СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМатеріали архіву колишнього КДБ про ув’язнення владики Григорія Хомишина
У понеділок, 28 грудня, минає 75-а річниця відходу до Вічності Єпископа Станіславівського Владики Григорія Хомишина — блаженного Української Греко-Католицької Церкви. Владика Григорій Хомишин очолив Станіславівську єпархію відразу після Праведного Митрополита Андрея Шептицького, і слід особливо наголосити, що це була гідна заміна. Впродовж 41 року, в фактично найтяжчий період ХХ ст., Владика провадив нашою єпархією та беріг її як справді Добрий пастир.
Пропонуємо Вашій увазі матеріали архіву колишнього КДБ про ув’язнення владики Григорія Хомишина, які зібрав та підготував до публікації кандидат історичних наук, викладач Івано-Франківської Академії Івана Золотоустого, доцент Олег Єгрешій.
Матеріали архіву колишнього КДБ дають можливість з’ясувати подробиці ув’язнення та перебування Г. Хомишина в Лук’янівській в’язниці Києва. З них відомо, що рішення про арешт владики було прийняте 26 березня 1945 р. у Львові. Г. Хомишина звинувачували, зокрема, в антирадянській діяльності.
У постанові відзначалося: «Будучи ворожо налаштованим проти СРСР, Хомишин з 1930 року вступив на шлях активної антирадянської діяльності, організувавши клерикально-націоналістичну організацію, що мала назву „Українська Народна Обнова“ і її орган „Нова Зоря“ розвернули активну антирадянську і наклепницьку агітацію, закликали український народ лояльно відноситись до польських властей.
Г. Хомишина звинувачували також в активній співпраці з гітлерівськими окупантами, підтримці проголошеної українськими націоналістами незалежної держави 30 червня 1941 р.: «В період окупації Станіславської області, Хомишин, як і більшість підзвітних йому уніатських священиків, зустріли німецьких захватчиків, як „визволителів“, підтримували їх політику, закликали населення надавати допомогу окупантам. Поряд з тим, Хомишин закликав населення до активної підтримки створеної українськими націоналістами „Самостійної української держави“.
11 квітня 1945 р. Народний комісар державної безпеки УРСР та прокурор Львівської області затвердили рішення позбавити Г. Хомишина волі. Того ж дня працівник Станіславівського управління Народного комісаріату державної безпеки Свистун отримав ордер № 634 на арешт і обшук єпископа [96, арк. 4]. У ніч на 12 квітня 1945 р. було заарештовано нового митрополита Й. Сліпого та єпископів М. Будку, М. Чернецького, Г. Хомишина, І. Лятишевського, велику кількість священиків.
10 травня 1945 р. після допитів станіславівському єпископові було висунуто обвинувачення, які зводилися до 4 пунктів: 1) проводив антирадянську діяльність в період Другої Речі Посполитої: «Будучи єпископом греко-католицької церкви в Станіславській і Тернопільській областях, з моменту встановлення Радянської влади проводив активну антирадянську агітацію, робив наклепи на Радянську владу і її політику, будучи агентом Ватикану, здійснював активні спроби віддалити український народ від російського»; 2) займав «капітулянтську» позицію в «польський» період діяльності, «активно допомагав польським реакційним профашистським властям в ополяченні українського населення Західної України, був організатором партії „Українська Національна Обнова“ (помилка радянських спецслужб — насправді Українська Народна Обнова — О. Є.) і товариства „Скала“, через які вів антирадянську агітацію»; 3) був колабораціоністом, бо «радісно зустрівши німецьких окупантів, Хомишин особисто проявив себе активним їх посібником і пропонував усьому духовенству надавати активну допомогу німцям у їх війні проти Радянського Союзу. У посланнях і відозвах закликав молодь їхати на примусові роботи в Німеччину, віддавав накази духовенству „грабити українське населення“; 4) був прихильником утворення самостійної української держави 30 червня 1941 р., агітував священиків „йти в ОУН і банди УПА для активної боротьби проти Радянських властей“. Єпископ Г. Хомишин, як засвідчують матеріалам архіву КДБ, був ознайомлений із обвинуваченнями 12 травня 1945 р.
21 грудня того ж року у зв’язку з погіршенням стану здоров’я владику перевели з внутрішньої тюрми НКВД УРСР до лікарні Лук’янівської в’язниці, де 28 грудня 1945 р. він помер. У спеціальному акті лікар Фридберг зазначив, що це трапилося «при явищах наростаючої серцевої слабкості, від старечої дряхлості і елементарної дистрофії».
За матеріалами Олега Єгрешія для Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
