Митрополит Євген Попович під час 55-літнього ювілею парафії: «Наша церква — це плід вірності для Животворящого Хреста»

18 серпня 2020

За участю високопреосвященного архиєпископа і митрополита Перемисько-Варшавського Євгена Поповича віряни Венґожева та околиць, що прийшли до місцевої греко-католицької церкви під покровом Чесного і Животворящого Хреста Господнього в суботу, 15 серпня 2020 року, відсвяткували храмовий празник і 55-ліття від дня заснування парафії.

Митрополит Євген Попович під час 55-літнього ювілею парафії: «Наша церква — це плід вірності для Животворящого Хреста»

Коли з великим заангажуванням священників та мирян, і поборенням не зрозумілих вже сучасникам труднощів, нарешті переселенці під час акції «Вісла» могли взяти участь у Божественній Літургії в рідному обряді, що її відслужив 12 лютого 1965 року в костелі Святих апостолів Петра і Павла отець Володимир Бозюк, могло здаватися, що далі буде тільки краще. І дійсно було. Аж до весни 2020 року…

З причини світової пандемії ювілей 55-ліття парафії не міг бути багатолюдний. Проте, у венґожевській церкві Чесного і Животворящого Хреста Господнього у святкову для парафії суботу, найбільш віддані парафіяни все таки прийшли, щоби спільно зі своїм митрополитом помолитися за краще майбутнє світу й рідної парафії зокрема. Усіх присутніх у храмі перед богослужінням привітав разом з делегаціями вірян парох — отець Василій О. Кепещук, ЧСВВ. До богослужіння разом з митрополитом Євгеном Поповичем стали перед жертовником сім священників і два диякони.

У проповіді високопреосвященний архиєпископ і митрополит Перемисько-Варшавський в першу чергу подякував, враховуючи складні обставини, за досить численну присутність вірян і зокрема за мобілізацію церковного хору. Подякував також за стійкість у вірі, яка веде нас у майбутнє і не дозволяє нам пропасти. Митрополит, між іншими, також відзначив: «Ваші священники і ви разом з ними, в ганебні часи гонінь та принижень, несли хрест свого народу. Щойно у 1989 році появився закон, який нашій Церкві вкінці надавав рівні права, так само, як й іншим Церквам в Польщі. До того часу ми були поза законом. Коли в 1947 році прогнали нашого єпископа з Перемишля, коли нас вивезли на „відзискані землі“, ми довгий час були поза законом, ми не мали права на ніщо. Ви це пам’ятаєте. Ви хотіли хрест, в ім’я якого вас охрестили, поставити на цій землі, біля нього громадитися і організувати нове життя. Скільки ж тоді треба було перенести горя… Для звичайного спокою ви могли в ті роки позачинятися в хатах і спробувати жити тихцем, спокійним життям. Однак ви сказали — ні! Свій хрест будемо нести до кінця. І, отже, рясним овочем вірності для Животворящого Хреста є ця церква, в якій сьогодні молимося, і маємо свою парафію Української Греко-Католицької Церкви в Польщі».