діти?
- як ми повинні сприймати помилки чи гріхи членів Церкви?
- чому належати до Церкви важливо?
Чи дитина, яка в молитві простягає руки до неба, робить щось неправильно? Чи ми, які прийшли до храму на молитву, робимо щось неправильно? Тоді мученики були наївні, коли йшли на смерть? Небо для нас — це не фізичне чи астрономічне поняття, а певний стан. Ми переконуємося, що наше серце є найкращим місцем зустрічі неба і землі.
Що ми відзначаємо у Неділю святих отців?
Сьогодні є Неділя святих отців, учасників І Вселенського Собору, який відбувся 325 року у місті Нікеї. Взагалі в історії Католицької Церкви Вселенські собори відбувалися 21 раз, останній з них був ІІ Ватиканський (1962–1965). Вже наприкінці II століття появилися течії, які твердили, що Ісус не є Богом, а лише створінням, не є вічний. Найбільшим прихильником цієї течії був Арій, який мав авторитет і однодумців. Тому до Нікеї в Малій Азії з’їхалися єпископи з цілої Церкви на собор, іншими словами, на зібрання. На соборі в Нікеї прийнято Символ віри, тобто молитву «Вірую», яку, надіюся, промовляємо щонайменше раз на день. Собор в Константинополі дещо додав, зокрема Божество Святого Духа. Деякі секти кажуть, що Ісус не Бог, Марія — не Богородиця. Ці закиди не нові. Повстають нові секти, але єресей нових не можна придумати, бо практично всі вже були в історії. Ісус знав про ці небезпеки, тому молиться за учнів, за нас!
Ісус пам’ятає про кожного
У сьогоднішньому Євангелії (Ів 17, 1–13) ми чули архиєрейську молитву Ісуса за тих, які ще у світі, в дорозі до неба. Ісус тоді вже молився за нас, і зараз Він нас не забуває. Ісус пам’ятає за тебе, кожна дитино. Дорога до неба — це повернення в нове дитинство. Бо сам Христос каже: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не увійдете в Небесне Царство» (Мт 18, 3). Ісус не просить мене залишатися дитиною, а нею завжди наново ставати.
Дитинство — це час, коли дощ плаче разом з тобою. Коли ніколи не відчуваєш себе самотнім. Коли всі тебе хочуть бачити. Коли в душі не буває зими, а тільки тепла весна чи гаряче літо. Бо ти віриш у казки. Ти молишся по-дитячому щиро. Коли кажеш: «Я люблю тебе» і чуєш у відповідь: «Я тебе теж люблю».
Ісус пам’ятає про тебе, молоде. У сучасному суспільстві можуть бути закиди на адресу молоді. Спілкуючись з молодими людьми, є причини з цим не погодитися. Молодь не є сьогодні гірша, вона є інша. Світ чекає на сенсацію. А коли молодь збирається молитву, творить християнські спільноти чи волонтерські рухи, тоді радше не буде репортажу в медіях. Але Бог вас бачить, чує. А ваша зброя і захист — це молитва і гарний приклад для своїх ровесників.
Ісус пам’ятає про кожну людину старшого, тобто золотого віку. Живучи з Богом, на вашому обличчі можна буде завжди відчитати золоту осінь.
Святий Дух провадить Церкву
Дехто каже: Бог — так, Церква — ні! Така людина має хибне розуміння про Церкву як якусь інституцію чи структуру. Всі роблять помилки, тому важливо їх визнати. Церква є свята, але складається з грішних людей. Бог ненавидить гріх, але любить грішника, бо Ісус Христос віддав життя за кожну людину.
У літургійному календарі перебуваємо між святами Вознесіння Господнього та Зісланням Святого Духа. Триває Декада місійності. У контексті празника Вознесіння дехто в глибині серця міг собі ставити питання: Чи Бог не покинув світ? Бо є, на жаль, такі, які заперечують існування Бога, вважають себе атеїстами. Святий Дух провадить Церкву, надихає її. Церква пережила в своїй історії великі бурі, єресі, переслідування, але існує до сьогодні. Скільки було в історії імперій, монархій, сліди яких можна знайти лише в історичних документах чи архівах. І жодна імперія, навіть наймогутніша, не могла звільнити людину від терпіння і смерті. А Церква існує і вказує людині на небо як ціль життєвого паломництва, перспективу після біологічної смерті. Ми повинні Церквою жити, приймати Святі Таїнства, які дають нам життя. У Церкві є Мати-Богородиця, яка провадить нас до нашого рідного дому — до неба. Там чекає місце для кожного і кожної з нас.
† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ
