СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Коли ми виключимо Бога з нашого життя, ми ризикуємо бути знищеними», — владика Тарас Сеньків
«Щось подібне можемо спостерегти і в нашому світі, коли жадоба «мати» чим більше, може бути настільки сильна, що людина може бути здатна на все, втрачаючи: бути добрим другом, бути доброю жінкою/чоловіком, дитиною, працівником-виконавцем і, навіть, доброю людиною». Тож яким повинне бути ставлення християнина до навколишнього світу, ближніх та Бога: мати чи бути? Відповідь на це запитання намагається дати владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийської єпархії, пояснюючи у 13-ту неділю після Зіслання Святого Духа, 22 вересня 2024 року, своїм слухачам і читачам притчу про злих виноградарів.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- чим керувалися злі виноградарі, коли вбивали сина задля того, щоби заволодіти виноградником?
- чому Ісус Христос говорить про себе, як про «наріжний камінь»? І що значить його відкинути?
- яким повинне бути ставлення християнина до свого життя, навколишнього середовища, ближніх та Бога: мати чи бути?
- у чому полягає перший крок у відкиненні логіки «мати» на користь логіки «бути»?
- чи справді Бог «випоминає» нам наші прогріхи та зло, як може інколи видатися?
Притча, яка стосується майнових справ
Наскільки би по-земному це не звучало, притча про злих виноградарів зводиться до майнових прав. Ці права були причиною всіх війн і непорозумінь.
У сучасному світі майнові претензії набули додаткової актуальності. З одної сторони, сьогодні юридичні закони визначають релігію скоріше як хобі, ніж фундаментальний стандарт, на якому будуються усі інші аспекти людського життя. З другої сторони, за юридично ствердженим правом «мати», стоїть право на володіння зброєю, право на аборт, право на маніпуляцію гідністю людини, право сильнішого на компроміс зі справедливістю… Кому належить світ навколо нас? Хто має право визначення природних законів? Повертати назад річки заради власної вигоди, нищити навколишнє середовище і одночасно лицемірно захищати права тварин?
Вбивство спадкоємця виноградника
Роздумуючи над притчею про злих виноградарів, стикаємося з питанням: На якій підставі робітники сподівалися унаслідувати виноградник, вбивши сина господаря? Наївно думати, що терор проти власної дитини приведе господаря до рішення віддати своє майно. З юридичної точки зору, якщо помирав власник і не лишалося заповіту, майно переходило тим, хто на нього претендував і міг довести свою причетність. Побачивши сина господаря, виноградарі мали підстави вважати господаря мертвим. Інакше чому би він посилав сина? Тоді в разі смерті наслідника вони мали право претендувати на майно…
Невідомий художник, Притча про злих виноградарів, XVII ст.
Відкинення з життя наріжного камення
Останні десятиліття маргінальні філософи і модерна культура проголосили: «Бог помер». А якщо Бог помер, то можна робити будь-яке беззаконня. Частина людей так і живе. Людина готова навіть вбити Бога, щоб безкарно грішити. І коли вона викидає Бога із свого життя, із свого виноградинка, із своєї країни, із своєї родини, — вона винна у вбивстві. На жаль, нерідко християни сповідують віру в Бога, але поводяться так, ніби Бога не існує…
Слова Христа: «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем» є кристалізацією життєвих орієнтирів, як окремої особи, так і суспільства в цілому. На наріжному камені тримається і по ньому рівняється ціла будівля. Так і життя людей повинно шукати прикладу та ідеалу у Христі. Досить прозорим був і символізм самої притчі. Хижацька поведінка виноградарів, що, порушуючи договір, намагаючись привласнити собі те, що їм не належало по праву, нагадувала провину Адама і Єви та гордість будівників Вавилонської вежі.
Сучасність теж шукає виклик у притчі про злих виноградарів. Хто ми? Злі виноградарі, що вирішили привласнити собі те, що належить Богові? Чи ті робітники, які віддають Богові плоди своєчасно?
Мати чи бути?
Притча про злих виноградарів нам розкриває просту істину, якої не завжди нам просто дотриматися. Наші погані людські схильності часто нас вводять в блуд, а зарозумілість продовжує своє — тримає нас в цьому гріху. Все стається поступово і майже незамітно. Але все пізнається потім, з часом, а радше — все пізнається по плодах. Саме в кінці зробленого діла, ми можемо пізнати наскільки це діло принесло нам користі. Бо навіть, якщо добра справа була зроблена добре, але користі нам не принесла, то для чого ми її робили?
Собі на шкоду? Може виникнути спонтанна думка: а хіба можна робити щось собі на шкоду, виконавши добре справу?
Ісус в сьогоднішній притчі нам все прояснює. Виноградарі шукали роботу і Господар дав їм можливість себе збагатити і уникнути безробіття. Все спочатку було добре, якби не виникло пожадливого бажання собі привласнити те, що їм не належало. Як вони сказали: «МИ БУДЕМО МАТИ». Для них перестало важливим кимось «БУТИ», натомість головним стало «МАТИ».
Щось подібне можемо спостерегти і в нашому світі, коли жадоба «мати» чим більше, може бути настільки сильна, що людина може бути здатна на все, втрачаючи: бути добрим другом, бути доброю жінкою/чоловіком, дитиною, працівником-виконавцем і, навіть, доброю людиною.
Належно приймати Божі дари
Переконані у своїй пожадливості виноградарі не зупинились перед ні чим. Солідаризуватися з ними чи просто мати таких людей поруч є дуже небезпечно. Коли їх підтримуємо, то означає, що в скорому часі станемо такими, як вони, а також можемо стати їхньою жертвою, і радість від того, що ми «мали» перевернеться у плач від того, що ми перестали бути тим, ким «були».
Що ж тоді робити? Все дуже просто. Потрібно пам’ятати: все, що отримали від Бога, має залишитися власністю Бога, і до всього з належною пошаною та відповідальністю відноситися. Таким чином ми всі, об’єднані в Бозі, будемо трудитися і жити на добро один одному і на славу нашому Творцю. Там де є присутній Бог, там нема гордості і розбрату. Де є Бог, там є благословення і взаємоповага. Коли ми виключимо Бога з нашого життя, ми дуже ризикуємо бути знищеними.
Господь прагне гармонії
Досвід показує, що: сім’ї, які так любо йшли до шлюбу, але потім не ходили до церкви, часто терпіли розлучення; а люди, які ревно благали у Бога, щоб їх вислухав, коли отримали, то не були щасливі, бо опісля не були вдячними Богу.
Може створитися враження, що Господь нам «випоминає». Ні, Господь хоче, щоб все було на своєму місці — у гармонії з Його первісним задумом.
Отож, перед тим як просити в Бога, подумаймо відразу, чи ми будемо Богові вдячні не один день, чи мить? Подумаймо, як ми будемо вдячні йому ціле наше життя…
Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
