«Миряни і є Церквою, і їм необхідний простір, щоб зростати духовно, у вірі», — Глава УГКЦ Блаженніший Святослав

26 червня 2021

26 червня УГКЦ відзначає День мирянина. Цього дня відбувається щорічна Всецерковна проща до Страдчу — відпустового місця на Львівщині, яке називають Українським Єрусалимом. Про те, хто такі миряни, про їх роль у житті Церкви напередодні Дня мирян і Всецерковної прощі до Страдчу, у якій візьме участь Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав говорив у прямому ефірі програми «Відкрита Церква».

«Миряни і є Церквою, і їм необхідний простір, щоб зростати духовно, у вірі», — Глава УГКЦ Блаженніший Святослав

Блаженніший Святослав також відповідав на запитання мирян, озвучені Юрієм Підлісним, головою Комісії УГКЦ у справах родини та мирян, та Марією Грабовою, представницею Товариства українських студентів-католиків «Обнова».

Про покровителя мирян — блаженного Володимира Прийму

26 червня — День мирянина, у який відбувається Всеукраїнська проща до Страдчу. Це і день мучеництва двох блаженних УГКЦ — священика Миколи Конрада та мирянина Володимира Прийми. Володимир Прийма проголошений в УГКЦ покровителем мирян. Разом із отцем Миколою Конрадом загинув мученицькою смертю від рук НКВС 26 червня 1941 року. Обоє були беатифіковані 27 червня 2001 року у Львові святим папою Іваном Павлом ІІ.

«Блаженний мученик Володимир Прийма є важливою особою, — розповідає Блаженніший Святослав. — Двадцять років тому під час свого візиту в Україну святий папа Іван Павло ІІ виніс на престоли Вселенської Церкви багатьох наших мучеників — священників, монахів, єпископів. І серед них був один-єдиний мирянин — Володимир Прийма. Страдч і Страдецька гора — особливе місце, славне печерним монастирем перших століть християнства на цих землях. Володимир Прийма був сільським дяком у Страдчі. Уявіть обставини 1941 року, коли радянські війська відступали на схід. Село Страдч лежить біля важливої транспортної магістралі, яка веде зі Львова у напрямку західного кордону. І по цій дорозі рухалися радянські війська, які відступали під натиском німців. Фронт рухався через Страдч, люди сиділи по своїх домівках, не знаючи, що їх чекає. І ось у цих обставинах отця Миколу Конрада просять піти до однієї з парафіянок, яка є при смерті і просить сповіді. І священник у пастирському служінні йде уділяти це Святе Таїнство. А його дяк, Володимир Прийма, каже: „Отче, я вас самого не відпущу“. І вони йдуть удвох, вздовж цієї дороги… Зупинилася машина, з неї вистрибнули солдати, схопили їх, відвели в ліс і по-звірячому вбили…

… Сільський дяк, хлібороб, у своєму християнському сумлінні відчув обов’язок бути поруч зі своїм парохом — священником, який, ризикуючи життям, виконував свій душпастирський обов’язок і віддав життя за Христа. А він, дяк, був поруч. Він, як мирянин, теж здійснив свій християнський обов’язок так, як у тих обставинах наказувало йому його сумління. І теж віддав своє життя за Христа. Цього року минає 80 років від мученицької героїчної смерті і цього священника, і цього мирянина, які віддали свою жертву…».

Чому Синод Єпископів УГКЦ називає Володимира Прийму покровителем мирян? За словами Блаженнішого Святослава, передусім тому, що всі потребують якогось взірця, до якого можна доростати. Покровителем духовенства УГКЦ є блаженний священномученик Омелян Ковч — священник УГКЦ, капелан УГА, праведник світу, який служив і помер у концтаборі Майданек у 1944 році. А для мирян таким покровителем і взірцем є єдиний у гроні блаженних мучеників УГКЦ ХХ століття мирянин — Володимир Прийма.

«Він є взірцем для нашого мирянства, яке покликане у надзвичайних обставинах все-таки засвідчувати і сповідувати свою віру: не бути мовчазним, не бути пасивним, не боятися, можливо, навіть постраждати за свою віру. До цього кличе мученик Володимир, який заступається і молиться за мирянство перед престолом Всевишнього. Колись співав у церкві поруч зі своїм славним отцем Миколою Конрадом — усі знають його підручники філософії, а молодь знає його як першого духівника молодіжної спільноти „Обнова“. А тепер вони моляться перед Господом за нас, за Україну».

«Для нашого мирянства необхідний простір, щоб зростати духовно, зростати у вірі»

Хто ж такі миряни і чим вони відрізняються від світських людей, які гуртуються у спільноти чи громадські організації задля певних цілей, мети?

«Миряни — це передусім християни, які отримали особливі дари від Господа Бога, особливе покликання до участі у місії самого Ісуса Христа. І це покликання миряни здійснюють у світі: вони є величезною частиною Тіла Христового — Христової Церкви, яка живе у світі і наповняє його вірою в Бога своїм свідченням християнського життя. Завше постає питання — навіщо, в ім’я чого ми збираємося? Християни завжди збираються в ім’я Бога, у якого вірять. Тому наші мирянські спільноти за самою своєю суттю є спільнотами віруючих людей, які збираються для того, щоб ділитися своєю вірою, щоб бути активною частиною Церкви».

Миряни становлять 99,9 відсотків членів Христової Церкви. Як говорили наприкінці 60-х років минулого століття, після Другого Ватиканського Собору, коли Церква змушена була реагувати на тиск секулярного світу, — «настав час мирян». Чи уникла Церква кризи й чи немає небезпеки для самої Церкви утратити релігійну основу і перетворитися на певного типу громадську організацію?

Блаженніший Святослав вважає, що небезпеки дехристиянізації чи секуляризації об’єднань мирян немає, тому що це — об’єднання віруючих людей.

«Якщо наші миряни об’єднуються в ім’я Боже, гуртуються саме для того, щоб бути Церквою, немає жодної небезпеки дехристиянізації таких мирянських спільнот. Навпаки, активні миряни будуть дуже вимогливими до своїх священників, не дадуть священнику засидітися в захристії за чашкою кави. Вони постійно приходитимуть до нього з новими ініціативами, новими завданнями, новими пропозиціями, будуть готові самі всі ті речі реалізовувати. Але, очевидно, вони потребують певного простору, який священник повинен відкрити для активних мирян у церковному житті. Обов’язок доброго пастиря, єпископа чи священника, — дати простір для творення таких мирянських спільнот.

Інколи ми говоримо про роль і місію мирян у Церкві. Але миряни і є Церквою. Церква сьогодні така, якими є її миряни. Тому для нашого мирянства необхідний простір, щоб можна було зростати духовно, зростати у вірі. Відповідати на питання, наприклад, як сьогодні бути християнином і водночас лікарем чи християнином — учителем, бізнесменом, політиком. Такого типу християнські мирянські організації, спільноти і рухи є надзвичайно важливими».

Як повернути людей у храми

Чи є проблема повернення вірних у храми після досить тривалого періоду карантину і переходу діяльності Церкви в онлайн-режим, до якого уже почали звикати? Так, Церква продовжувала жити і виконувати всі свої функції, запровадила багато соціальних ініціатив, до яких долучилися й люди, що ніколи не ходили до храму, при цьому вважаючи себе вірянами УГКЦ. Проте живої присутності у храмі і мирянському житті вимушене «віддалене» життя все-таки замінити не може.

Глава УГКЦ каже, що після послаблення карантинних обмежень віряни радо повертаються у храми — звісно, дотримуючись усіх застережних заходів: «Люди відчули, що Церква — це жива спільнота, що ми не можемо бути християнами наодинці: християнин — це завжди член спільноти. І тепер вони з великою радістю, цілком спонтанно, повертаються у свої спільноти — парафії, товариства, мирянські організації. Люди втомилися сидіти вдома за зачиненими дверима! І ми відкриваємо наші храми — зі всіма карантинними застереженнями, відновлюємо наше повнокровне душпастирське літургійне життя і соціальне служіння».

Що Церква може зробити, щоб молодь залишалася у Церкві? Одним зі способів є катехитичне навчання для різних вікових груп, зокрема катехитичні школи для дітей. Є передшлюбні катехизи для молодих людей: цікаво, що в результаті часто створюються спільноти і навіть прородинні рухи на основі пар, які познайомилися на таких навчаннях і хотіли б продовжувати збиратися і разом крокувати дорогою християнського життя. Глава УГКЦ стверджує: щось добре повинно мати продовження, тим більше, якщо на це є запит. І Церква повинна ці прагнення підтримувати.

«Тому треба щось пропонувати, творити, розвивати і підтримувати спільноти, які створюються, — каже Блаженніший Святослав. — Ми бачимо, що сьогодні парафія — це спільнота спільнот, які гуртуються там, де вони живуть і ходять до храму, мають можливість жити християнським життям, творячи громади своїх однодумців».

Окрема велика програма, підготована УГКЦ, спрямована до молоді: днями буде проголошений Катехизм для молоді — «Ми йдемо з Христом».

«Ми маємо окрему програму катехитичного служіння для молоді, — повідомив Блаженніший Святослав. — 28 червня, в понеділок, ми урочисто проголосимо Катехизм для молоді „Ми йдемо з Христом“, щоб молодь мала свого роду посібник для кращого пізнання того Бога, у якого вони вірять».

Повністю програму можна подивитися тут: