СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Наша надія у Христі, який завжди стає на боці правди та слабшої сторони», — владика Володимир Ющак
«Ми всі зацікавлені ситуацією в Україні, головно на її східних кордонах. Стежимо за тим, що подають медіа. Особисто не можемо нічого вдіяти, щоб зняти напругу та повернути мир. Кожен з нас може, однак, через молитву і піст випрошувати в Бога, щоб зм’якли затверділі серця відповідальних за сьогоднішній стан людей. До такого спільного духовного діяння закликаю сьогодні всіх вас, тут присутніх та всіх членів нашої єпархії, нашої Церкви у Польщі, в Україні та у цілому світі». Промовив на завершення своєї проповіді владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, 23 січня 2022 року, у Неділю по Богоявленні.
Разом із завершенням празника Христового Різдва, в літургійному порядку дуже швидко починає пересуватись також земська історія нашого Спасителя. Вже наступного дня після Христового Різдва ми бачили, як Свята родина Пресвятої Богородиці і святого Йосифа, була вимушена втікати з Божим Дитятком в Єгипет, щоб там скритись від гніву шаленого Ірода. Цього ж самого дня ми бачили, як вони повернулись в Палестину, щоб осісти в Назареті. Ми були вже також свідками Христового обрізання, обряду наказаного Богом Авраамові та його потомкам, як ознаки приналежності до вибраного народу та гарантії Божого благословення. Пізніше Йордан, тобто, празник Господнього Богоявлення, який ми святкували минулої середи, показав нам Спасителя, який вступає у води Йордану, щоб прийняти хрещення від Йоана Хрестителя. Тут про Христове Божество засвідчують сам Бог-Отець та Дух Святий, який сходив на Нього у вигляді голуба. Святий Йоан Хреститель пізнав Його як Божого Агнця і боявся Його хрестити, усвідомлюючи свою недостойність. У покорі підкорився, однак, Христовій волі.
Релігійна та етнічна карта тогочасного Ізраїлю
Сьогоднішня чергова неділя поріздвяного часу — це Неділя після Богоявлення. Якщо ми уважно слухали прочитаний хвилину тому текст Євангелія від св. Матея, то ми могли товаришувати Христові у черговому етапі здійснення Його післанництва. Прийнявши хрещення від Йоана, пройшовши сорокаденний піст у пустині та відкинувши спокуси диявола, Христос розпочинає свою прилюдну діяльність як Месія. Залишає традиційний та глибоко релігійний південь Палестини — Юдею, і удається на північ, до Галилеї. Євангелист Матей так про це розповідає: «В тому часі зачувши, що Івана ув’язнено, Ісус вернувся в Галилею і, покинувши Назарет, пішов і оселивсь у Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: О земле Завулона та земле, Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло світло» (Мт. 4, 12–16).
Може нам бути дещо важко зрозуміти цю розповідь без додаткового пояснення. Дванадцять синів Якова, який був сином Ісаака та внуком Авраама, дали початок дванадцяти поколінням Ізраїля. Кожне покоління отримало в Обіцяній землі свій кусник землі, на якому могли жити їхні нащадки. Між ними Юда, Веніямин та Симеон отримали землю на півдні Палестини. Це Юдея, з Юдейською пустинею. Це тяжка, пустинна та суха земля. Але тут був Єрусалим зі святинею, найсвятішим місцем Ізраїля, побудованим царем Соломоном. Тут, біля Єрусалиму, є теж Вифлеєм, в якому прийшов на світ Христос. В Юдеї, над Йорданом, Він хрестився в Йоана. Юдея — це побожна країна, з народом вірним Єдиному Богові та єврейським традиціям. Тут відбувались найважливіші події з історії Ізраїля.
