«Наша місія — змінювати серця»: промова владики Миколи кардинала Бичка до Дня ненародженої дитини

ПРОМОВА

владики Миколи кардинала Бичка

(23 березня 2025 року, біля Парламенту штату Новий Південний Уельс у Сіднеї)

Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні ми зібралися тут не в гніві, а в любові; не в розпачі, а в надії. Ми тут, бо віримо у святість життя, у гідність кожної людини від моменту зачаття до природної смерті. І ми тут, щоб бути голосом безголосих — ненароджених дітей, яким відмовляють у найпершому з усіх прав людини: праві на життя.

В Австралії ми стикаємося з беззаперечною кризою. Наші закони про аборти є одними з найекстремальніших у світі. Незважаючи на те, що ці закони відрізняються у кожному штаті чи території, ми бачимо єдину картину — скоординовані зусилля, спрямовані на те, щоб узаконити аборт на вимогу від моменту зачаття до народження дитини. Закони, які колись захищали найбільш вразливі верстви населення, були замінені на закони, які відкидають людяність ненародженої дитини.

Нам говорили, що існують обмеження на аборти на пізніх термінах, але реальність інша. Перешкод практично немає. Правда полягає в тому, що в Австралії можна легально зробити аборт з будь-якої причини — аж до народження дитини. Це не тільки моральне падіння, але й трагедія для нашої нації.

Ще більше занепокоєння викликає перешкоджання тим, хто хоче запропонувати підтримку жінкам у кризовій ситуації. Кожен штат і територія запровадили «зони безпечного доступу» навколо абортних клінік — до 150 метрів — забороняючи молитися, консультувати і навіть пропонувати допомогу тим, хто шукає альтернативи. У 2019 році наш власний Верховний суд підтримав ці обмеження, тоді як лише за рік до цього він скасував подібні обмеження для екологічних активістів, які протестували проти вирубки лісів. Така непослідовність красномовно свідчить про пріоритети нашої держави.

Наше занепокоєння зростає через просування національної політики — «Універсального доступу до програм репродуктивного здоров’я». У Сенаті вже розпочато розгляд справи, представлено звіт, і ми чекаємо, знаючи, що ці скоординовані зусилля незабаром можуть ще більше позбавити життя захисту.

Тут, у Новому Південному Уельсі, боротьба посилилася. Лише минулого місяця член Партії зелених представив законопроект, який зобов’язує лікарні надавати послуги з переривання вагітності аж до пологів, незважаючи на відмову від них з міркувань совісті. Якщо він буде прийнятий, це може означати, що лікарі і медсестри з моральними переконаннями будуть змушені вибирати між своєю професією і вірою, між засобами до існування і совістю.

І все ж, незважаючи на все це, ми бачимо замовчування і приховування. Офіційну статистику абортів в Австралії важко отримати. Більшість штатів її не надають, залишаючи нам лише приблизні оцінки — цифри, які коливаються від 80 000 до 120 000 абортів на рік. В одному лише Новому Південному Уельсі, за оцінками, щороку втрачають життя близько 30 000 дітей. І це не враховуючи хімічних абортів, кількість яких зростає, а також незліченних жертв абортивних контрацептивів.

З 1970-х років, коли законодавство про аборти почало лібералізуватися, ці цифри залишаються практично незмінними. Це означає, що понад 5,5 мільйонів ненароджених австралійців було втрачено через аборти. Якби їм дали шанс на життя, вони б зараз були батьками, бабусями і дідусями. Наша нація втратила понад 10 мільйонів людей — 10 мільйонів душ, які могли б зробити внесок у нашу економіку, наше суспільство і наші сім’ї. Нація, яка не цінує життя, руйнує своє власне майбутнє.

