СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМирослав Маринович презентує у Львові книгу про митрополита Андрея Шептицького
Львівська бізнес-школа УКУ (LvBS) та Видавництво Старого Лева запрошують на презентацію книги Мирослава Мариновича «Митрополит Андрей Шептицький і принцип „позитивної суми“», яка відбудеться у м. Львові.
У межах презентації автор, відомий громадський діяч та проректор з питань призначення та місії Українського католицького університету Мирослав Маринович представить свою роботу, а також відбудеться обговорення книги зі спеціально запрошеними гостями.
Книга містить ґрунтовний аналіз інтелектуальної спадщини Митрополита Андрея Шептицького через 4 аспекти: богословське підґрунтя, сфера економічних стосунків, національна сфера, міжрелігійна та міжконфесійна сфери. Автор книги проводить ціннісний аналіз, за допомогою якого прикладає вчення Шептицького, його зосередженість на формуванні мислення у стилі win-win до нинішньої геополітики — до ситуації в Україні, Європі, США та Росії.
«Утім, мабуть, вирішальним є те, що його моральність, його принципи, а також вагомий перелік його дій задля покращення життя мільйонів стають моральним дороговказом, що може виявитися навіть більш важливим для власної турбулентної та дезорієнтованої доби. Цей аналіз змушує нас зупинитися, подумати в інший спосіб: про те, чи мають моральність та етика значення в економіці? Чи діємо ми так, як це буде правильно?», — коментує книгу провідний бізнес-футуролог світу, член Дорадчої ради LvBS Адріан Сливоцький.
Учасники дискусії:
- Мирослав Маринович, автор, український правозахисник та релігієзнавець, член-засновник Української Гельсинської спілки, учасник Несторівської групи;
- Софія Опацька, Декан-засновниця LvBS, проректорка УКУ;
- Олег Яськів, доктор технічних наук, громадський діяч, директор Центру Митрополита Андрея Шептицького;
- Андрій Худо, співзасновник Холдингу емоцій! FEST, член Дорадчої ради LvBS;
- Віктор Іванчик, український підприємець, засновник та генеральний директор агрохолдингу «Астарта», засновник Благодійного фонду «Повір у себе».
Модератор: Мар’яна Савка, головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева».
Вхід вільний за умови попередньої реєстрації: https://goo.gl/Pcvwtt
Книгу видано за підтримки випускників Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS): магістерської програми Key Executive MBA, магістерської програми з інновацій та підприємництва, а також магістерської програми з управління персоналом та організаційного розвитку, яким автор складає велику подяку.
Коли: 10 квітня 2019 року, 18:30
Де: авд. 127, Центр Шептицького, вул. Стрийська, 29, Львів
Контактна особа: Соломія Саврук [email protected], +380 50 289 1210
Графік найближчих презентацій у інших містах:
- 23 квітня — Дрогобич
- 26 травня — Київ
- 28 травня — Івано-Франківськ
Також восени 2019 року відбудуться додаткові презентації у Львові, Дніпрі, Одесі та Києві, деталі про кожну з подій будуть висвітлені з часом.
Довідка
Мирослав Маринович — український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові.
Маринович виховувався в релігійній сім’ї, його дід був священиком. Навчався в середній школі в Дрогобичі, яку закінчив із золотою медаллю. Потім рік працював у Дрогобичі. Перший запис у трудовій книжці — «звільнений секретар комітету ВЛКСМ заводу».
1967 року Мирослав Маринович вступив до Львівського політехнічного інституту. В інституті Маринович виступав із критикою радянської політики, захищаючи комуністичні ідеали. Наслідком цього 1970 року відбулася перша зустріч з КДБ. Мариновича позбавили т. зв. «допуску» і звільнили з військової кафедри, у зв’язку з чим, не одержавши офіцерського звання, Маринович мусив служити в армії після закінчення інституту рядовим.
1972 року закінчив Львівський політехнічний і рік працював перекладачем з англійської мови на Івано-Франківському заводі «Позитрон». Тоді ж познайомився зі львівськими й київськими дисидентами. 22 травня 1973 року в Києві його затримала й обшукала міліція, коли покладав квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку.
У 1973–1974 роках служив у війську у Вологді.
Після звільнення з війська Маринович 1974 року переїхав до Києва. Працював технічним редактором журналу «Початкова школа» та у видавництві «Техніка», звідки його звільнили за сигналом з КДБ. Деякий час був безробітним. Аж перед самим арештом улаштувався розклеювати афіші.
9 листопада 1976 року Маринович разом зі своїм другом М. Матусевичем став членом-засновником Української Гельсінкської Групи. Відтоді Маринович перебував під «ковпаком» КДБ. Його неодноразово затримувала міліція в Києві та Серпухові. У Дрогобичі були обшуки, йому постійно погрожували.
У березні 1977 року Маринович та М. Матусевич на вечорі пам’яті Тараса Шевченка в Київській філармонії, здолавши опір організаторів вечора, несподівано вийшли на сцену і закликали проспівати «Заповіт». 23 квітня 1977 року Маринович був заарештований. Проходив по одній справі з М. Матусевичем. Вони звинувачувалися в «проведеннні антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч. 1 КК УРСР та ст. 70 ч. 1 КК РРФСР. Слідство тривало 11 місяців. 22–27 березня 1978 року Київський обласний суд у м. Василькові засудив Мариновича до максимального терміну ув’язнення — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.
Карався Маринович у Пермському таборі ВС-389/36. Брав участь у всіх правозахисних акціях, тримав голодівки протесту, в тому числі й 20-добову, передавав на волю хроніку табору № 36. За весь термін мав близько 150 діб ШІЗО (штрафний ізолятор) і близько півтора року ПКТ (приміщення камерного типу). 1978 року «Міжнародна амністія» взяла Мариновича під свій захист як в’язня сумління. З квітня 1984 року Маринович відбував заслання в селі Саралжин Уільського району Актюбинської області Казахстану. Працював столярем. Одружився з киянкою Любою Хейною (Хейна), дружина переїхала до нього на заслання.
У лютому 1987 року відмовився подати клопотання про помилування. Повернувся в Україну в березні 1987. Улаштувався оператором нафтопереробного заводу в Дрогобичі. 1990 року Маринович почав працювати кореспондентом місцевої газети «Галицька зоря».
1990 року була опублікована праця Мариновича «Євангеліє від юродивого», написана ще в таборі. 1991 року в Дрогобичі вийшла книга «Україна на полях Святого Письма», 1993 року — «Спокутування комунізму», «Україна: дорога через пустелю».
Маринович засновник першої групи «Міжнародної Амністії» в СРСР (1991), Української асоціації «Міжнародної Амністії» (УАМА), з 1993 до 1998 був головою Національного комітету УАМА. Маринович — член громадської ради Українсько-Американського бюро захисту прав людини, лауреат премій журналу «Сучасність» і премії імені Валерія Марченка (1995), учасник багатьох вітчизняних і міжнародних конференцій з прав людини і релігієзнавства, викладав історію християнства в Дрогобицькому педагогічному інституті, є співробітником Інституту східноєвропейських досліджень.
Від 1997 року Маринович — директор Інституту Релігії і Суспільства Львівської Богословської Академії, член Українського Богословського Наукового Товариства (УБНТ), зокрема, 9 березня 2010 року в актовому залі Дрогобицької духовної семінарії в рамках чергового засідання УБНТ виступив з доповіддю на актуальну тему «Схід і Захід України: антагонізм чи шанс для нового синтезу національної ідеї».
13 вересня 2010 року Мирослав Маринович очолив Український ПЕН. Таке рішення одностайно було прийнято на засіданні українського ПЕН-клубу в Києві.
Почесний президент Українського ПЕН.
Один з учасників Унівської групи. Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».
Виступає за звільнення ув’язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.
За матеріалами Львівської бізнес-школиПрес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
