СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Коли ніч найтемніша, Ісус приходить до нас, щоб об’явити себе Спасителем в усіх бурях», — владика Тарас Сеньків
«Запевнення Ісуса: «Будьте спокійні! Це я, не бійтесь!» не є банальним «поплескуванням по плечу». Це є слово Всемогутнього Бога, який ніколи не покидає своє створіння. Запевнення Божого «Я є» настільки сильне, що воно є змістом імені, яким Господь представляється своєму народові. Це єдиний твердий ґрунт під ногами, куди можна з впевненістю ступати і витривало йти вперед». Про це мовив владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, у проповіді на 9-ту неділю після Зіслання Святого Духа, 14 серпня 2022 року, виголошеній під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
На початку Біблія відкриває нам одну важливу істину. Коли Адам згрішив, відвернув погляд від Бога, а опісля несподівано почув Господній голос «Адаме, де ти?», то його паралізував страх. Він виправдовувався, кажучи «я боявся, тому сховався».
Нездатність побачити присутність Бога у наших проблемах та бідах
І сьогоднішнє Євангеліє оповідає про те, що Ісус наказав учням дістатися човном іншого берега раніше від нього. Вони пливли, хоч з трудом, але без особливого страху з огляду на супротивний вітер чи високі хвилі. Жахнулися лише тоді, коли побачили Ісуса, що йде їм назустріч по морю. «То привид», — заговорили й закричали з переляку. Жах і страх учнів характерний всім нащадкам Адама. Посеред бурі апостоли не сподівалися побачити Ісуса, але припустили, що то може бути якась примара. Їм навіть не спало на думку те, що Ісус може бути настільки близько до них у цій непростій ситуації.
Небезпека, з якою ми всі стикаємося, — це нездатність побачити присутність Бога у наших проблемах та бідах. Натомість, ми часто бачимо «привидів». Та в кульмінаційну хвилину страху, коли ніч найтемніша, буря і вітер найбільш люті, а надія геть щезла, саме Ісус завжди приходить до нас, щоб об’явити себе Владикою всіх обставин та Спасителем в усіх бурях.
Покликання до життя
Ісус звертається до учнів: «Не бійтеся, я — це!» Петро відповідає першим. Він готовий подолати свій страх, але вимагає доказу від Ісуса: «Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе».
Для біблійних людей море було символом могутніх та хаотичних сил смерті і світу. Тож коли Ісус йде босоніж по поверхні моря, це означає, що він панує над смертю та над силами безладдя у створінні. Чи може людина мати участь у цій владі Христа? Напевно у Петра було таке бажання, і Ісус просто відповідає йому: «Іди». Досить одного слова, щоб вказати, що шлях доступний для всіх, хто хоче йти. Жоден попередній досвід тут не можна використовувати для порівняння. Це покликання до життя, заснованого на цілковитій довірі до Бога. Такій впевненості, що Ісус перемагає смерть і темні сили у світі, суперечить переважаюча частина людського досвіду. І тільки спрямованим на Христа поглядом можна розпізнати цю істину.
Віра та ентузіазм
Слово Христа та погляд на нього були достатньою мотивацією для Петра. Він вийшов із «безпеки» човна і дійсно пішов по воді до Ісуса. Та коли Петро перевів свій погляд з Христа на сильний вітер і великі хвилі, жах паралізував його мужність та віру, і він почав потопати.
Можливо, тут Петро не досяг успіху, але як мужньо він вийшов із човна на воду. Хіба це не подібне до наших побожних постанов? Коли погляд на Христа, або його слово, яке кличе нас до радикального кроку віри, пробуджує в нас рішуче бажання йти за ним куди завгодно. У припливі ентузіазму відповідаємо Йому «так», і деякий час, здається, що все в порядку. Однак скоро усвідомлюємо, що не все так легко. Віру починають випробовувати сумніви, клопоти та страхи. «Мабуть, погано розумів Ісуса… Можливо, пішов ліворуч, а слід було йти праворуч». Панічним поглядом дивимося на бурхливе море, яке маємо під собою. Найгірше у такій ситуації піддатися внутрішній паніці, стану власного нещастя та безпорадності.
Єдино правильним є відчайдушне благання Бога про допомогу. Але це вимагає великої особистої покори. Багато хто радше намагається вирішувати все самостійно, ніж визнати, що вже не в силах це зробити. Тому не дивно, але дехто думає, що прохання про допомогу до Бога свідчить про брак віри. Але просити у Бога допомоги не є наслідком браку віри, але ствердженням її присутності.
Близькість Бога у всіх моментах життя
Як тільки Петро починає тонути, кричить: «Господи, рятуй мене». Важливим є не те, що зробив Петро, але Христос: «Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: Маловіре, чого усумнився?». Вся наша рішучість йти за Христом опирається не на власні сили, але на Христову вірність нам, на його близькість, щоб сила нашої віри не ослабла. Коли Христос кличе нас за собою на дорогу до воскресіння і вічного життя, то не запитує: «Ви впевнені, що маєте достатньо сил та віри?», але: «Чи ви вірите, що я буду з вами? Вірите в мою вірність?»
Тому запевнення Ісуса: «Будьте спокійні! Це я, не бійтесь!» не є банальним «поплескуванням по плечу». Це є слово Всемогутнього Бога, який ніколи не покидає своє створіння. Запевнення Божого «Я є» настільки сильне, що воно є змістом імені, яким Господь представляється своєму народові. Це єдиний твердий ґрунт під ногами, куди можна з впевненістю ступати і витривало йти вперед.
Страх з невдач, болю, відсудження, невідомості, несхвалення, з того, що інші думають про мене… Він приходить лише тоді, коли перестаємо дивитися на Того, хто подолав страх. Тому з Христом ми зможемо завжди бути «його людьми» за всіх обставин. Навіть якщо буквально тонемо в турботах, тривогах та труднощах, вони можуть сягати нам «до шиї», але ніколи «над голову».
Мати свій погляд завжди звернений на Христа
Бути сміливим не означає не боятися, але йти, не зважаючи на свій страх. У Одкровенні апостола Івана є список тих, хто не увійде до неба. Як не дивно, його очолюють не світ, не блудники чи ідолопоклонники, навіть не безбожники. На першому місці — боягузи (Одкр. 21, 8). Ті, хто протягом свого життя побоявся зосередити погляд очей свого серця і ума на Христі. На Христі, який каже кожному з нас у кожній життєвій ситуації: «Не бійся! Я з тобою».
Напевно сьогоднішнє євангельське слово звертається до всіх нас, але передусім до тих, хто сьогодні відважно чує слова Христа «Іди за мною» і ступає на оце розбурхане море людської історії, сучасного суспільства, щоб стати свідком віри в Христа. Для них це сьогодні найважливіше — мати свій погляд завжди звернений на Христа. Бо ми направду не знаємо, що нас чекає у цей воєнний час. Ми не знаємо, якими випробуваннями Господь хоче нас випробувати на міцність, на відвагу, на нашу вартість вічності.
Сьогодні ще маємо память сімох Макавейських мучеників, їх матері Соломії та старця Єлеазара, котрі в глибокій історії, через тисячоліття, є нам як передання того, що означає завжди залишатися твердо в єдності зі своїм Богом. Вони долали свій страх, небезпеку, тортури і смерть своєю відважною вірою. Просімо сьогодні для себе і для тих, кого Бог кличе до священства відваги віри, щоб жоден вітер і хвилі, і жодні обставини життя, нашу віру не захитали. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