Північ Палестини була інакшою. Тут, між іншими, жили потомки Завулона і Нафталі. Земля була врожайна і родюча з доступом до солодкого Тиверіадського озера та до Середземного моря на сході. Тиверіадське озеро давало можливість утримувати себе з риболовлі, так як було це у випадку Петра та інших апостолів. Клімат був також оптимальний, сприятливий для життя та господарювання. Цією землею проходили теж комунікаційні, торговельні, але й воєнні шляхи з півночі і сходу. З цієї причини, хоча була це багата, то одночасно була це теж й дуже бідна земля. Вісім століть перед Христом окупували її асирійці, а дещо пізніше — халкедонці. Народ був переслідуваний та виселений, вивозили його в неволю. Окупація, депорація, кривда, терпіння, кровопролиття. Одночасно на цю землю окупанти привозили своїх людей. Коли євреї поверталися з неволі, народ мішався етнічно та релігійно з тими, яких скоріше тут було поселено. Навіть мова євреїв з півночі відрізнялась від тієї, якою розмовляли на півдні. Пригадуємо, що, коли ув’язнено Ісуса, одна з жінок розпізнала св. Петра, як того, який був з Ісусом Галилеєм, говорячи: «Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє» (Мт. 26, 73). Євреї з півдня, з Юдеї, погорджували тими з півночі, уважали їх за мішанців, непевних під релігійним та національним оглядом. Уважано їх за напів поган. Мешканці Юдеї насміхались з мови галилеян. Гіршою в очах юдеїв була тілька Самарія, країна в центрі Палестини.
Місце проповіді та чудес Месії
Христос був вихований на півночі, в Назареті. Також з Ісуса Христа насміхались, коли почули, що він походить з Назарету. При нагоді вибору апостолів євангелист Йоан розповідає: зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, — Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися» (пор. Йо. 1, 45–46).
До такої, власне, країни приходить Христос на початку своєї діяльності. Тут починається Його прилюдна діяльність як Месії. Звідси кличе своїх апостолів, в тому числі Петра, Андрія, Матея. Тут проповідує Бога як Отця. Тут знаходить розуміння, визнання та послух. Тут народ його слухає, вірує в нього та приймає як Богом посланого Спасителя. Тут Христос оздоровляє хворих, воскрешає померлих, творить багато чудес, бо знаходить віру в цьому народі. За словами євангелиста Матея, тим самим виповнюється пророцтво старозавітнього пророка Ісаї: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. (9, 1). Країна, досі погорджувана іншими, головно співбратами з півдня, удостоїлась особливого обрання. Тут, не в Єрусалим, приходить довгоочікуваний Месія, тут починає проголошувати Царство Боже своїм навчанням, своїми притчами та підтверждувати чудесами. Єрусалимська святиня на півдні залишається метою Його паломництва, щоб остаточно тут, в Єрусалимі, принести жертву зі свого життя як викуп за нас усіх.
Історія України та історія Ізраїлю: кілька паралелей
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Можемо сміло сказати, що доля нашої Церкви та нашого народу дуже подібна до досвіду, який став уділом півночі Палестини — Галилеї. Було це видно у давньому минулому, коли, — особливо Сходом України, — родючими тамтешніми землями мандрували різні монгольські та татарські орди, пізніше — війська Білої та Червоної армій. Народ досвідчив на цих землях того самого, що й північ Ізраїля: окупації, депорації, кривди, терпіння, пролиття крові. Додати потрібно ще голод, нищення Церкви. Хто приїхав з України та є принаймні середнього віку, напевно пам’ятає радянські часи, релігійне переслідування та нищення всього, що нагадувало б про українську державність. Ми, яких доля кинула на західні та північні землі післявоєнної Польщі 75 років тому, бо 28 квітня виповниться круглих 75 років від початку акції «Вісла», пережили свої досвіди: заборону Церкви, переслідування тайними комуністичними службами, ув’язнення, переслідування всього, що українське. Сьогодні літургійно згадуємо пам’ять блаженних тринадцяти Пратулинських мучеників, замордованих царськими солдатами у 1875 році у Пратулині, на Підляшші, над Бугом, по польському боці, за те, що вони не хотіли покинути своєї греко-католицької, унійної Церкви. Вчора, 22 січня, Україна відзначала День соборності, тобто день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Українська держава перетривала всього два роки. Таких болючих прикладів з дальшого і ближчого минулого нашої Церкви та нашого народу можна було б наводити ще дуже багато. Остаточно, всі тодішні імперії, впали.
