Митрополит Ігор Возьняк: Дивімося на Ісуса у практикуванні своєї віри сьогодні
Застановляючись над євангельський уривком та читанням Апостола у 13-у неділю після Зіслання Святого Духа, 22 вересня 2024 року, архиєпископ і митрополит Львівський владика Ігор Возьняк закликав молільників до вірності у слідуванні за Христом, адже сьогодні вона потребує мужності та стійкості. Однак, Божа нагорода варта наших зусиль.
З цієї проповіді митрополита Ігоря Возьняка ви довідаєтеся:
- як християнин повинен реагувати на складні для свідчення своєї віри обставини?
- яким чином особа Ісуса Христа може допомогти нам у практикуванні своєї віри?
- яке значення для християнського духовного досвіду має спільнота?
- яким є значення притчі про немилосердних і жорстоких виноградарів?
- до чого закликає Ісус Христос сьогодні кожного із нас цією притчею?
Бути мужніми та стояти у вірі
Стояти у вірі, тобто, практикувати життя вірою в правдивого Бога, закликав святий апостол Павло в листі до коринтян. Він пропонував, щоб бути мужніми у вірі, не боятися випробування та переслідування, а свідчити Христа і між тими, хто його не знає та вороже наставлені до правдиво віруючих людей. Ми не повинні добровільно наражати себе на небезпеку, але там, де існуватимуть такі обставини, у вірі стояти, не відрікатися і не лякатися погроз, лиш покладатися на Бога. Пам’ятати слова, які Господь промовив: «Адже, навіть волосся на вашій голові всеньке полічене…» (Лк. 12, 7). Коли Бог пам’ятає про волосся нашої голови, то про нас, нашу особу, він завжди найкраще дбає!
Практикувати віру нелегко, бо жити кожного дня згідно Божих заповідей, чинити усі свої заняття з любові, прощати гнівливим, набридливим, хворим, тощо, — це не проста справа, бо потребує багато терпеливості та любові. Дивімося на Ісуса Христа, на його життя, — він постійно був переслідуваний, погорджений, чужим серед своїх, але терпеливо зносив випробування, не ображався, не нарікав, не погрожував, лише пояснював, терпеливо навчав і деколи вказував на відповідальність та покарання. Пам’ятаймо, що Христос, зовсім невинний помер на хресті з любові до нас, наші гріхи розіп’яли його. Тоді й нам легше буде сприймати всяку несправедливість.
Перебувати у спільноті любові
Святий Павло ділився своїм духовним досвідом, навчав тих, хто навертався до віри та тих, хто у ній тривав. Він згадує про дім Степана в Ахаї. Вказує, що мешканці дому, а, мабуть, й ті, хто збиралися на молитву, хто практикували моління по домах, прийшли послужити, заступити тих, хто з певних причин не могли слідувати за Павлом. Нам відома практика молитви та служіння по домах, що відбувалося за часів радянського режиму (1945–1989). У ті жорстокі часи, часто-густо Служба Божа звершувалася вночі при закритих вікнах, щоб світло не проникало назовні. Не знаємо, як практикували моління Акила і Прискила з домашніми, але здогадуємося, що і їм не було просто серед невіруючих.
Павло, апостол, сам писав, бо вказує на привіт Павловою рукою, на цей раз не використовував якогось писаря чи іншого способу писання. Звертав увагу навіть на такі деталі. Мабуть, це було важливо, а для нас також повчальною настановою. Він вжив дуже цікавий вислів вкінці писання: «Хто не любить Господа, хай буде проклятий…» (1 Кор. 16, 22). Не думаю, що він проклинав невіруючих, лиш вказував на небезпеку, що загрожувала гріховному стану душі. Апостол завершив писання, вказуючи на те, що його любов понад усе й перебуває з усіма, усіх любив, не відкидав нікого, не погорджував ніким.
Притча про жорстоких виноградарів
А святий євангелист Матвій у своїй розповіді згадує притчу, яку розповідав Ісус Христос. Йшлося про доброго підприємця, господаря, який трудився на своїй ділянці землі, щоб насадити виноградник. Він обгородив його, забезпечив усім необхідним для процесу збору винограду та виробництва вина. Коли усе було готове для праці, господар домовився із запрошеними працівниками про оплату і отримання своєї частки з цього підприємства. Згодом господарство запрацювало, достигли плоди і він послав своїх підопічних, щоб отримати свою частину. Але сталася непередбачена ситуація, бо працівники виноградника змовилися та побили камінням тих, хто прибув отримати для господаря справедливий доробок. Ті, хто залишилися живими, прибули до господаря й розповіли про випадок, який стався у його господарстві.
Господар виявився дуже добрим чоловіком, терпеливим та приступним, бо послав ще інших своїх рабів і більшу кількість, щоб отримати свою домовлену частку від працівників виноградника. Зрештою, виноградник не був їхнім, просто, господар не появлявся сам, бо довіряв і працівникам виноградника, і тим, хто були безпосередньо при ньому. Але працівники винограднику були настільки вперті та переконані про свою певність, що розправилися із довіреними господаря. Не зважали на власника виноградника, не виконували домовленості, вирішили, що вони самі будуть управляти господарством, та вирішувати поточні питання.
Власник виявився більш як доброю людиною, бо не пішов розправлятися з негідними робітниками винограднику, а послав ще свого сина, щоб цей домовився з працівниками. Коли робітники побачили сина господаря виноградника, змовилися та вбили сина, щоб захопити спадщину. Чомусь забули на господаря, можливо, припустили, що господар уже не живе і усе залишиться в їхніх руках?!
Неприйняття пророків і Божого сина
Господь в цій притчі говорив про свого люблячого та милосердного Небесного Батька, який увесь час посилав вибраному народові патріархів, пророків, царів, суддів, тощо, які напоумляли народ, щоб служили єдиному Богові, а не покланялися божкам; навіть, не усі царі служили своєму Творцеві. Для прикладу, згадаємо пророка Єлисея, який оздоровив води мешканцям Єрихону, потім подався до Ветиля. «І як він ішов дорогою, малі діти вийшли з міста і глузували з нього, і сказали йому: Іди, лисий, іди. І він повернувся за ними і побачив їх і прокляв їх в ім’я Господнє, і ось з ліса вийшли дві ведмедиці і роздерли з них сорок і двох дітей» (2 Цар. 2, 23–24). Не буду глибше пояснювати цієї історії, лише скажу про наставлення людей цього місця до Господнього пророка. Народ той не любив Божого пророка й виховував в цьому дусі своїх дітей, тому стався такий прикрий випадок. Решта про це думайте самі та пошукайте пояснення про Другу книгу царів, другий розділ.
Ісус вказував на себе як Спасителя світу. Він прибув на землю виконати волю свого Батька, але негідний народ не приймав його, переслідував, а вкінці Ісуса розіп’яли на хресті. Ось зміст цієї притчі, яка актуальна до нашого часу!
Пам’ятаймо про кінець нашого життя
Потрібно вірно служити нашому Небесному Батькові, любити й бути вдячними Ісусові Христові за його спасенну місію для людства та прославляти Святого Духа, який просвічує наші уми, щоб виконувати волю Небесного Батька й отримати вічну нагороду в небі! Пам’ятаймо про кінець нашого життя та вічну нагороду або покарання, бо іншого вибору у вічності не існує.
Пресвята Богородице, рятуй нас від демонської злоби та спрямуй наш розум — Богові служити!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський