СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Ігор Возьняк у неділю про блудного сина: «Пам’ятаймо, що ми — діти нашого Небесного Батенька!»
У неділю про блудного сина, 3 березня 2024 року, архиєпископ і митрополит Львівський владика Ігор Возьняк застановився разом із вірними над значенням цієї притчі для християн сучасності. Він вкотре пригадав усім про те, «що ми його сини й доньки, діти нашого Небесного Батенька! Він бажає нас пригорнути, незважаючи на наше грішне життя. Бог дуже хоче зцілювати наші духовні рани, пам’ятає про нас, очікує, любить і плаче, коли ми не слухаємо його або не віримо йому».
З цієї проповіді митрополита Ігоря Возьняка ви дізнаєтеся:
- про що нам розповідає притча про блудного сина та яким є її значення?
- яким чином апостол Павло у своєму посланні закликав християн до поваги щодо власного тіла?
- що значить Боже прощення для нас сьогодні?
- як у теперішньому світі інтерпретувати уроки притчі про блудного сина, залишені Ісусом Христом?
Тіла Божі і тіла гріховні
Святий апостол Павло у листі до коринтян підкреслює, що тіло людини — це представник Христової спільноти. Учень закликає, щоб провадити гідне духовне життя перед обличчям Бога. Слід духом єднатися з Богом, бо Господь нематеріальна субстанція. Апостол наполягає на пам’яті, щоб кожна людина затямила, що вона є храмом Святого Духа, бо ми належимо до Бога. Належати до Бога, бути Божими синами та доньками — це захоплююче. Через дитинство Боже і достойне життя, люди готуються до воскресіння в Господі. Коли ж тіло стає учасником гріховної акції з іншою людиною, таке тіло стається грішним організмом, ідентичним до того тіла, з яким приймає участь у гріхах. Апостол закликає, щоб ми прославляли Бога у наших тілах, йому служили та його любили, бо Господь кожній людині сотворив безсмертного духа.
Молодший син: втеча з дому
Наближається час Великого посту, і як завжди, чуємо євангельський текст притчі про блудного сина. Пригадаю, що притча — оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру, змістом близький до байки, — мабуть слухачі любили такі розповіді. Ісус Христос не називав цього молодого чоловіка блудним сином. Спаситель нічого не згадував про матір, а просто розповів притчу про батька та двох синів, які дружньо жили та виконували свою послугу. Молодшому синові, — невідомо якого він був віку, — захотілося жити окремо. Він, мабуть, назавжди вибирався з дому, бо попросив батька, щоб дав йому частину майна, яке йому, здогадуємося, батько обіцяв. Батько нічого не випитував у сина, не переконував молодшого, що він не готовий до покидання дому, не ставив перешкод, не вмовляв, а поділив майно між синами. Дав молодшому сину його частину, а той, задоволений, забрав майно і опинився далеко від батька. Чомусь вибрав рішення бути далеко від рідного дому, хоч з розповіді притчі не виглядає, щоб батько бажав розшуковувати його.
Рембрандт, Повернення блудного сина, 1642 рік
Молодший син: втрата усього майна
Цікавим є те, що він швидко змарнував майно. Молодик не старався жити ощадно та робити якісь інвестиції, щоб забезпечувати собі життя. Вдавався у розпусту, знаходив собі таких друзів та колежанок, що скоро допомагали йому розтрачувати майно. Залишився сам, бо тим недавнім приближеним не потрібен був він, а лише майно, з якого користали та хвалили його за щедрість у розтраті. Не знайшлося нікого, хто б опам’ятував його. Приближені радо напивалися, наїдалися та розкішно бенкетували. З притчі про багача, що зібрав нечуваний урожай, пам’ятаємо, що він мав великі заощадження, але йому вночі несподівано обірвалося життя (див. Лк 12,16–21). Усе залишив, нічого не використав; а блудний син, усе розтратив, нічого не залишив для себе. До усього, в краю, в якому опинився молодик, настав великий голод. Шукав способу прожити, хотів їсти, помирав з голоду… Найнявся до якогось господаря пасти свині, там їв жолуді, якими кормили свиней, але й у цьому задоволенні був обмежений, бо його контролювали в їжі.
Батько: люблячі обійми
Був «доведений до ручки», і в такій ситуації згадав про тата, про доброго батька. Вирішив повертатися додому, не лякався батька, знав його велику любов та доброту. Уклав собі текст звернення до рідного батенька і негайно стартував додому. А батько здогадувався, передбачав та відчував крайню недолю сина. Очікував його кожного дня, виглядаючи за нещасним, але своїм сином. Не помилився, далеко на обрії батько побачив сина, пізнав обдертого та босого, що повільним кроком наближався до батьківського дому. Батенько кинувся бігти навпроти нещасного сина вже й не пам’ятаючи про його зухвале рішення забрати майно.
Думаю, що серед нас трудно було б знайти батька чи матір, щоб так поступили зі своїм сином чи донькою у таких обставинах. А цей батько з притчі обійняв сина, поцілував, не дав йому договорити продуманого тексту покаяння. Він перервав його мову каяття й розпорядився щоб сина обслужили, одягнули в найкращу одіж, перстень надягнули йому та швидко готували бенкет.
Ми — Божі дочки і сини
Ми усе це знаємо, кожного року слухаємо євангельський текст та чуємо коментарі. Читаємо про історію притчі й розуміємо, що цей батько — це наш Бог, Спаситель, Творець неба й землі. Господь нас любить, розуміє, милосердиться і прощає далекі та теперішні промахи в житті. Пам’ятаймо, що ми його сини й доньки, діти нашого Небесного Батенька! Він бажає нас пригорнути, незважаючи на наше грішне життя. Бог дуже хоче зцілювати наші духовні рани, пам’ятає про нас, очікує, любить і плаче, коли ми не слухаємо його або не віримо йому.
Більше не говорю, мовчу, бо добре знаєте про завершення цієї притчі.
Хай Господь усіх благословить та швидко закінчить цю криваву війну. Мати Божа, рятуй нас!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
