СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Маємо просити у Господа, щоб дав нам «духа совісті Закхея», — владика Тарас Сеньків
У проповіді на Неділю про Закхея, 6 лютого 2022 року, що була виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию, владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, роздумує над справжньою зустріччю із Христом, яка веде людину до навернення. «Покаянням людина приймає Боже прощення, яке творить у ній диво навернення», — мовив єпископ.
Історія про митаря Закхея виходить за межі тих способів, якими Христос вчиняв чуда. Але хіба таке раптове і глибоке навернення серця грішника Закхея не є більшим дивом, ніж безліч оздоровлень?
Головний митар на дереві та бажання Христа «навідати дім його серця»
Закхей зробив перший крок до свого навернення, навіть цього не усвідомлюючи. Христос проходив через місто, навколо було багато людей, і якби Закхей залишався десь у натовпі, цієї історії, можливо, не було б. Але намагаючись напевно побачити Ісуса, він біжить наперед і вилізає на дерево.
В очах натовпу, він, головний митар Єрихону, ризикує опинитися у смішному становищі. Та Закхей на це не зважає. Його бажання було сильніше, ніж будь-які соціальні умовності. І його ініціатива оправдується. Він бачить великого Пророка. Але стається щось більше. Їх погляди зустрілися, і на свої старання Закхей отримав відповідь, якої точно не очікував. Ісус кличе його по імені. І це шок для Закхея: «Звідки він мене знає і знає, де я?»
Зустріч Ісуса та Закхея наповнена доброзичливістю і ніжністю, з якою Ісус першим приступає до грішника. Без жодних упередженостей і умовностей, Христос звертається до людини, яка ним просто щиро зацікавилася. Каже: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути у твоєму домі».
Великий Пророк хоче загостювати в домі митаря. Це дім грішника — він мов синонім певного стандарту життя та поведінки, серцевиною якої є беззаконня. Однак Христос бажає більшого, «хоче» навідати своєю добротою «дім Закхеєвого серця», щоб цілком його змінити. Ісусові слова будять таємне бажання Закхея і стають для нього певним викликом для рішучої постанови. Він каже: «Тому що Ісус увійшов у мій дім, я зрікаюся своїх гріхів, а коли когось обдурив, поверну йому вчетверо».
Чи не перебуваємо і ми у натовпі, боячись зустрічі з Христом?
Ця розмова грішника з Богом є подивугідно невимушеною та спонтанною. Гостина стає для Закхея початком нового життя. Помешкання грішника наповнюється ароматами правдивого навернення. Подія стає пророчим знаменням, яке пробуджує надію та бажання говорити з Ісусом щиросердечно, віч-на-віч. І саме такий діалог хоче Ісус почати з кожною людиною.
Та довкола було багато «порядних і релігійних людей» які почали нарікати. 3 одного боку, вони десь в душі заздрили грішному багачу, бо для їх гонору було б честю прийняти такого гостя. А з іншого, вважали відвідування його дому обрядовим оскверненням. Тому Ісус рішучо заступився за Закхея: той, хто бажає спасіння, його отримає, без огляду на те, яким би він досі не був.
Застановімся над тим, чи наше релігійне життя не обмежується лише присутністю у натовпі, де разом з іншими ми здалеку вітаємо Ісуса, не шукаючи більш щирої зустрічі з ним. Чи не потребуємо зробити щось більше, щоб наші взаємини з Богом стали більш особистими та глибокими?
Покаянням людина приймає Боже прощення, яке творить у ній диво навернення
Закхей щасливий і пропонує щедре відшкодування за своє минуле грішне життя. Але Ісус не за це прощає його. Слова Закхея є вже подякою за отримане прощення. Боже прощення випереджує людське каяття, бо ініціатива — не від людини, але у Божій любові, яка відкрита на прагнучу спасіння людину, без огляду на її дотеперішню репутацію. Бог через Спасителя не осуджує, але шукає і рятує кожного, хто загибає. Покаянням людина приймає Боже прощення, яке творить у ній диво навернення.
Те, що ми грішники і потребуємо покаяння та навернення, є незаперечною дійсністю. Багато наших сучасників, які виглядають добрими і побожними, втратили «усвідомлення гріха», і це сьогодні є найбільшим лихом людства. Воно поволі проникає у життя через дух світськості, який знечулює серце. Гріх опановує людину безапеляційним прагненням комфорту, та провадить до такого стилю життя, в якому чинити грішні речі починає здаватися «нормальним». Живемо в час загально толерованої вседозволеності, з якого можемо вийти лише завдяки якомусь потрясінню та особистому наверненню.
І для цього потрібна зустріч, яка б спинила це повільне сповзання в неволю зла. Потрібно когось, хто прикладом проламав би мур сучасних стереотипів та пробудив зі сну здатність совісті усвідомлювати гріх. Подібно як грішник Закхей, якого всупереч усьому відвідав Бог, щоб той своїм наверненням вніс світло нової спасенної дійсності у стиль тогочасного суспільного життя.
Просити «духа Закхея»
Маємо просити у Господа благодаті, щоби дав нам такого собі «духа совісті Закхея» — який би міг протверезити нас, коли потрапляємо в атмосферу, «в якій здається, що все дозволено». Прислухаймося до голосу нашого сумління, воно нас запрошує зацікавитися Христом, забажати його почути та побачити, і для цього відважитися вилізти на своє «дерево». Вийти за межі своїх стереотипів та комфортних умов, вийти назустріч тому, хто перший йде навпроти нас, щоб наповнити наше життя тим, чого ми шукаємо, але ніколи не осягнемо, тому, що тільки за Богом тужить людське серце і тільки з Богом може бути щасливим. Вийти і «вилізти на своє дерево». Там Христос кожного з нас обов’язково не омине увагою, побачить і запевнить, що «спасіння прийде і до нашого дому». Амінь.
єпарх Стрийський
