СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ми грішні, але всі споживаємо одну їжу, і маємо одне життя — життя Ісуса», — єпископ Тарас Сеньків у Страсний четвер
У своїх духовних роздумах над Великою Тайною Євхаристії, владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийський, веде нас у саме серце пасхальної містерії — дороги страстей, смерті та воскресіння Ісуса Христа. Владика ділиться богословським осмисленням подій Великого Четверга, наголошуючи на значенні вірності Традиції, глибини Божої любові в годину зради, та на справжньому духовному сенсі «переходу» — Пасхи Спасителя. Цей текст запрошує кожного з нас не лише до роздумів, але й до глибшої участі в житті Христа, що оновлюється у кожній Літургії.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- яким чином Свята Літургія вводить нас у пасхальну тайну?
- чому апостол Павло підкреслює, що Євхаристія не є власністю Церкви, а даром, отриманим безпосередньо від Господа?
- яке значення має те, що Ісус встановив Євхаристію саме в ніч зради?
- чому Христос продовжує залишатися вірним людині, навіть коли вона Його зраджує?
- який зміст несе в собі «ніч» Оливного саду і як вона відображає боротьбу між світлом і темрявою в історії спасіння?
- що означає «перехід» у контексті Пасхи Ісуса і як він пов’язаний з любов’ю, хрестом і воскресінням у нашому особистому духовному житті?
Вступ на шлях Пасхи
Сьогоднішня Свята Літургія впроваджує нас у пасхальну таємницю, виводить на дорогу страстей, смерті та воскресіння Спасителя. Таїнство Пасхи не можливо вичерпати, але ми можемо до нього наблизитися. І завжди на Пасхальному шляху можемо відкрити щось нове, перейти від пізнання Ісуса до зростання у любові до нього. Однак на цьому він не закінчується: від любові ми прямуємо до уподібнення.
Таїнство Євхаристії в апостольській традиції
Апостол Павло говорить, що ми покликані сповняти те, що він сам отримав безпосередньо від Господа. Отримав і передав Церкві та її священству. Він прийняв вчинок, жест, слова, якими послуговувався сам Господь щоб символічно виразити реальну присутність свого спасительного діла в історії людства. Євхаристія — це не те, що Церква дала сама собі, чи хтось може собі привласнити.
«Це творіть на мій спомин». Христовий наказ ми сповняємо з титулу священичих свячень. Лише через них нам дано виняткове право звершувати Літургію у часі і бути самими, та вчиняти увесь світ, учасниками вічно триваючої жертви та воскресіння Христа. Це довірено нам від Господа у Церкві, та те що отримали, з уповноваження Церквою маємо непомильно передавати. Не нашу думку, а Традицію, у якій Церква зберігає і передає всю повноту пасхальної таємниці. Тому апостол Павло уточнює: «Господь Ісус тієї самої ночі, коли його видали», у ніч зради, у ніч, коли його не зрозуміли та покинули всі учні. Якщо є година, найменш придатна для такого великого Христового дару, то це саме ця година Тайної Вечері. Під час неї Ісус діє і вимовляє те, що окреслює суть Євхаристії: жест і слова. І ми промовляємо ці слова під час кожного служіння Євхаристійної Літургії. Все це було звершено тієї ночі, коли Його зрадили, покинули та відмовився від Нього. Неймовірна благодать дана світу в темряві тієї ночі, яка оповила зрадженого Бога.
Завіт у темряві людської зради
Ісус дає дар Нового Завіту в ту мить, коли сам Завіт порушується. Порушують всі, хто належав до його найближчого оточення. Настільки безмірною має бути Божа любов, щоб після цього ми взагалі могли жити в Церкві. Однак жодна зрада, підступ, відмова з нашого боку ніколи не є достатньою причиною для того, щоб Він зрадив, відмовився або залишив нас. Лише з тієї причини ми можемо наближатися до Євхаристії, що взаємність з людиною творить сам Христос. Її початком є вечеря Нового Завіту. Зі сторони Бога кожна Євхаристія є абсолютно новим Завітом, Заповітом, який відкриває восьмий день. Відкриває бажання Христа прийти у славі і обійняти нас раз та назавжди. Остаточно, в той час, коли вже не змусить нас чекати.
