СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ми є щасливими, що ми є свідками не того, як церкви руйнують, а того, як церкви будують», — владика Богдан Дзюрах про спорудження Патріаршого собору
У нещодавній розмові в ефірі Живого радіо «Воскресіння» владика Богдан Дзюрах, новопроголошений апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, поділився своїми спогадами про період спорудження Патріаршого собору Воскресіння Христового у м. Києві та зворушливі свідчення щедрості і щирості, пов’язані із ним.
Пригадуючи про моменти спорудження Патріаршого собору Воскресіння Христового у м. Києві під час інтерв’ю для радіопередачі «Добра розмова» із Галиною Бабій на Живому радіо «Воскресіння», владика Богдан Дзюрах зазначив: «Це великий привілей для нас жити у цих часах, у яких ми живемо, адже Господь Бог зберіг нас від великих випробувань. Упродовж 30-ти років ми мали свої випробування, але не настільки великі і жорстокі, як у наших попередників. Не раз, читаючи розповіді про підпільну Церкву, запитую себе: „Чи вистачило би тобі, Богдане, сил, відваги, витривалості, щоб усе це перенести гідно? Залишитися вірним Христові, Католицькій Церкві, своїм переконанням?“ І насправді відповідь не є такою легкою та очевидною. Якщо би хтось мав таку відповідь відразу, то був би подібним до апостола Петра, який на Тайній вечері запевняв Ісуса, що „Навіть якщо всі апостоли тебе покинуть, я з тобою піду і на смерть, і у тюрму!“ Але за кілька годин сталося щось інше. Завжди пригадую собі слова Блаженнішого Любомира, який казав: „Те, що ми вистояли у тих жахливих випробуваннях, це не наша заслуга, це Божа ласка“. Божа ласка… І Божа ласка також допомагала нам відроджувати нашу Церкву; це Божа ласка зробила так, що Глава Церкви повернув свій осідок зі Львова до Києва; це Божа ласка зробила, що на цьому місці, де справді був пустир, постала наша найголовніша святиня».
Подяка зачинателям будівництва — Блаженнішому Любомирову та владиці Василеві Медвіту
Відтак преосвященний владика Богдан висловив слова вдячності усім тим особам, які координували спорудження Патріаршого собору ще до моменту його приходу до Києва. «Сьогодні також хотів би віддати належне головному будівничому Блаженнішому Любомирові, але також моєму попередникові на служінні як екзарха Києво-Вишгородського та Секретаря Синоду владиці Василеві Медвіту. Це його велика заслуга і праця, що саме на цьому березі постав наш Собор, адже початково призначене місце було деінде і земля була виділена у зовсім іншому місці, а саме там, де зараз є пошта. Отож, наш Собор був би затисненим між будівлями та посеред гамірної вулиці. Проїжджаючи ж попри цей пустир, владика Василь Медвіт задався запитанням: „Чи не можна було би тут збудувати цей собор?“ І це стало можливим, — через відкритість тогочасного керівництва міста Києва, але й також через його таку наполегливість, витривалість. І за це йому велика вдячність. Відтак крок за кроком поставав наш собор», — промовив архиєрей.
За словами єпископа, ми є щасливими, що ми є свідками не того, як церкви руйнують, а того, як церкви будують. «Не кожному поколінню дана така ласка будувати храм, адже храм будується на віки. Щасливі ті люди, тут на цих берегах Дніпра, але й також усюди по великій Україні, де зараз є можливість будувати Божий храм, Божий дім, місце зустрічі людини із Богом. І за це потрібно дякувати Богові», — зазначив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.
«Цеглинка на собор»: старенька жіночка та маленька дитинка
Опісля, владика Богдан поділився кількома цікавими моментами із того періоду, коли його покликали до служіння як координатора будівництва: «Я щасливий також від того, що кілька років мав нагоду координувати працю нашої будівельної дирекції щодо собору. У той час було багато цікавих ініціатив. Мабуть, найбільш пам’ятною для мене залишилася ініціатива „Моя цеглинка на собор“. Із нею насправді пов’язано безліч цікавих і захоплюючих історій людей, які щиро відгукнулися».
Особливим чином у серці владики Богдана відгукнулася благодійна ініціатива «Цеглинка на Собор», про яку він розповідає із певним захопленням та зворушенням. «Ця ідея зародилася із запитання: „Чому навіть невеличке село може збудувати свій власний храм, а ми як велика Церква не в стані збудувати одного центрального храму — Патріаршого собору?“ Відповідь насправді була на поверхні і дуже простою. Вона полягала у тому, що люди у селі чи на міській парафії будують СВІЙ храм. Тому у нас постало питання: „Яким чином дати відчути нашим вірним, що вони будують СВІЙ Патріарший собор?“ Відтак постала ця ідея із цеглинкою. Велика заслуга у цьому є отця Ігоря Яціва, людини творчої і креативної, та інших членів будівельного комітету. Отець Василь Захарусь зокрема очолював молитовну складову цього комітету. Були люди, які відповідали за технічну сторону, були ті, хто шукали меценатів та добродіїв. Одним словом, була така доволі активна команда людей, які справді перейнялися тією ідеєю і вкладали у неї все: вміння, час, серце і любов до нашої Церкви», — підкреслив архиєрей.
Серед великої кількості свідчень та прикладів щирості людей, владика Богдан Дзюрах пригадав про стареньку жіночку та маленьку дитинку: «Власне, через оці цеглинки ми побачили наскільки люди перейнялися та зворушено відгукувалися на наші прохання. Була одна така розповідь про жіночку вже старшого віку, яка прийшла до отця із проханням, що хоче купити цеглинку. Цей отець відтак розповів про свої думки, які зародилися у нього у цей момент — „може попросить цеглинку за 50 чи 100 гривень“. Натомість, ця жіночка сказала: „Але, прошу отця, дайте мені цю найбільшу“. На той час найбільшим номіналом була 1000 гривень. Коли ми почули цю історію, то зрозуміли, наскільки великою була щедрість тієї жінки, яка скоріш за все, відклала усю свою пенсію, а може й декілька, щоби дати на собор свою пожертву. Іншим разом прийшла маленька дитинка і сказала: „Мені мама сказала вдома, що збирають пожертви на Патріарший собор у Києві, і тому ми усі маємо дати пожертву. Я сьогодні не купував собі булочку в школі, і ось — моя пожертва!“ Із таких жестів, — а їх було сотні тисяч, якщо й не мільйони, — будувався і надалі будується наш собор. І це дуже гарно».
Пригадаємо, що 18 квітня 2021 року у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці у м. Мюнхені (Німеччина) відбудеться Чин інтронізації преосвященного владики Богдана Дзюраха як апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії.
За матеріалами Живого радіо «Воскресіння»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