Трагічна іронія полягає в тому, що в той час, як рівень народжуваності впродовж десятиліть був нижчим за рівень смертності, ми продовжуємо знищувати життя в утробі матері. Замість того, щоб плекати власний народ, ми покладаємося на імміграцію, щоб підтримувати кількість нашого населення. Це не є доцільним. Ті, хто виступає за аборти під виглядом охорони здоров’я жінок, насправді не дбають про добробут жінок. Перші захисники абортів були вихідцями з євгенічного руху — руху, який прагнув контролювати, які життя вважати гідними. Наслідки цієї ідеології ми бачимо сьогодні, і вони катастрофічні.

Роздумуючи про святість життя, доречно згадати свято Благовіщення, яке ми святкуємо в цей час року. Це свято є великим торжеством життя, оскільки воно вшановує момент, коли ангел Гавриїл сповістив Пресвятій Діві Марії про те, що вона зачне і народить Сина Божого. У той самий момент Христос прийняв плоть в лоні своєї матері, утверджуючи святість кожного людського життя від зачаття. Благовіщення є нагадуванням про те, що життя — це дар Божий, який потрібно берегти і захищати. Подібно до того, як Марія з вірою і відвагою прийняла життя в собі, так і ми покликані приймати і захищати життя на всіх його стадіях.

Заступаючись сьогодні за ненароджених, звернімо наші серця до іншої великої несправедливості — страждань, що тривають в Україні, на Близькому Сході та в усіх місцях, охоплених війною. Наші брати і сестри в Україні продовжують переживати жахи війни, їхні життя зруйновані насильством і вимушеним переселенням. Сім’ї роз’єднані, міста лежать у руїнах, щодня гинуть невинні люди. Так само і на Близькому Сході багато хто страждає від постійних конфліктів, переслідувань і нестабільності. Не забуваймо про тих, хто живе в Африці, Азії та інших регіонах, де війна і репресії знищують громади. Ми повинні ревно молитися за справедливий мир в Україні, за примирення на Близькому Сході та за припинення насильства скрізь, де воно існує. Нехай Господь, який є Князем миру, веде лідерів народів до пошуку справедливості та єдності, нехай дарує розраду тим, хто втратив близьких, і нехай наші молитви зміцнюють усіх, хто прагне світу, де панує мир.

Але, дорогі друзі, серед цих суворих реалій ми не повинні втрачати надію. Надія — це те, що привело нас сюди сьогодні. Надія — це те, що змусило мільйони людей по всьому світу стати на захист життя. Надія — це те, що надихатиме наступне покоління захищати ненароджених з ще більшою відвагою.

Прямуючи в цьому часі, пам’ятаймо, що ми є паломниками надії, особливо зараз, коли ми святкуємо Ювілейний 2025 рік. Ювілей — це час оновлення, час відновлення втраченого та відбудови культури життя. Це час сміливо проголошувати, що кожне життя є цінним, і що Боже милосердя є більшим за будь-яку темряву, з якою ми стикаємося. Як паломники надії, ми віримо, що Господь веде нас вперед і що через віру, молитву та дії ми можемо перетворити наше суспільство на таке, що цінує кожне людське життя.

Культура смерті може здаватися нездоланною, але ми покликані бути світлом, яке пробивається крізь цю темряву. Кожна врятована дитина, кожна підтримана мати, кожна людина, серце якої змінилося, — це перемога. Ми повинні продовжувати бути руками і ногами Христа, пропонуючи співчуття, підтримку і любов тим, хто зіткнувся з незапланованою вагітністю.

Наша місія полягає не лише в тому, щоб змінювати закони, але й змінювати серця. Нація, яка приймає життя, буде процвітати. Народ, який захищає своїх найвразливіших, буде благословенний. А суспільство, яке обирає любов, а не страх, захистить своє майбутнє.

Тож ідімо сьогодні вперед з новими силами. Будьмо непохитними у своїй відданості ненародженим. Говорімо правду сміливо і з любов’ю. І не втрачаймо надії, бо з Богом все можливо.

Нехай Господь благословить Австралію, нехай дарує мир Україні та всім зруйнованим війною регіонам, і нехай Він благословить наші зусилля, спрямовані на будування культури життя. Амінь.

† Микола кардинал Бичок,
єпископ Мельбурнської єпархії Святих апостолів Петра і Павла