На Тайній Вечері не було нікого праведного, крім Христа. Але власне тоді Ісус дає усім присутнім хліб зі словами: «Це моє тіло, що за вас ламається». Чим ми подібні до них: ми грішні, але всі споживаємо одну їжу, і маємо одне життя, життя Ісуса. Бо ми хочемо воскреснути з ним! Його тіло і кров — це все його життя. Ми належимо йому, тому що він ради цього прийшов. Це справжній і глибокий євхаристійний динамізм. Перед фактом права отримати правдиве тіло та правдиву кров Христа всі інші наші страхи є помилковими та нерозумними. Адже за нас пролито кров і убито тіло Христа, ми вже відкуплені, тільки треба своїм життям це відкуплення обійняти як спасіння.
Тінь Гетсиманії і світло Євхаристії
Але Великий Четвер — це не тільки день встановлення Пресвятої Тайни Євхаристії, сяйво якої, безумовно, пронизує все інше і все втягує в себе. До Великого четверга відноситься також темна ніч на Оливній горі, куди зійшов Ісус зі своїми учнями. Її частиною є самотність і залишеність Ісуса, який з молитвою прямує до смерті. Це також включає в себе зраду Юди, ув’язнення Ісуса, а також зречення Петра, звинувачення перед синедріоном і передачу язичнику Пилату. Зараз ми намагаємося глибше зрозуміти деякі з цих подій, бо так краще усвідомлюється таємниця нашого Відкуплення.
Вхід у ніч задля перемоги світла
Ісус виходить у ніч. Ніч — це відсутність стосунку, ситуація, коли один не бачить іншого. Це символ нерозуміння, приховування правди. Це простір, у якому може розвиватися зло, яке ховається перед світлом. Ісус є світлом і істиною, спільністю, чистотою і добром. Він входить у ніч, яка, зрештою, є символом смерті, остаточної втрати взаємності та життя. Ісус входить її темноти, щоб перемогти їх та розпочати новий день Бога в історії людства.
Дімітрас Ціантас, Таємна вечеря
Пасха як таїнство любові та переходу
Ісус знав, що прийшла Його година, щоб довершити свою Пасху та перейти з цього світу до Отця. А тому що полюбив своїх у світі, то виявив до них любов до крайності. До цієї «години» від початку було спрямоване все Ісусове життя. Центральними є два слова: перехід та любов, які взаємно пояснюються. Обидва описують Пасху Спасителя: хрест і воскресіння, розп’яття як піднесення, як «перехід» до слави Божої, як «перехід» із цього світу до Отця.
Це не те, що Ісус після короткого візиту у світ тепер просто відійшов і повернувся до Отця. Перехід — це перетворення. Воно обіймає собою всю людину. На хресті, у своїй самовіддачі, Ісус ніби розчиняється і перетворюється починаючи новий спосіб буття, в якому тепер навіки перебуває з Отцем, і водночас з людьми. Він перетворює хрест, акт убивства, на акт самовіддачі з любові до крайності. Вираз «до кінця» відсилає до останніх слів Ісуса на хресті: «все доведено до своєї мети», «звершилося». Через його любов хрест стає буттєвою основою перетворення буття людини у життя, яке має участь у Божій славі. Це переміна стосується всіх нас, вона затягує нас змінюючою силою Божої любові настільки, що наше життя теж має стати «переходом». Так ми отримуємо відкуплення, будучи причасниками вічної любові, стану, до якого ми рухаємося всіма складовими свого земного священичого існування. Амінь.
єпарх Стрийський
