СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиКардинал Маттео Дзуппі: «Ювілей — це чудова нагода навчитися мистецтву миру замість війни»
«Ювілей відкриває шлях навіть там, де здається, що його немає. Приклад із в’язницею, Святими Дверима, які Папа Франциск відкрив у Ребібії, є показовим: там, де, здається, немає майбутнього, навпаки, відкривається можливість оновлення. Ось у чому велич Ювілею».
Кардинал Маттео Дзуппі, архиєпископ Болоньї, очолює Конференцію італійських єпископів з 2022 року. У 2023 році після вторгнення Росії в Україну Папа Франциск призначив його своїм посланцем у миротворчій місії, яка привела його до Києва, Москви, Вашингтона і Пекіна. Він добре знає, що означає йти шляхом, якого, здається, не існує. «Мир треба шукати наполегливо», — стверджує він.
Ваша Еміненціє, темою Ювілею 2025 є надія. У наші часи вона може здаватися ілюзією, чи не так?
Розумієте, Ювілей — це не щось, що повʼязане з катарсисом, це не споживацька чи нігілістична ідея нового початку, яка заперечує минуле в пошуках абсолютно нового і не має нічого спільного з історією. Натомість — це пам’ять, це прохання прощення у складнощах сьогодення, у реальності, яка розкриває нашу вразливість. Сенс Ювілею — це зустріч із собою, зі своїми слабкостями, але водночас і віднайдення надії. Надія не означає заплющити очі на проблеми, а, навпаки, розплющити їх. Це не уникання болю чи трагедій, а входження в них, тому що саме в темряві ми шукаємо світла, в несправедливості — справедливості, у війні — миру.
Що Ви скажете тим, хто вважає прощення та відпусти чимось віддаленим, середньовічним пережитком?
Це зовсім не так. Навпаки, це глибоке усвідомлення теперішнього моменту. Це не фаталізм. Так, є розуміння того, що без Бога ми не можемо нічого, але це не означає: «Бог все зробить за нас». Ми повинні докласти всіх зусиль, щоб здійснити те, чого хоче Господь.
Як цього досягти?
Усвідомлення цього дає нам велику відповідальність: усе починається з нас. Не можна лише чекати змін від інших. Це можливість позбутися всього, що породжує і підтримує війну як фабрику несправедливості. Те саме стосується й заклику прощення боргів бідних країн: потрібно скасувати те, що генерує несправедливість і нерівність. Ювілей — це чудова нагода навчитися мистецтву миру замість війни. Усвідомлення цього допомагає повернутися до внутрішньої гармонії, а не лише до психологічного спокою.
У чому різниця між ними?
Зустріч із Богом допомагає нам бути самими собою. Бог не є «безособовою істотою», яка вимагає мало чи дає лише те, що ми хочемо. Бог — це справжній Інший, зустріч із яким допомагає нам знайти себе. Папа Франциск наголошував на спокусі стати «як Бог», що ранить людство. Пиха, самозвеличення, нехтування іншими, бажання володіти — усе це спотворює наші стосунки. У Ювілеї ми встановлюємо правильні пропорції й визнаємо нашу потребу в Божому прощенні.
Чи люди усвідомлюють цю потребу?
Милосердя — це не сентиментальність чи щось легковажне. Моє власне страждання допомагає мені зрозуміти прощення, яке залежить не від заслуг, а від довіри. Світ сьогодні дуже потребує надії, навіть якщо її часто важко сформулювати словами.
Чи важко говорити про це у світі, який дедалі більше віддаляється від віри?
Бенедикт XVI зазначав, що саме в пустелі шукають воду. Сьогодні ми стикаємося зі «спустошенням духу». Матеріалізм сьогодні переміг, він визначає життя, цінності, вибір, досягнення, навіть спосіб, у який ми оцінюємо власне життя. Але саме у цій пустелі спрага стає ще сильнішою. І саме це спонукає Церкву повертатися до сутності, говорити про свою надію відкрито й особисто. Остання енцикліка Франциска звертається до серця людини, закликає глибше розуміти страждання «оцифрованого» людства.
А чи розуміє «оцифрована» людина це послання?
Багато людей шукають уваги, вони мають духовні потреби, навіть якщо не знають, як їх висловити. Іноді здається, що мова Церкви далека від сучасності, але насправді вона ближча, ніж здається. Ювілей — це нагода відновити надію, навіть надію за межами життя.
Смерть — велика табуйована тема нашого часу…
І, все ж, головне питання для всіх — що буде після нашого життя? Що буде потім? Навіть якщо це питання витісняють, воно завжди присутнє. Проблема смерті очевидна у всьому. У світі матеріалізму людина обмежена лише сьогоденням, шукає відповіді тут і зараз. Але питання майбутнього залишається, і разом із ним — надія на життя, яке не закінчується, а воскресає.
Розмовляв: Джан Гвідо Веккі (Gian Guido Vecchi) для видання «Corriere della Sera»Фото: Famiglia Cristiana
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
