Митрополит Борис Ґудзяк: «У якого Христа я вірю? Чи я відкриваюся на його пропозицію?»

23 березня 2021

На запрошення Апостольського адміністратора єпархії Торонто та єпископа Саскатунського владики Браяна Байди митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк проводить великопосні онлайн-реколекції для вірних Української Католицької Церкви в Канаді.

Митрополит Борис Ґудзяк: «У якого Христа я вірю? Чи я відкриваюся на його пропозицію?»

З огляду на те, що реколекції транслюються в інтернеті, до них можуть долучитися усі охочі. Англомовна частина реколекцій під назвою «Брати і сестри Ісуса. Діти Бога-Отця» відбулася 14–16 березня, україномовна відбудеться 21–23 березня o 7 pm EST.

Запрошуємо послухати і долучатися та пропонуємо короткі тези трьох перших сесій.

Cесія 1. Унікальність та радикальність віри

Період коронавірусу пришвидшив багато змін і вони стають все швидшими і радикальнішими.
Ми, християни, опинилися на маргінесі. У Канаді, США, багатьох європейських країнах 50–70 років тому наша віра і церковне життя були частиною культури. Зараз ми відчуваємо, що нас усувають і вважають диваками. Коронавірус пришвидшує маргіназілацію християнства і ми як Церква не до кінця даємо собі з цим раду. Християни бояться, і це страх підсилився під час карантину, коли закрили храми і церковне життя призупинилося.
Чи може стати цей досвід нагодою для зростання у вірі? Чи можемо ми вважати виклики благословенням? Можемо і мусимо. Бо не було часу, коли б Господь не працював у історії. Жити ностальгією небезпечно. Господь зараз працює у нашому житті.
Ми, виховані в Українській Греко-Католицькій Церкві, повинні пам’ятати, що переважна більшість нашої Церкви переживала неймовірні переслідування. В другій половині ХХ століття як легальна, видама інституція вона була стерта. Після двох поколінь безустанних переслідувань (1945–1989) здавалося, що вона приречена на зникнення. Після 50 років війни і підпілля від 3000 священників залишилося 300 і то старшого віку. Але зараз наша Церква жива. Тому, якщо ви почуваєтеся самотніми чи що вам доводиться плисти проти течії, то знайте, що ви поділяєте досвід багатьох християн протягом різних століть і зрештою, це був досвід самого Сина Божого.
Ми живемо у час, коли суспільство і культура змушують нас глибше усвідомлювати дар і зміст віри, правдиве значення Євангелія. Або наша віра буде житєдайними, живими стосунками з Богом, або її у нас відіймуть Божа пропозиція фантастична — Господь, що створив всесвіт і тримає його у десниці і Який створив неймовірний мікрокосм людини — любить кожного з нас окремо і хоче, щоб ми були з ним.
Час Великого Посту — це час, коли ми називаємо свої гріхи і ставимо їх у контексті Божої правди. Він нас створив з любові. Історія спасіння — це історія того як Господь провадить нас додому. Зосередьтеся на Божій опіці над нами: Отець посилає Сина у цей світ, щоб Ісус став нашим братом, щоб ми могли бути його братами і сестрами.
Питання, що стоїть перед нами — у якого Христа я вірю? Чи я відкриваюся на його пропозицію? Чи відповідаю? На чому зосереджуюся?

Сесія 2. Ісус Христос: Вповні Бог і вповні людина

Як Господь прийшов до рішення послати Сина Господнього до нас є загадкою. Я не знаю чи ви про це коли-небудь задумувалися, але до мене ця думка, це питання часто приходило. Чи не міг Бог це зробити по-іншому? Чи не міг Господь зробити це простішим чином? Чи мав Син Господній страждати?
Можливо воно [спасіння] могло б статися по-іншому. Та подумайте — навіть, якщо б Господь об’явився кожному з нас — у сні, у видінні — чи відчули б ми, що Бог нас розуміє? Наші життя, наші муки, етапи нашого розвитку, наш страх перед хворобою та смертю?
Ми маємо історію, яку нам розповідають Писання та літургійна традиція Церкви, пояснювана Отцями та Матерями Церкви. Вона нам представляє історію нашого спасіння як людську історію: з конкретним місцем та часом, з тілом, культурою та реальним людством. Господь хоче нам продемонструвати, що Він близько, дуже близько до тебе і до мене.
Ісус жив людським життям з усім йому притаманним розвитком. Хлопчик, підліток, підмайстер у теслі, що багато разів ранив пальці на руках, відчуваючи не лише біль від роботи, але й радість від людської креативності, що нею нас наділи Бог. Він ходив на весілля, ходив до синагоги та через людські категорії навчився молитися. Син, котрий був невіддільним від Отця — незлитний, але єдиний у божестві — умалив себе і став людиною, щоб ми могли бути піднесеними до Божого життя.
Маємо виклик у нашій вірі — прийняти Ісуса Христа як Бога і як людину. Вповні Бога та вповні людину. Що Господь прийняв нашу людськість через те, що це єдиний спосіб спілкування зі мною та з тобою. Це не проста передача повідомлення. Спілкування — це причастя, тому те, що передається є не лише словами чи інформацією про Бога. І воно стається через втілення Сина. Стається через життя Ісуса і тоді, у дуже глибокий спосіб, через Його смерть.
Ісус був немовлям і тим, який зцілює дітей. Ісус був підлітком, який йде з батьками на прощу до Єрусалима. І Він той, який зцілює дітей батьків та навіть підіймає їх з мертвих. Він нас торкається як людина і робить це по-братерськи, як один з нас, вважаючи нас своїми братами і сестрами.
Ісус не міг стати ближчим до тебе і до мене ніж ставши реальною людиною у реальному часі та реальному місці. Бо якби він був усюдисущим увесь час, це не було б справжнім людським досвідом.
Будь-хто з нас, хто молитовно читає Писання, знає, як Боже Слово оживає у молитві. Це Слово натхненне Святим Духом і воно живе у нас, до нас промовляє. Ісус промовляє до нас через Писання, він промовляє до нас через Святі Таїни. Він живить нас своїми Тілом та Кров’ю. Це є людські відносини та божественні відносини водночас.
Ми покликані до єдності з Господом Ісусом. Це особисті стосунки. Особисті не означають лише з моєю індивідуальністю. Це значить, що вони мають якості особи. Це дуже важливо, адже Господь є Трьома Особами і ми створені на образ і подобу Божу, є особами та наші стосунки наділені якостями, які особа має у стосунках.
Як ми споріднені? Зрештою, коли ми думаємо і живемо духовно, ми всі є братами та сестрами. Ми є братами та сестрами у Господі, що входить у наш людський рід. І ми, Його Благодаттю та за Його запрошенням, запрошені себе з цим ідентифікуватися, стати його братами та сестрами.

Сесія третя. Батьківство

Заохочую вас впродовж Страсного тижня поглянути на розповідь про Страсті, прочитати її та пережити з точки зору Ісуса Сина, який з послуху до Батька проходить через спасительне страждання на Хресті та входить у спасительну смерть.
Я заохочую вас зробити цю важку вправу — зрозуміти хто у вашому житті є Юдою, первосвященником Каяфою, цинічним царем Іродом чи амбітним малим Пилатом. Ким були ті, хто «продав» вас? Є велика ймовірність того, що серед тих, хто вас зрадив, змусив страждати та підвів вас є багато людей, яким ви довіряли. Чи були вони батьківськими постаті і через це у вас тепер спотворений образ Отця? Така вправа нам дозволить зрозуміти де нас скривдили і через що ми боїмося довіритися та не можемо бути повністю відкритими до Отця.
Я заохочую вас побачити нашу гріховність, а також розпізнати Боже милосердя. Для того, щоб зрозуміти, що ми створені на образ і подобу Божу зі свободою, владою давати життя, з особистістю, зі здатністю перебувати у стосунках як Отець, Син та Дух Святий.
Єдиний спосіб відкритися по-справжньому — це відкритися на Боже благословення. Це не лише психологічний процес, це благодать, Божий дар.
Гріх — це не лише те, що ми зробили. Це щось, що спотворює те, ким ми є. Він нас відвертає від уваги до стосунків. Великий Піст — це час, коли ми перебудовуємо своє життя для того, щоб уважно подивитися, щоб зрозуміти ким ми є, і віддатися Богові.
Хто ми є? Де ми є? Ми справді себе недооцінюємо коли, зі смиренням, не розпізнаємо величі Божої любові, якості Божої любові та особову природу Божої любові. Ісус відкриває нам Отця, і це є серцевиною Ісусової місії. Відкрити нам любов, терпеливість, творчість та милосердя Отця, щоб ми могли зануритися в них та їм радіти. Це не може бути стилем життя, але способом. І не просто способом життя, але те ким ми є. Ісус нас зробив своїми братами і сестрами, і ми стали синами та дочками Отця.
Довіряючи Богові ми можемо назвати себе Його дітьми. Ми не можемо це зробити самотужки: нам потрібна благодать, дари Святого Духа. Дари Святого Духа є знаком того, що ти дочка чи син. Ми покликані цим жити і ділитися. Ми не можемо ділитися, якщо ми так не живемо по-справжньому.