СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Борис Ґудзяк: «Церква, Україна і світ ще чимало очікують від Блаженнішого Святослава»
До десятиліття патріаршества Святослава Шевчука…
27 березня 2011 року, у новозбудованому і все ще не освяченому соборі на Лівому Березі, вперше в історії нашої Церкви відбулося введення на престол нового Глави і Отця Української Греко-Католицької Церкви.
10 років тому, після того, коли світлої пам’яті Блаженніший Любомир Гузар на здивування усього світу і України вирішив відійти від активного управління Церквою, багато людей застигли у очікуванні — хто ж наступний. Через місяць єпископи УГКЦ збиралися на виборчий Синод, і мене, тоді священника, місцеблюститель митрополит Ігор Возьняк попросив підготувати кілька проповідей, одна з них була скерована як до отців Синоду, так і до вірних нашої церкви, зібраних у соборі Святого Юра у Львові. Дозволю нагадати собі і вам один параграф з цієї проповіді, яка серед моїх помічників мала кодову назву «Великий Бог, від якого зриває дах» (йдеться про зцілення розслабленого, заради якого друзі розібрали дах і стелю будинку, де був Син Божий. Таке було Євангельське читання цієї неділі).
«Сьогодні, коли перед Священним Синодом стоїть питання вибору нового провідника, Патріарха і Глави нашої церкви, для нас з вами є лише один критерій — бути з Богом. Бути з Великим Богом, усунувши всі можливі шори та обмеження, відкрити дух і серце, розправити крила, відчинити вікна і дах розуму, підняти стелю нашої духовності, щоб у нас панувало таїнство живого Бога — безмежного і неохопного Творця. Саме він знімає страх спільноти, що зараз питає: — „Хто нас вестиме далі?“ Бо він — це Бог, Який колись словами Ісаї промовив до свого Слуги (Сина) і сьогодні каже до майбутнього глави: „Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму тебе за руку, я берегтиму тебе, поставлю тебе у завіт люду, світло народам, щоб сліпим очі відкривати, виводити з в’язниці в’язнів, з темниці тих, що сидять у темряві (42, 6–7)“.
Жоден з єпископів чи з присутніх тоді не знав, що оберуть наймолодшого з-поміж себе — українського єпископа Буенос-Айресу Святослава Шевчука. Минуло 10 років, і дивлячись на шлях, який пройшов Блаженніший Святослав і церква, яку він очолив, знову і знову усвідомлюю — єдиний критерій для нас це віра у Великого Бога.
Тоді, у березні 2011 церква, Україна і світ дивилася на Патріарха, подивляли його молодість і ерудицію, і ніхто уявити не міг, що буквально через кілька років йому доведеться йти на переговори з Януковичем, який, заради того, щоб залишитися при владі, кидатиме силовиків проти власного народу; читати вірші Шевченка на скорботному Майдані, який щойно попрощався з Небесною Сотнею; рятувати своїх священників, що опинилися в окупованому Криму; підтримувати військових капеланів, які разом із солдатами були під обстрілами на Донбасі; святкувати не один Святвечір з біженцями; організовувати церковну допомогу переселенцям та постраждалим через паводки в Карпатах; провадити Церкву через виклики пандемії.
Це лише 10 років, а для України і УГКЦ пройшла ціла епоха. І хоча для підсумків ще рано, навпаки Блаженніший Святослав і з ним вся церква з надією дивляться у майбутнє і активно продумують душпастирські плани, щоб відповідати на виклики сучасності, проте хочу поділитися кількома спостереженнями, які, на мою думку, живо і яскраво змальовують постать нашого Блаженнішого Святослава.
Одне з моїх перших вражень від молодого священника Святослава Шевчука, коли він ще навчався в Римі, і зрештою став першим доктором богослов’я з вільної України — закоріненість у молитві. Він навідувався до студита Антонія Рижака, щоб разом відмовляти повне молитовне правило. Будучи студентом на вимогливій докторській програмі у чужій країні, він докладав особливих зусиль, щоб молитва була присутньою і провідною у його житті. Наш Патріарх продовжує бути людиною молитви. Спосіб архиєрейської молитви Блаженнішого Святослава є еталоном літургійного служіння. Обставини не мають значення — чи це величний собор в Києві, чи ж домашня каплиця у французькому Вансені — його стандарт завжди високий. Він нас кличе своїм прикладом ставати перед Великим Богом.
