СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Борис Ґудзяк: Вітаючи наших сестер-місіонерок Покрова Матері Божої
На празник Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 2020 року, Філадельфійська архиєпархія на чолі із високопреосвященним архиєпископом і митрополитом Борисом Ґудзяком відсвяткувала ювілей заснування спільноти Сестер-Місіонерок Покрова Матері Божої.
14 жовтня наша Архиєпархія відсвяткувала 75-річний ювілей Сестер-Місіонерок Покрова Матері Божої. Саме на празник Покрови за юліанським календарем митрополит Костянтин Богачевський і єпископ-помічник Амброзій Сенишин заснували спільноту сестер, яка, незважаючи на те, що залишалася невеликою — всього 14 монахинь за 75 років — мала значний духовний вплив і продовжує тихо надихати стількох людей — і духовенство, і вірних— у нашій Архиєпарії.
Коли роздумуємо над багатою спадщиною їхньої діяльності, то не можемо надивуватися — як взагалі це можливо? Сестри заснували Академію Матері Божої в Стемфорді (Коннектикут), організували і вели роботу двох дитячих садочків, протягом трьох десятиліть займалися католицькою школою при нашій парафії в Перт-Амбой, проводили літні школи та короткотермінові курси з релігії та катехизму, майстерно вишивали ризи, з великою уважністю і ніжністю творили писанки, друкували дитячі книжки, робили студійні записи церковного співу, водночас не припиняли опікуватися єпископами, готуючи їм трапезу та дбаючи про їхні щоденні потреби.
Наші Сестри продовжують свою місію служіння, протягом поколінь працюючи для духовного збагачення тих, кому вони служать — формування молоді на основі християнських принципів у візантійсько-українському обряді. Радісні голоси дітей, яких вони навчали, все ще відлунюють у домі монастиря на Франкліні у Філадельфії неподалік нашої катедри. На жаль, зараз дім наповнений лише на половину, бо нових покликань давно немає. Сестри були змушені згорнути багато напрямків своєї діяльності. Однак із притаманним їм гумором і глибоко вірою Сестри стверджують, що вони живуть у досконалій гармонії: семеро уже в Царстві Небеснім, а ще семеро продовжують служити, засвідчуючи Царство Небесне тут, на землі.
Невідомо, якою буде доля спільноти. Невідомо чи відсвяткуємо ми їх 100-літній ювілей. А може бути, що для Господнього плану не це й важливо. Мене глибоко зворушили слова архиєпископа Амброзія: «Навіть, якщо спільнота Сестер-Місіонерок перестане існувати ще за мого життя, це все-таки було того варте. Стільки всього вдалося досягти». Хотів би підтвердити його слова.
Що ж такого, якщо міркувати у духовному контексті, вдалося досягти?
Богові віддавалася шана, а Він відповідав на молитви і прохання. Найважливіша мета створеного 1944 року згромадження (75-літній ювілей ми святкуємо протягом року) була така: шукати слави Божої через освячення членів спільноти, зв’язаних трьома обітами і дотриманням конституції. Не проголошуючи (поки що) святою жодну з Сестер, а віддаючи шану їхній Спільноті як цілості, бажаю поділитися тим, що я сказав братам у єпископстві під час засідання Постійного Синоду: спілкування з Сестрами-Місіонерками — це один з найбільш натхненних аспектів мого ще недовгого і скромного служіння в Філадельфії. Я вдячний їм за щоденну спільну молитву і що вони, особливо у цей бентежний час, незважаючи на свою слабкість та нечисленність, все ж по-справжньому радіють у Господі.
У Ісуса ніколи не було багато учнів. Як я згадував у попередній колонці, Церкви першого століття, до яких проповідував і писав Апостол Павло, часто не перевищували за чисельністю деякі парафії нашої Архиєпархії. Начебто нічого особливого.
Однак Царство Боже не вимірюється цифрами, а якістю — нашого життя, віри та взаємодопомоги. Таку якість бачимо серед наших Сестер. Нещодавно ми могли знову у цьому пересвідчитися, коли завдяки Божій благодаті та терпеливому догляду співсестер підвелася зі смертної постелі Сестра Євгенія. У лютому лікарі їй давали не більше місяця! Любляча турбота спільноти стала знаряддям для Господа. Про це не говорили у Фокс Ньюз і не писали у Нью-Йорк Таймс. У дусі щоденного життя Сестер, тихе правдиве диво просто трапилося на очах тих, хто вміє бачити.
Сестри-Місіонерки віддали майже все, що сучасний світ цінує — владу, славу, багатство. Все, про що вони свідчать, роблять і проголошують, є знаком їхнього бажання жити з Христом і віддати Йому все. Тих, хто стоїть поруч, таке свідчення надихає. Кожного разу, коли ми з ними перетинаємося, усвідомлюємо це чи ні, через цих богопосвячених жінок до нас і до світу говорить Господь. Чи через тиху турботу про кволих Сестер у власному домі, чи через щоденну присутність у катедрі в очікуванні когось — хай навіть однієї людини — яка прийде у пошуку духовної поради. Сестри просто свідчать.
Роздумуючи про багату історію і служіння Сестер-Місіонерок, відчуваю як мене переповнює вдячність. Ми дякуємо Богові за покликання наших Сестер. Ісус покликав дівчину з Чикаго, кількох з Бразилії, одну навіть з моїх рідних Сиракуз; русинку, українку, американку — і всі ці неймовірні жінки почули Його поклик, залишили все і пішли слідом за ним.
Улюблені наші Сестри, ми вам щиро вдячні, що ви так щедро відгукнулися на Божий поклик.
† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський
