СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Борис Ґудзяк: Бути українцями у радості
Українцям треба навчитися любити одне одного. Часом на базовому рівні. Із такими словами до українського народу звернувся архиєпископ і митрополит Філадельфійський владика Борис Ґудзяк під час форуму Світового конгресу українців «Єднаймося Україною» 17 жовтня 2020 року.
Минулої суботи на віртуальному форумі Світового конгресу українців «Єднаємось Україною» мене, як і інших учасників, запитали: що об’єднує українців в Україні та в діаспорі? Насамперед зазначу, що вдячний організаторам за це формулювання, навіть якщо відповідь не така вже й проста. Воно ставить нас у цілком іншу парадигму — парадигму єдності. Бо ми часто зосереджуємося на чварах і міжусобицях, скрушно цитуючи прислів’я «Де два українці, там три гетьмани». Іноді ж вартує зосередитися на позитивному, щоб справді для себе його побачити і в ньому утвердитися.
Що ж об’єднує українців?
Я давав відповідь на основі того, що на щодень переживаю як українець, який велику частину свого життя прожив поза межами України — спочатку як син скитальців, що тікали з розтерзаної повоєнної Батьківщини, щоб не стати жертвами червоної чуми, а тепер уже вісім років як єпископ Української греко-католицької церкви, що служить нашим мігрантам різних хвиль, спочатку в Західній Європі, а зараз в США.
Мене з іншими українцями, хоча, зрештою, не винятково, єднає молитва. Поза межами України, є, мабуть, понад 2000 українських храмів — греко-католицьких, православних, протестантських домів молитви. Особисто можу засвідчити, що українська громада тримається там, де вже майже півтора століття стоять наші церкви. Збудовані збідованими селянами, що тяжко працювали на землі й заводах, щоб утримати родини на новій землі.
Особливо гостро це досвідую, відвідуючи так звані шахтарські парафії у Пенсильванії. Саме туди, в шахти, на найскладнішу роботу, їхали перші українські мігранти в США. Це зараз не надто заможна частина Америки, адже шахти закрили, для нових мігрантів немає роботи, парафії складаються з четвертого-п’ятого покоління, народженого в Америці. Вже майже ніхто в побуті не володіє українською мовою, та громади мають доволі розпливчасті, із інформації в медіа, уявлення про сучасну Україну. Проте, переступаючи поріг нашого храму, відразу почуваюся вдома. Для людини віруючої кожен храм є святинею, але у наших є для мене щось невловимо рідне.
Єднає мене з іншими українцями радість. Адже бути українцем — добре і радісно. Ми маємо гумор, пісню, танець, естетичний смак. Нам добре разом. Таке буття українцем я переживав ще малим хлопцем, коли у нашому родинному домі в Сиракузах збиралися друзі і приятелі батьків, а часом і друзі друзів та приятелі приятелів. Я інтуїтивно знав, їм добре бути разом. Це пережиття здорового, усміхненого, об’єднаного українства мене окрилювало. Хоча саме ці люди, що приходили та приїжджали до нас в гості, як і мої батьки, пережили багато горя — розбиті по обидва боки Залізної Завіси родини, втрати, травми, жахіття війни і скитальщини.
Проте вони залишилися людьми. Спочилий глава УГКЦ Любомир Гузар, якого так полюбила вся Україна, неодноразово повторював, що хотів би бути людиною. Для мене бути українцем — це передусім бути людиною. А Василь Стус, боротьбу і жертву якого українці по-новому відкривають у ці дні через відважну і невтомну боротьбу Вахтанга Кіпіані, писав, що поет повинен бути людиною, «такою, що, повна любови, долає природне почуття зненависти, звільнюється од неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій».
Єднає нас «добра-дія». Українцям треба навчитися любити одне одного. Часом на базовому рівні — батьки мають бути вірними матерям своїх дітей, і навпаки; через п’яних водіїв на наших дорогах не повинні гинути люди; Україна має стати безпечною та гідною територією для життя людини від зачаття до природної смерті. Ми, українці, маємо допомагати іншим українцям вповні реалізовуватися, зцілювати особисті та національні травми. Через історію геноцидів, депортацій, переслідувань та доносів ми боїмося і не довіряємо одне одному.
Для мене основа нової України — давати одне одному вповні відчути і реалізувати Богом дану гідність. Це закладене у наш останній здвиг, який ми інтуїтивно назвали Революцією Гідності. Гідність вимірюється не яскравими фразами, а маленькими кроками — радіти успіхом іншого, не залишити місця для заздрості у наших серцях, утверджувати іншого, навіть у малому. З таких малих «благо-діянь» і складеться велика канва нашої тотожності. Людей. Українців.
† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський
Довідка
Унікальна онлайн-подія форуму Світового конгресу українців пройшла у прямому ефірі суспільних телеканалів UA: КУЛЬТУРА та UA: ПЕРШИЙ, а також онлайн 17 жовтня 2020 року. В межах глобальної дискусії учасники обговорили, що найбільше єднає українців.
Спікерами форуму виступили Борис Ґудзяк, Архиєпископ-Митрополит Філадельфійський Української греко-католицької церкви в США, Голова відділу зовнішніх церковних зв’язків Української креко-Католицької церкви та президент Українського католицького університету; Оксана Линів, перша запрошена жінка-диригент Байройтського оперного фестивалю, Німеччина, засновниця та арт-директорка Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt, 2017–2020 головна диригентка Опери та Філармонійного оркестру м. Ґрац, Австрія; Наталія Яресько, виконавчий директор Ради з фінансового нагляду та управління Пуерто-Рико, Міністр фінансів України 2014–2016 років.
Оксана Линів розповіла, що бачить свою місію у тому, щоб через свою професійну діяльність доносити меседжі української культури далеко у світ.
«У моїх гастрольних програмах із різними колективами світу є величезна кількість творів українських композиторів, які вперше звучать у Західній Європі», — розповіла вона.
За словами Наталії Яресько, свої знання та навички вона привезла в Пуерто Рико.
«Вся моя кар’єра в приватному та державному секторі була побудована на досвіді роботи в Україні. Сьогодні я привезла ці знання та навички в Пуерто Рико. Мій український досвід 2014–2016 років став дуже важливим і тут. Це гордість — розуміти, що українські реформи вважаються прикладом для інших», — поділилась власним досвідом Яресько.
Співведучі форуму Вікторія Гринчишин — співзасновниця центру Анни Київської у Франції та Президент СКУ Павло Ґрод, а також герої відеосюжетів розкрили теми культурної дипломатії, шкільництва, молодіжних організацій, допомоги Україні і разом з глядачами, обговорили питання, які найбільше єднають українців світу: мова, культура, історія, віра, протидія агресору.
Героями відеосюжетів стали видатні діячі діаспори з усього світу: почесний консул України у Монреалі — президент СКУ (2008–2018) Евген Чолій, перший віцепрезидент Світового Конґресу Українців Стефан Романів, голова Світової координаційної виховно-освітньої ради СКУ Оксана Левицька, президент Конґресу Українців Канади Олександра Хичій, регіональний віцепрезидент СКУ Наталя Пошивайло-Таулер, віцепрезидентка СКУ — СЕО Horizon Capital, Олена Кошарна та інші активісти й провідники діаспорних громад.
«Форум „Єднаємось Україною“ має новий формат і використовує нові платформи, що дає нам можливість на весь світ транслювати, ким ми є, чим ми займаємось, яку шалену роботу виконує українське світове товариство, як ми єднаємось у цілому світі, як допомагаємо Україні та як співпрацюємо з нею. Запрошуємо світове українство на наступний форум 25–26 серпня 2021 року до Києва, що відбудеться з нагоди 30-ліття відновлення незалежності України», — підсумував президент СКУ Павло Ґрод.
За матеріалами мультимедійної платформи іномовлення України «Укрінформ»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
