СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Борис Ґудзяк: Свідчення, служіння і спілкування у час глобальних змін
«Як бути людиною у час великих викликів і змін? Часи постійно змінюються, є епохи змін, але Папа Франциск каже, що зараз ми живемо не в епоху змін, а в час змін епох». Про це роздумував архиєпископ і митрополит Філадельфійський владика Борис Ґудзяк у промові, виголошеній в контексті Днів Українського католицького університету 22 вересня 2020 року.
Нам може здаватись, що це щось унікальне. Нам виглядає, що наш чорний лебідь — найчорніший, наш форс-мажорний час — найбільш форс-мажорний. Проте зі смиренням мусимо визнати, що це не так. Сьомого вересня ми відзначали річницю смерті патріарха Йосифа. 36 років тому упокоївся засновник Українського католицького університету. Кожен, хто хоч трошки знає про його життя, розуміє, що наші випробування, твої і мої, хоч які серйозні, все ж таки, може, не найскладніші. Це не Сибір, не сталінізм, не голод, це не 40-градусні морози, не сталінська баланда.
З нами сьогодні є Мирослав Маринович, і хочу закликати усіх в УКУ: користайте з унікальної нагоди нашої спільноти, щоб почути, що може бути гірше. І як у цьому «гіршому» залишатися гідною людиною.
Розкажу одну недавню, трохи анекдотичну, історію. У єпархіальному домі Паризької єпархії на стіні висів мій єпископський герб, на якому, окрім всіх інших символів, є літери «Б» і «Г», і вони отримали серед мешканців і відвідувачів дому полівалентне значення. Хтось казав, що це скорочене слово «Бог», інші, що це «Борис і Гліб», а ще інші — «Буде гірше». Було гірше, і ми з усмішкою повинні могти сказати «буде гірше». Але з усмішкою, а не приреченням.
У цьому контексті ми як УКУ вибрали собі за гасло такі активні дієслова: «Свідчити. Служити. Спілкуватись». Це не те гасло, що має бути десь далеко і високо на таблиці, а методологія. Я би хотів заохотити вас, а я завжди, коли заохочую когось, заохочую передусім себе, бо, знайте, коли чуєте добру проповідь, священник проповідує передусім до себе, звернути увагу на цю методологію.
Ми є покликані свідчити. Сьогодні для УКУ певні кроки легші, тому що УКУ набрав швидкості і біжить. За останні десять років університет втричі зріс: кількість будинків, викладачів, програм. Число студентів зросло навіть ще більше. УКУ сьогодні визнаний у суспільстві. Я вітаю усіх надзвичайно талановитих студентів, які вступили до нас. Я чув, що середній бал ЗНО серед вступників — 184, а на деяких програмах — навіть 197. Я хочу попросити усіх вас, нові студенти, щоб ви по-справжньому цінувати те, що можете в УКУ вчитись. Бо таких, як ви, на кожне місце було 5-6-7. І то всі добрі талановиті студенти, наші брати і сестри. Ви маєте те, що інші не змогли отримати. Це великий дар. Однак високого бала на ЗНО чи на вступних іспитах недостатньо, важливою є згадана методологія.
Хотів би заохотити усіх у нашій спільноті приглянутись до прикладу трьох осіб: патріарха Йосифа і його історії, Мирослава Мариновича, і когось з вашої сім’ї, з вашого оточення, серед ваших учителів, когось дійсно вашого. І подумайте про те, як вони переживали невимовні труднощі, переступали бар’єри війни, хвороби, каліцтва, бідності, самотності, може, великої несправедливості, травми, тяжких родинних обставин. Зосередьтеся на тому, як ця людина, визволившись з кайданів, змогла бути життєдайною, позитивною, інших людей підіймати, іти вперед не нарікаючи. Це велике глибоке свідчення. Ми не знаємо, як дати собі раду з усіма глобальними викликами, але можемо намагатися щодня бути кращими людьми, служити іншим: допомогти донести важкі клунки; поділитися хлібом з голодним; подивитись, наприклад, свою шафу і визначити, що там є той плащ, те убрання, ця суконка, ці мешти, які я вже два роки не одягаю, а якщо мені вони вже два роки не потрібні, мабуть, я можу віддати.
Ми не помилимось, коли одягнемо того, хто є нагий, не має в що вбратись, не може собі щось нового купити.
Ми ніколи не помилимось, коли подзвонимо чи напишемо повідомлення до самотньої особи.
Ми ніколи не помиляємось, коли долучаємо когось до нашої молитви. Коли зв’язок між собою та іншою людиною робимо троїчним, божественним, бо сам Бог є троїчним. Стосунки двох осіб — це щось таїнственне, п’янке і прекрасне. З подружжя двох осіб виходить таїнство нового життя. Батьки можуть засвідчити, наскільки поява дитини збагачує, міняє життя, міняє їхні стосунки. Так само і ми, не лише у подружжі, можемо молитвою до Бога залучати наших ближніх і послужити їм.
І це ми можемо вже сьогодні. Цим можемо заповнити порожній час страху, який нас паралізує. Тому важливо цей дивний час, час, коли ми обмежені, стривожені, збентежені, заповнити жертовною поставою, в якій кожен з нас побачить: я ще не такий бідненький, не такий упосліджений; я ще не така самотня, не така пригнічена. Я маю чим поділитись, можу щось дати. Такою є любов, бо вона від Бога походить: даючи, ми збагачуємось. Тоді пуста порожнеча страху чи непевності, боязні, заповнюється жестом, який провадить до спілкування. А спілкування для нас — це правдивий бенкет, радість. Тому що Ти і Я, кожна людина, є створена Богом на Його образ і подобу.
Дорогі друзі, студенти, викладачі, у цьому є унікальність УКУ, а не лише Центр Шептицького, не лише високі бали чи наші прекрасні викладачі, не лише Мирослав Маринович чи наші спонсори, які в такий надзвичайний спосіб здалека і зблизька підтримують нашу працю, наше з вами навчання. Цей університет має прекрасне покликання — говорити про Бога. Задумуватися. Зупинитися. Навчитися підняти руки у молитві, яка відкриває нас на таїнство Отця і Сина у Святому Дусі, на таїнство спілкування. Бо коли ми страждаємо у своїх проблемах, своєму коронавірусі чи своїх закритих приміщеннях, наші життя і наш дух стають відповідними. А Господь хоче, щоб ми були піднесеними, з піднятими очима, з піднятим серцем, яка би не була кволість нашого тіла чи «депресняк» в атмосфері, що нас оточує.
Прошу вас бути членами спільноти, яка не сконцентрована на собі, законсервована у своєму, як кажуть, «міжсобойчику», а є з Богом і ближнім.
Сьогодні маємо найкращий шанс, бо це єдиний реальний шанс. Усі інші — з сфери фантастики. Ми маємо ці обставини, цей час, це місце, ці стосунки, цей університет, щоб у них жити і творити, любити Бога і ближніх.
Бажаю Вам натхнення, піднесеного серця і певності, що це ваш час. Бажаю подякувати усім жертводавцям, які уможливлюють нашу з вами працю, які долучаються до цих розмов. Вони дійсно вірять в майбутнє нашої молоді. Ця віра є конкретна і дозволяє нам свідчити, служити і спілкуватись задля добра багатьох людей.
Нехай Господь всіх благословить.
† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський
