«Коли ми доторкаємося нашою рукою, нашими ранами до ран Воскреслого Спасителя, то сила Божої любові зцілює і вигоює нас», — владика Богдан Дзюрах

10 травня 2021

У Томину неділю, 9 травня 2021 року, преосвященний владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та країнах Скандинавії, запросив усіх вірних роздумати над вірою, яка доволі часто може бути зраненою гріхами, однак залишається терпеливою та сповненою довіри до Господа Спасителя.

«Коли ми доторкаємося нашою рукою, нашими ранами до ран Воскреслого Спасителя, то сила Божої любові зцілює і вигоює нас», — владика Богдан Дзюрах

В літургійних текстах нинішнього свята говориться, що Воскреслий Ісус своєю появою «апостола Тому у вірі утвердив». Багато разів згадується у цій євангельській розповіді про віру: «доки не побачу, … не повірю» — каже Тома. Потім Ісус, з’явившись по вісьмох днях, звертається до Томи: «не будь невіруючий, — а віруючий!», і додає: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!». І нарешті сам євангелист Йоан, завершуючи опис зустрічі апостолів з Воскреслим звертається до нас, що слухаємо чи читаємо це Боже Слово: «Це все записано, щоб ви увірували, що Ісус — Христос, Син Божий, та, увірувавши, мали життя в Його ім’я». Отож, як маємо ми утверджувати нашу віру? Що каже нам нинішнє Євангеліє про віру?

Віра — це не втеча від дійсності, а запрошення Спасителя у неї

Передовсім каже, що віра — це не втеча від дійсності, а зустріч з Воскреслим Спасителем в дійсності нашого земного людського життя. Бог, бажаючи нас привести на небо, сходить на нашу грішну землю. Тому, щоб зустріти Бога, не слід втікати від дійсності, а радше — запросити до неї нашого Спасителя.

Натомість нерідко люди, навіть ті, котрі називають себе віруючими, піддаються спокусі втечі від важкої чи болючої дійсності. Саме так, як це спробували були зробити два учні — Клеопа і Лука, які після Страсної п’ятниці вирушили піти з Єрусалиму до Емаусу, відійти якомога далі від дійсності, яка для них була важка, незрозуміла і болюча. Втім, зустрівши по дорозі Воскреслого і пізнавши Його при ламанні хліба, хоч Він для них зробився невидимим, притьмом повертаються до Єрусалиму, у саму гущавину непевності, тривоги і страху. Вони вже не втікають від дійсності, але приймають її, не жахаються її, бо внаслідок зустрічі з живим Христом отримали здатність подивитися на неї з іншої, вічної, Божої перспективи, вони з рук і з науки Воскреслого Спасителя отримують так би мовити «ключ» до зрозуміння усього того, що відбувається у їхньому житті і навколо них у світовій історії. Дійсність навколо них не змінилася, але змінилися вони, отримавши дар особистої зустрічі з Воскреслим.

Бо з Божої перспективи важливим є не тільки не втікати від дійсності, важливим є прийняти дійсність, вбачаючи у ній простір для пробудження і зростання нашої віри. Нам треба вчитися приймати дійсність з усіма її проблемами, кризами, з нашими падіннями, помилками та гріхами. Парадоксальним чином Бог приходить туди, від чого людина і світ хотіли б відвернути свій погляд, на що воліли б закривати очі, що бажали б проігнорувати, але що тінню висить над людським буттям, позбавляючи радості і загрожуючи смертю.

Зранений гріхами Бог і зранена гріхами віра

Дехто мені казав, що тут, у Західній Європі, місцеві священники не проповідують про гріх. Хто так робив би, то сам закривав би очі на реальність людського життя, на людську дійсність і не давав можливості людям, грішним людям, зустріти Бога у цій їхній пораненій гріхами дійсності. Бо саме задля того Син Божий прийшов на цей світ: «Здорові не потребують лікаря, лише хворі… Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних на покаяння» (Мт. 9, 12–13; Лк. 5, 32).

Воскреслий Ісус з’являється своїм апостолам з ранами на руках і ногах та з пробитим боком. Ці рани — наслідок наших гріхів. Можна сказати, що всі наші гріхи були «записані» на Тілі нашого Розп’ятого Спасителя у Страсну п’ятницю. Проте, на Великдень Він Воскрес і ці рани, які залишились на Його тілі, стали не лише матеріальними доказами наших злочинів, але і небесними доказами Його безмірної і вірної любові, яка виявилася сильнішою за наші зради і гріхи. І саме тому у цих Його ранах є цілющий лік на наші рани і недуги. Коли ми доторкаємося нашою рукою, нашими ранами до ран Воскреслого Спасителя, то сила Божої любові зцілює і вигоює наші виразки і рани. У цих Христових ранах — наше спасіння. І ці рани — це розпізнавальні знаки нашого Воскреслого Спасителя і нашої святої віри.

Один сучасний автор, чеський філософ-дисидент і священник Томаш Галік наводить у своїй книжці розповідь про св. Мартина, якому сатана одного разу з’явився у постаті Ісуса Христа. Однак Святий не дав себе обдурити. «Де твої рани?» — спитався він. І далі Томаш Галік продовжує вже від себе: «Я не вірю у віру без ран, у Церкву без ран, у Бога без ран. Бо лише поранений Бог може через нашу поранену віру зцілити поранений світ».

Сповнена довіри терпеливість у вірі

І на останок: те, що потрібне для зросту і утвердження у вірі, це здатність чекати, бути терпеливими. Зростання у вірі є процесом і як кожен процес вимагає часу, витривалості і вірності з обох сторін — Бога і людини. Бог завжди є вірний і довготерпеливий щодо нас. Натомість людина часто буває дуже нетерплячою. Особливо у наших часах, коли одним кліком на клавіатурі можна перенестися за інший бік планети, коли за лічені години з супермаркету доставлять просто під двері все, що забажаєте. Але для зростання у вірі, подібно як для кожного зростання, потрібен час, сповнений очікування — не пасивного і бездіяльного, але повного довіри до Бога і терпеливого, подібно як селянин, посіявши зерно на своєму полі, доглядає його щоденно, а водночас терпеливо очікує на урожай, який Господь пошле у свій час.

Хто вірить в Бога по-справжньому, той Йому довіряє. А хто довіряє — той вміє чекати, навіть якщо Господь, як нам інколи може здаватися, «запізнюється» зі своїми відвідинами. Погляньте, як це було у випадку апостола Томи: Ісус міг з’явитися йому відразу після того, як був прийшов до решти учнів, проте Він залишив його ще вісім днів у невіданні, у сумнівах, у роздумах, в очікуванні. Ісус дав йому час для зросту і укріплення у вірі. Тома витримав цей час, вже не віддалявся від вечірника, тому й удостоївся відвідин Господа Воскреслого.

То ж, бажаючи зростати і утверджуватися у вірі, не втікаймо від нашого життя, від дійсності, яка нас оточує, але приймаймо її, запросивши до неї Воскреслого Спасителя, а також вчімося бути витривалими і терпеливими, вчімося чекати — у молитві і довірі до Воскреслого Спасителя, Який прийде, навідається і довершить почате в нашому житті Своє спасенне діло.

Нехай Воскреслий Спаситель прийде і сьогодні до кожного із нас крізь зачинені двері наших упереджень, нашого дотеперішнього гіркого досвіду, наших страхів і нашої непевності, нехай дарує нам свій мир і утвердить нас усіх в пасхальній вірі! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзархат в Німеччині та країнах Скандинавії