СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви#Ісповідники віри. Ребека-Ольга-Лонгина. Історія життя однієї черниці
Караїмів Україна визнала корінним народом Криму нарівні з кримськими татарами. Численні караїми жили в серці Галичини і служили українському народові та українській Церкві. Цю пам’ять системно «забували» в тоталітарні роки. Один із прикладів такого служіння — черниця Лонгина Абрагамович (1886–1952).
Хрещення під наглядом поліції
«Одної неділі приїхав Преосвященний Митрополит Кир Андрей. Перед Службою Божою Отець Парох з процесією прийшов до них додому. Так в поході впровадили батька, двох синів і доньку до церкви. По боках ішла поліція для охорони перед жидами. Акту хрещення довершив сам Митрополит».
Так в особовій справі Лонгини Абрагамович із Головного архіву Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в Римі описано подію, що відбулася в Галичі 1903 року. Того дня хрестили караїмську родину: Мордехая Абрагамовича, його синів Захарія-Cімху та Мойсея, а також доньку Ребеку. Чоловік прийняв християнське ім’я Йосиф, сини — Адам та Ізидор, донька стала Ольгою. Дружина глави сімейства Сара-Самеляш та наймолодша донька Дебора-Доміцила не змінювали релігії.
Галицька кенеса – осердя караїмської громади міста та його околиць. Світлина невідомого автора 1892–1897 років
«Жидами» у згаданому вище документі названо саме караїмів. Цю спільноту одні вчені, зважаючи на мову, розглядають як окремий народ огузько-кипчацької підгрупи тюркської мовної групи. Інші, зважаючи на релігію, — як вірних особливої гілки юдаїзму або ж окремої авраамічної релігії — караїмізму.
Караїми-купці прибули до околиць Галича з Криму не пізніше XVI століття. Року 1896 їх тут налічували майже дві сотні. Вони дбайливо берегли свою ідентичність. У містечку на вул. Караїмській мали кенесу — молитовний будинок. Навернення глави караїмської сім’ї з трьома дітьми у християнство дуже збурило спільноту. Церемонію супроводжувала поліція.
Галич та околиці в церковно-адміністративному відношенні творили своєрідний острів: бо хоч були розташовані на території Станіславівської єпархії, належали до Львівської архієпархії. Така особливість походила ще з княжих часів, коли Галицькі митрополити жили саме в Галичі, а не у Львові. Охрещувати Абрагамовичів приїхав митрополит Андрей Шептицький.
«Навчимо, як кропити бандерівців!»
Цікаво, що всі четверо членів сім’ї Абрагамовичів вирішили стати християнами потай одне від одного. Ольга так описувала власний досвід:
«Як підросла, часто здибалася з нашими сестрами, котрі були в Крилосі, і дуже забажала вступити до чернечого Закону. Однак крилася з тою думкою і не відважилась нікому звіритися — боялася, щоб не було якої авантури. Але туга вихреститись і піти до Закону взяла верх, і тоді звірилася своєму старшому братові, котрого любила. Брат дуже втішився і сказав, що і він такої думки. До церкви все ходили, але так скрито, щоби родичі о тім не знали. Однак за якийсь час батько спостеріг у них обох цю зміну і запитав їх, що за причина, що так поступають? Тоді призналися батькові, що вони хотять вихреститися і піти до Закону. Батько тим дуже зрадів і сказав, що він вже давно о тім думає. Пішов, купив хрест і прибив на стіні в хаті».
Ієромонах-студит Андрій Абрагамович (в центрі), син Ізидора Абрагамовича Остап Абрагамович (справа стоячи), дружина Остапа Надія Абрагамович (з дому Гаврилко – дочка громадського та військового діяча Михайла Гаврилка) – вона сидить на землі зліва з песиком на руках; сестра Остапа Кизимира (справа сидить на землі), дружина Ізидора Абрагамовича Ольга (справа, сидячи на кріслі), Олена Гаврилко (з дому Гордієвська; зліва, сидячи на кріслі). Травень 1944 р., с. Королева Руська на Лемківщині.
Батько з двома синами вступив до монастиря Студійського уставу. Йосиф там і помер. Ізидор згодом вийшов з монастиря, одружився і працював на залізниці. Адам прийняв у чернецтві ім’я Андрій, працював місіонером у Боснії та служив у монастирях Галичини. Священничі свячення у львівському монастирі студитів йому вділив Андрей Шептицький.
Після Другої світової війни Андрій Абрагамович служив на парафії у Флоринці на Лемківщині. Він став свідком трагічної депортації українців з рідних земель. Коли їх великими гуртами гнали на захід і північ, священник виходив до дороги та окроплював свяченою водою. Незабаром арештували і його. Звинуватили в підтримці УПА й відправили до «Українського підтабору» в таборі «Явожно». Поляки знущалися з греко-католицьких священників: примушували співати релігійних пісень при туалеті або хоронити по-християнськи здохлого кота. Самого отця Андрія гнали до лазні, поливали струменем холодної води й вигукували: «Ми тебе навчимо, як кропити бандерівців!».
Його протримали за ґратами більше року. Там пережив інсульт, був частково паралізований. Після звільнення знайшов притулок у ченців альбертинів та францисканців у Перемишлі.
Митрополит Андрей Шептицький після хрещення чотирьох галицьких караїмів заопікувався ними. Батько і двоє його синів пішли до монастиря студитів, а донька – до сестер служебниць
Покровительки захоронок
Ользі Абрагамович на момент хрещення було 17 років. Черниці, з якими вона познайомилася у Крилосі, — Сестри Служебниці Пренепорочної Діви Марії. Це згромадження 1892 року заснував чернець-василіянин Єремія Ломницький за підтримки пароха села Жужель Кирила Селецького. Першою черницею стала харизматична Йосафата Гордашевська.
«Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба», — вважала сестра Йосафата. Служебниці взялися дбати про шпиталі та захоронки — аналоги дитячих садків. Цю працю підтримував митрополит Андрей Шептицький. Ще до закінчення Другої світової війни монахині опікувалися 90 дитячими дошкільними закладами.
Через рік після хрещення Ольга вступила до обраного згромадження у монастирі в Кристинополі (тепер — м. Червоноград). Наступного року отримала чернечий габіт і склала перші — тимчасові — чернечі обіти, а 28 серпня 1913 року — вічні обіти. Її генеральною Матір’ю, тобто верховною настоятелькою, стала Йосафата Гордашевська.
«Сестра Лонгина була дуже працьовита, повна любові для підвладних сестер, весела, побожна, терпелива, хоч не бракувало їй терпінь», — йдеться в її особовій справі.
Хресний шлях сестри Лонгини
Лонгина Абрагамович здійснювала служіння в різних місцях Галичини, зокрема була настоятелькою монаших домів у Микуличині та Делятині. Не раз вона — християнська черниця — чула у свій бік нагадування про «жидівське» походження… Ці закиди сестра сприймала спокійно.
Коли померла Сара Абрагамович, Лонгина поїхала до Галича на похорон матері. Тут дізналася, що її сестра Дебора також охрестилася. Вона прийняла ім’я Богдана, вийшла заміж за українця Степана Крису, народила двох синів. Уся сім’я Крис перебувала в ОУН і загинула, борючись із радянськими окупантами на Болехівщині.
Захоронка сестер служебниць у Делятині, в якій служила сестра Лонгина Абрагамович
Влітку 1944 року Галичину захопили червоні війська. Відступаючи, нацисти забрали для праці у військових шпиталях чотирьох черниць делятинського монастиря. Так Лонгина з сестрами потрапили до угорського міста Гайдудорог. Пізніше вдалося переїхати до містечка Марія-Повч, у якому був василіянський монастир і священники-монахи, які володіли українською. Згодом Лонгина опинилася у місті Модрій біля Братислави. Там і померла.
Похована поряд із римо-католицькими черницями урсулянками, які нею опікувалися. Року 1996 тіло перенесли на цвинтар у Пряшеві, Словаччина. Її поклали у гробівці сестер Митрофани Михалецької і Філарети Федин — перших українських служебниць в цій околиці.
За матеріалами Володимира Мороза для інтернет-ресурсу «Локальна історія»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
