СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЛьвівські семінаристи УГКЦ та сестри служебниці відвідують поранених внаслідок бойових дій
Відколи розпочалася повномасштабна війна, зросла й кількість тих, які потребують духовної підтримки та розради. Цю місію взяли на себе студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ та сестри служебниці Непорочної Діви Марії. Вони відвідують людей, які зазнали поранень внаслідок війни і зараз лікуються у різних медичних закладах Львова, щоб підтримати їх, допомогти знайти нові життєві дороговкази у непростих умовах.
Семінарист 6 курсу Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ Орест Апостолюк був одним із перших студентів, хто відгукнувся на пропозицію ректора семінарії о. Ігоря Бойка відвідувати поранених людей. Для нього соціальне служіння не є чимось новим, адже раніше зі співбратами Орест був активно задіяний у годуванні бездомних, спілкуванні з ними, був учасником духовних бесід із потребуючими людьми. Про це — у матеріалі Оксани Бабенко для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова», який був записаний у Великодні дні.
Готуючись до зустрічі із пацієнтами лікарень, Орест читає молитву, а цього разу йде із маленькими подаруночками для них — крашанками і паперовими образками: вирішив приготувати ці дарунки до Великодня.
Загалом долучилися до відвідин лікарень шість семінаристів-старшокурсників, ходять вони по двоє у визначені дні тижня і проводять у лікарняних стінах загалом кілька годин. Головне, щоб мати вдосталь часу поспілуватися із кожною людиною, приділити їй увагу, познайомитися. Семінаристи також дарують пацієнтам власноруч сплетені вервиці для молитви і вдячні люди постійно тримають їх при собі.
У одній із палат українка із Маріуполя ділиться своїм духовним досвідом: «У Маріуполі ми провели десятки днів. На власні очі побачили, як наше місто перетворили на руїни. Так як ми молились там, не молились ніколи раніше. І ми віримо, що Господь нам допомагає, хоч довелося на власні очі побачити смерть сусідів, страшні поранення дітей…»
Брат Орест намагається надати не лише духовну підтримку, але й допомогти практично. Тих, хто почувається більш-менш задовільно, відвозить на власному авто до перукарні чи надає інформацію про те, де можна придбати мобільний телефон, якщо свій був втрачений, або знайти тимчасове житло для переселенців. Тоді, коли первинні потреби людини забезпечені, вона більш відкрита на вищі матерії, — впевнений семінарист. Він не розгублюється навіть тоді, коли потрібно розрадити тих, хто знерухомлений чи з ампутованими кінцівками.
«Навіть коли людина є знерухомлена, вона може молитися. Завжди діє принцип, що через молитву людина може відчути себе потрібною, підтримати тих, хто поруч. Пригадую таким пацієнтам також про Христа, Який насправді став людиною і пережив все, що можна уявити: будь-який біль, ситуації. Рекомендую молитися, вірити Христові, Який, як ніхто інший, розуміє людину, яка має важкі травми», — розповідає Орест Апостолюк.
«Іти туди, де є найбільша потреба», — це життєве гасло Блаженної сестри Йосафати Гордашевської стало кредом сестер служебниць УГКЦ. Саме за ним жила до повномасштабної війни сестра Вероніка Хитра. На її думку, навіть у буденному житті варто знайти нагоди для служіння, для того, щоб бути поруч з тими людьми, які переживають біль, втрату, співпереживанням розділити його.
«Часто на очах пацієнтів, які прибули до Львова з пораненнями через бойові дії, можна побачити сльози зворушення і вдячності до тих, хто їх відвідує. Наприклад, одна з переселенок із Харкова поділилася своїм болем: „Я хочу повернутися додому, але у мене вже його немає, він зруйнований“. Ще одна молода дівчина розповіла, що її мама загинула під бомбами, а вона вижила і відчуває втрату», — ділиться сестра Вероніка.
Спільно з парафіянами Блаженної Йосафати при каплиці Всіх святих українського народу (вул. Промислова) сестри служебниці підготували необхідний одяг для поранених. У пошуку одягу великих розмірів допоміг Гуманітарний штаб на вулиці Коперника.
А на Великдень, щоб принести пацієнтам лікарень святкову радість сестри занесли декілька Пасхальних продуктових наборів. «Найперше, коли приходжу, то не стараюся відразу знаходити слова підтримки, підбадьорення, а зав’язати розмову, якщо для цього є відповідна атмосфера. Часто вони й самі хочуть поділитися своїми переживаннями, емоціями. Коли я чую ті слова болю, то намагаюся їм дати відчути, що вони не є самі, що поруч є ті, які готові їм допомогти», — ділиться с. Вероніка.
Навіть коли пацієнти завершують своє лікування, або їдуть на подальше за кордон, сестра Вероніка із співсестрами супроводжують їх молитвою.
Додамо, що такі зустрічі людей, які зазнали поранень у зоні бойових дій з семінаристами, монахинями надихають їх інколи й переглянути своє духовне життя, відчути, що через людей, які є зараз поруч, зокрема й медичний персонал, Бог виявляє свою доброту.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
