СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Любов, що віддає життя»: проповідь Блаженнішого Святослава під час Всеіспанської прощі українців
Ця проповідь Блаженнішого Святослава була виголошена під час історичної прощі українських вірних до катедрального собору Пресвятої Богородиці Альмуденської в Мадриді. Подія стала особливою нагодою для подяки Богові та Католицькій Церкві в Іспанії за десятиліття духовної опіки над українськими греко-католиками, а також за перші десять років існування Ординаріату для вірних східних католицьких Церков в Іспанії. У своєму слові Глава УГКЦ роздумує над євангельським запитанням Христа до апостола Петра — «Чи любиш Мене?» — поєднуючи тему християнської любові, жертовного служіння та вірності з досвідом українського народу під час війни й життя української громади в Іспанії.
З цієї проповіді Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава ви дізнаєтеся:
- чому богослужіння в катедрі Святої Марії Альмуденської названі історичним моментом для УГКЦ в Іспанії?
- яке значення має запитання Ісуса до апостола Петра: «Чи любиш Мене?» у контексті християнського служіння?
- у чому полягає справжнє покликання священника та пастиря?
- чому саме любов є основою єдності християнської громади?
- як тема Дня Героїв України пов’язується з євангельською ідеєю жертовної любові?
- які завдання стоять перед українськими родинами в Іспанії щодо виховання дітей і збереження української ідентичності?
«Чи любиш Мене?»
(Ів. 21, 16)
Ваша еміненціє архиєпископе Мадрида!
Преосвященні владики!
Всесвітліші та всечесні отці!
Достойна пані посол України в Іспанії!
Дорога українська громадо, яка з різних куточків цього великого краю
прибула на прощу до Мадрида!
Улюблені сини і доньки нашої Церкви!
Дорогі брати і сестри в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Історичний день для УГКЦ в Іспанії
Сьогодні, без сумніву, ми переживаємо історичний момент, який увійде в історію не лише нашої Церкви, а й Католицької Церкви в Іспанії. Уперше за понад вісімдесят років присутності українців-греко-католиків в Іспанії ми тут, у цій історичній катедрі Пресвятої Богородиці Альмуденської, підносимо молитву нашого серця, промовляючи: «Дякуємо!».
Передусім ми прагнемо подякувати Богові — Доброму Пастирю нашого життя, який у найважчих моментах історії нашого народу та Європи захищає, провадить і живить нас, немов овець свого стада. Ми маємо Божественного Пастиря, який любить нас правдивою любов’ю і віддав за нас своє життя.
Сьогодні ми також хочемо висловити вдячність Святішому Отцеві Франциску, який десять років тому створив особливу структуру, покликану зберігати ідентичність католиків східних традицій в Іспанії. Ми зібралися тут, щоб подякувати за перші десять років існування цього ординаріату, який допомагає нам плекати і зберігати нашу віру у вірності власній традиції.
Особливо дякуємо вам, ваша еміненціє, за батьківську опіку над українськими вірними, яку Святіший Отець довірив вашому пастирському служінню. Щиро дякуємо вам за увагу, відкритість і підтримку. Дякуємо за співпрацю та братерську єдність із Церквою, яка прийняла нас тут. Водночас складаємо сердечну подяку за запрошення, яке дало нам можливість зібратися в цій катедрі. Але є ще одна особлива подія: уже наступного тижня ми вперше в історії Церкви скличемо Постійний Синод українських владик, які прибудуть із різних країн світу, щоб працювати, молитися, роздумувати над майбутнім і вчитися бути Церквою, присутньою серед свого народу.
«Чи любиш ти Мене?» — головне питання Христа
Слово Святого Євангелія (Ів. 21, 15–25), яке Господь подарував нам для цієї надзвичайної історичної події, є унікальним і надзвичайно глибоким. Ви тільки уявіть: після свого воскресіння Ісус Христос зустрічається з апостолом Петром, на скелі якого Він обіцяв збудувати свою Церкву «й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18).
Однак Петро тричі зрікся свого Вчителя, зрікся свого апостольства й самого себе. Мабуть, він боявся цієї зустрічі. Проте воскреслий Господь, зустрівшись із ним на березі Тиверіадського моря, не каже йому: «Чи ти перепрошуєш Мене?», не питає його: «Чи ти шкодуєш про свою зраду?», а ставить цілком інше запитання: «Симоне Йонин! Чи любиш Мене?» (Ів. 21, 16). Ми не знаємо, що діялося в серці апостола. Та очевидно, що він не знаходить слів, які б повністю відповідали глибині цього запитання. Петро говорить: «Так, Господи… Ти знаєш, що люблю Тебе»(Ів. 21, 16). Він ніби відповідає на дещо інше запитання, ніж те, яке поставив Христос. Якщо уважно вслухаємося в цю розмову, у спосіб, яким Учитель говорить про любов, і у відповідь апостола, то побачимо певну внутрішню напругу, невідповідність.
Христос, ставлячи це запитання, ніби торкається найрадикальнішого виміру любові: «Петре, чи ти готовий за Мене віддати своє життя?». Адже ще недавно цей апостол обіцяв: «Ісусе, хоч би куди Ти пішов, я завжди піду за Тобою, навіть на муки і на смерть» (пор. Мт. 26, 35). Тому Христос наче повторює те, що колись обіцяв Йому Петро, а той відповідає: «Буду Твоїм другом». Апостол не знає, чи зможе відповісти Господеві такою любов’ю, якої Він у нього шукає. Тоді Христос питає його: «Чи справді хочеш бути Моїм другом, Петре? Чи любиш ти Мене?». Він ніби сходить до рівня здатності любити самого Петра, а потім відкриває йому, якою смертю апостол прославить Бога. Бо любити Ісуса справді означає віддати за Нього життя. Навіть більше, Христос додає: «Паси Мої ягнята!» (Ів. 21, 15).
Пасти Його вівці означає бути готовим віддати за них своє життя, як це зробив найвищий Пастир, Господь наш Ісус Христос, навчає святий Августин: «Mortuus sum pro eis. Amas me? Morere pro eis» (Я помер за них. Чи любиш ти Мене? Помри за них) (пор. Гомілія 296, 4). Можливо, саме тому Петро спершу засмутився, чуючи ці три запитання, але згодом зрозумів: любити так, як любить Бог, можна тільки силою і діянням Святого Духа. Бо любити означає не брати, а віддавати; любити так, як Христос любить своїх овець, означає віддати за них своє життя.
Душпастирство як служіння любові
«Чи любиш ти Мене?» — це найголовніше запитання, яке Христос ставить кожному християнинові, кожному, хто називає себе Його учнем. Те саме запитання Він ставить своїм священникам, тим, кому хоче доручити пастирство і опіку над своїми вівцями. Якщо священник не вміє любити Христа і Його овець аж до готовності віддати за них своє життя, люди швидко зрозуміють, що той, хто називає себе їхнім душпастирем, насправді є релігійним бізнесменом. Він дбає про себе, про власні інтереси, шукаючи впливу і влади. У такій парафії чи єпархії, у такого священника чи єпископа може бути багато організацій і структур, але не буде справжнього душпастирства. Бо ці вівці не є його власністю — вони належать самому Христові.
Єдність громади народжується з любові
Дорогі в Христі брати і сестри, сьогодні це запитання Ісус Христос звертає до кожного з вас, до всіх тут зібраних. Він не хоче, щоб ми Його боялися чи тремтіли перед Ним. Він не хоче, щоб ми жили в страху перед карою за наші гріхи. Він шукає нашої любові: «Сину, доню, чи любиш ти Мене?». І якщо любиш — нічого не буде для тебе неможливим. «З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати», — каже Христос (Ів. 13, 35).
Що більше в наших громадах, парафіях є роздорів, поділів, сварок і непорозумінь, то частіше ми повинні питати одні одних: як ми відповідаємо Господеві на це питання, яке сьогодні почули? Скажіть Йому щиро: «Так, Ісусе, люблю Тебе». І тоді все поступово стане на своє місце в ім’я Божої любові. «Любов мені все пояснила», — писав у молодості святий папа Іван Павло ІІ.
Любов, що народжує Героїв
Сьогодні ми переживаємо це свято Божественної любові в особливий день. Наш народ відзначає День Героїв України. Ми згадуємо всіх, хто віддав своє життя за гідність і свободу нашої землі. Бо щоразу, коли приходила небезпека, Ісус Христос — через уста матерів, батьків, через голос нашої України — знову і знову ставить те саме запитання: «Чи любиш ти Мене?». Тільки любов, що стає самопожертвою, народжує Героїв. Лише той уміє справді любити, хто здатний віддати самого себе за свій народ, за свою Церкву й Батьківщину, нічого не очікуючи взамін.
Пригадую страшні кадри 24 лютого 2022 року, коли палав Київ, коли ріки крові текли в Ірпені та Бучі. На тлі тих страшних подій київська молодь записала відому пісню: «Як тебе не любити, Києве мій». Ця молодь уміє любити, і тому стала на захист свого міста навіть зі зброєю в руках.
Українська громада як жива Церква на чужині
Отож сьогодні я хочу від імені вашої Церкви-матері подякувати вам, дітям України, які живете сьогодні в Іспанії. Дякую вам за те, що ви любите свою землю, свій народ, свою Церкву й Батьківщину, — дякую, що тут, на чужині, не зреклися свого, не розпорошилися і не зникли, але навіть у цих складних обставинах творите спільноту дітей Божих. Ви відповідаєте Ісусові так, як остаточно відповів Йому апостол Петро: «Ти знаєш, Господи, що люблю Тебе» (пор. Ів. 21, 17).
Дякую всім нашим священникам, монахам, монахиням, катехитам і тим, що творять нашу церковну спільноту в Іспанії, за вашу солідарність з Україною. Кожна ваша молитва є неоціненним внеском у перемогу. Кожне ваше свідчення перед іспанським суспільством на підтримку України є вашою участю в боротьбі. Дякую за вашу працю задля того, щоб Україна отримувала необхідну гуманітарну допомогу і все те, що так потрібно сьогодні, аби крок за кроком наближати перемогу. Будьте певні: Україна переможе, бо її народ уміє любити, — любити свою Батьківщину і Церкву.
Ми сьогодні просимо: Господи, поблагослови наш народ в Іспанії! Дай, щоб батьки виховували своїх дітей по-християнськи, щоб навчили їх не тільки носити гарні вишиванки, а й говорити українською мовою. Але передусім вони мають навчити дітей відповідати на запитання Христа про любов так само, як відповів Петро: «Так, Ісусе, люблю Тебе». Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