Перед лицем сучасної військової загрози
Сьогодні Україна стоїть знов перед загрозою зі Сходу, яка сильно бентежить не тільки Україну, але також цілий цивілізований світ. Ще не закінчилась забута світом війна на Сході України, яка триває вже вісім років, а тим часом Україна стоїть знову перед черговою, повномасштабною війною з боку Москви. Молимось, щоб до цього не дійшло. Надіємося також на опам’ятання відповідальних за цей стан шалених осіб та на успіх переговорів і на мирне завершення конфлікту. Наша надія, однак, передовсім у Христі, який завжди стає на боці правди та слабшої сторони, так, як засвідчив це сьогодні, розпочинаючи своє післанництво в погорджуваній рештою світу Галилеї.
Греко-католицькі єпископи України у своєму посинодальному Зверненні в листопаді минулого року звернулись до вірних нашої Церкви, до всіх християн та до людей доброї волі, продовжувати безперервний піст і молитву за мир, відвернення ворожої загрози та за краще майбутнє України. В Заклику владик читаємо: «Пам’ятаймо, що в нашому стоянні перед Божим обличчям за правду ми не самі. У молитві та різноманітних миротворчих актах з нами єднається Святіший Отець Франциск, з нами солідаризуються провідні демократії світу, мільйони людей доброї волі різних народів і віровизнань. Складаємо сердечну подяку всім, хто активно долучається до того, щоб зупинити війну, усім молільникам, які невпинно підносять свої руки до Господа, благаючи Його про мир у світі, умиротворення агресора та краще майбутнє для всього людства».
Також Рада Єпископських Конференцій Європи оприлюднила два дні тому Звернення на підтримку України перед загрозою військового вторгнення Росії та закликала світових лідерів бути готовими захищати міжнародне право, незалежність та територіальний суверенітет кожної держави. Католицькі єпископи Європи висловлюють теж слова солідарності з українським народом.
Заклик до посту і молитви за мир
Заохочую та закликаю приєднатись також нам до заклику Блаженнішого Святослава, Глави і Отця нашої Церкви, який поєднується з закликом і моліннями всіх наших владик та, як ми хвилину тому чули, також католицьких владик Європи та всіх людей доброї волі, щоб у гарячій молитві, постивши, випрошувати мир та спокій Україні та її вже дуже сильно досвідченому народові. У половині цього місяця, даючи інтерв’ю для Католицької інформаційної агенції, Блаженніший Святослав сказав: «Моліться за нас, бо Ваша молитва є сильнішою від американської зброї. Україна не є вже такою країною, як була хоча б ще у 2014 році. Українське суспільство буде захищатись та буде проливатись кров. Тому молімся, щоб до цього не дійшло».
Ми всі зацікавлені ситуацією в Україні, головно на її східних кордонах. Стежимо за тим, що подають медіа. Особисто не можемо нічого вдіяти, щоб зняти напругу та повернути мир. Кожен з нас може, однак, через молитву і піст випрошувати в Бога, щоб зм’якли затверділі серця відповідальних за сьогоднішній стан людей. До такого спільного духовного діяння закликаю сьогодні всіх вас, тут присутніх та всіх членів нашої єпархії, нашої Церкви у Польщі, в Україні та у цілому світі. Нехай Господь, який розпочав свою місію в погорджуваній півднем Палестини Галилеї, вислухає наших молитов та допоможе зняти сьогоднішню напругу та привернути мир.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