Блаженніший Святослав є талановитим промовцем. Будучи людиною Церкви, його головним інструментом і середовищем є проповіді. Патріарх УГКЦ використовує конкретне місце і конкретні обставини, щоб промовляти до всієї глобальної церкви і говорити про широкі суспільні виклики. Зовсім недавно Україна відкрила його як літературно-духовного критика через розмови з Оксаною Забужко про Лесю Українку. Не кожен здатен дочитати довгі складнопідрядні і складносурядні речення нашої витонченої письменниці, не те, що підтримати професійну розмову, а Блаженнішому вдається і діалог триває та приносить плоди. Мабуть, насамперед завдяки відкритості. Він готовий говорити — з римськими сановниками у чорних рясах і з білими колоратками та з Сергієм Жаданом у чорно-білих кедах.
За 10 років Патріарх Святослав об’їхав усі митрополії і єпархії, а їх 16 в Україні і 20 поза її межами на різних континентах, що включають півтори тисячі церков і громад поза Україною і більше 3500 в Україні. Це зусилля має велике значення для плекання єдності нашої Церкви і спільноти, яка сьогодні говорить також англійською, іспанською, французкою, німецькою, італійською, португальською, польською, російською. Те, що Блаженніщий поліглот, має велике значення і допомагає в комунікаціях. Хоча ці подорожі виснажливі, глава УГКЦ всюди ділиться позитивом. Він висвятив 17 нових єпископів, зокрема я вдячний за свої єпископські свячення, проголосив митрополії та заснував нові єпархії та екзархати як в Україні, так і закордоном. Хтось, хто не надто глибоко знає традицію та історію Церкви, може не розуміти важливості розбудови структур, однак за нею стоїть душпастирський пріоритет, який був природним для ранньої Церкви — єпископ має бути близьким до людей, не географічно далеким чи відстороненим холодним адміністратором, а пастирем, що знає болі людей, знає як пахнуть його вівці. Церква є не лише єрархічною, але й мережевою інституцією, польовим госпіталем, у центрі якого зранена людина і Бог, який зцілює. Блаженніший це чітко розуміє і артикулює. Здобувши освіту і в армії практику фельдшера, патріарх чутливий і має особливу здатність цілісно співпереживати біль людини — тіла і душі.
Церква розвивається. Ще ніколи світ не був таким українським, і ще ніколи УГКЦ не була такою глобальною. Є багато викликів — війна, еміграція, економічна криза, пандемія. Блаженніший знаходить різні контексти, жанри і способи, щоб промовляти до нас і про нас світові. Після Першої світової війни Митрополит Андрей Шептицький їздив на Паризьку мирну конференцію, виступав перед Лігою Націй, звертався до великих світу цього, щоб захистити свій народ і Церкву. Не злічити звернень і зустрічей із українськими політиками, міжнародними організаціями, представниками держав та послами, які провів Блаженніший Святослав. І це не просто протокольні зустрічі, після них розв’язують конкретні проблеми конкретних спільнот і людей. Під час відвідин різних країн, Блаженніший багато працює з пресою — дає інтерв’ю і коментарі різними мовами. Його непересічний талант до мов, а Блаженніший знає чи розуміє англійську, італійську, іспанську, польську, російську, грецьку і французьку, безвідмовно у цьому служить. Патріарх нас піднімає добрим словом, заохочує молодих і старших, виступає на захист тих, хто на фронті, в Криму, знедолених. Скільки прекрасних коляд на святвечорах в Києві він проспівав разом із тими, хто втратив домівки через російську агресію.
Блаженніший Святослав очолив Церкву у час великих викликів і з гідністю та предстоянням перед Великим Богом допомагає нам усім проходити через випробування.
Не можу не згадати ще одну рису, яка особливо промовляє до молодих і тих, які з патріархом УГКЦ зустрічаються вперше — це його усмішка і почуття гумору, де вміло і дотепно переплітаються старі польські і галицькі жарти, гуморески радянського періоду та сучасні тренди.
10 років — це мало і багато. Багато зробленого, і ще зовсім рано підбивати підсумки. Тому це тихе святкування десятиліття — це радше привід для вдячності і молитви за майбутнє, бо зрозуміло, що майбутнє не буде простим. І Церква, Україна і світ ще чимало очікують від Блаженнішого Святослава.
† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський
