«Християнство без Богородиці було би дуже бідним, убогим та осиротілим, як дитина без матері», — владика Михайло Бубній

29 травня 2020

Владика Михайло Бубній, екзарх Одеський, вже від самого свого зачаття в лоні матері відчуває неустанну опіку Пресвятої Богородиці над своїм життям. Цю опіку Небесна Мати виявляла у його житті багатьма способами, особливо під час проходження військової служби, врятувавши юного солдата від війни в Афганістані. Тому сьогодні спілкуємося із владикою Михайлом про його особисте вшанування Пресвятої Богородиці та про Її материнство над кожним із нас.

«Християнство без Богородиці було би дуже бідним, убогим та осиротілим, як дитина без матері», — владика Михайло Бубній

У давній традиції Української Греко-Католицької Церкви місяць травень є присвячений посиленій молитві до Пресвятої Богородиці. На Вашу думку, чому ми у сучасному світі повинні продовжувати цю практику та заносити молитви до Пресвятої Богородиці?

Думаю, Ви свідомо згадали про давню традицію УГКЦ. Назагал християнська традиція, чи як ми кажемо традиція Церкви, це є щось надзвичайно цінне для кожного християнина. Це є та спадщина, яка передається з покоління в покоління від Апостольських часів, через Отців Церкви і аж до сьогодні; вона утверджує нас, що так скажу, в божественній єдності віри та звичаїв. Простими словами можна сказати, що церковна традиція, це свого роду «генетичний код», по якому нас можуть розпізнати та ідентифікувати як християн, або в нашому випадку, як окрему найбільшу східну католицьку Церкву свого права.

Не хочу вдаватися в історію виникнення цих травневих богослужінь, т. зв. маївок, лиш засигналізую, що наш український народ завжди мав особливу набожність до Пресвятої Богородиці ще від княжих часів, тому наприкінці XIX — початку XX століття, під проводом Праведного митрополита Андрея Шептицького, великого духовного Подвижника і ревного почитателя Матері Божої, власне й почало формуватися це літургійне богослужіння, яке ми сьогодні звемо Молебень до Пресвятої Богородиці. А оскільки місяць травень, з огляду на таку зачаровуючу весняну красу і пробудження природи, коли можна до стіп Богородиці принести гарний букет весняних квітів і біля джерела або каплички на природі просити Її заступництва в нелегкій долі становлення української державності, почала зароджуватись ця гарна традиція посиленої молитви до Богородиці у місяці травні.

Якщо це гарна і духовно збагачуюча традиція, то чому б ми мали її занедбати і не передати наступним поколінням? Навпаки, ми повинні її плекати, удосконалювати і передавати це багатство і цей «духовний генетичний код» наступним поколінням.

Чи може існувати християнство без Богородиці?

Чесно кажучи, я собі цього не уявляю. Було б воно тоді дуже бідним, убогим та осиротілим, подібно, як дитина без матері. Звісно, що єдиним нашим Спасителем і Відкупителем є Господь наш Ісус Христос і кожний християнин, котрий охрещений в ім’я Пресвятої Тройці має відчинену «браму спасіння», але щоб до неї дістатися і через неї увійти, на цьому земному шляху треба подолати ще багато різних перешкод, так видимих, як і невидимих. Прямувати до спасіння під покровом Богородиці духовному чаду завжди є надійніше і безпечніше, подібно як дитина в обіймах своєї природньої матері почувається захищеною і в безпеці.

Зрештою, першою, хто прийняв Спасителя і Відкупителя світу, хто носив Його у своєму лоні і на руках, це була Марія, тому можна сказати, що Богородиці належиться від нас християн особлива вдячність за «так» сказане архангелові Гавриїлові. Вона була покликана до надзвичайно важливої місії в історії Спасіння людського роду, тому Марії належиться також і особливе місце у Христовій Церкві. В останні хвилини свого життя на хресті, Ісус Христос, як кажуть богослови, через слова зверненні до своєї Матері: «Жінко, ось син твій» та до улюбленого учня Івана «Ось матір твоя», віддав щойно засновану свою Церкву під особливу опіку Марії. Вона є тою жінкою, про яку Бог сказав змієві у раю: «Ворожнечу покладу між тобою і жінкою, між твоїм потомством та її потомством».

Тому, починаючи вже від перших кроків маленької християнської спільноти, Марія, мати Ісусова, завжди була присутня на молитві, брала участь у всіх найголовніших зібраннях Христових учеників і під Її особливим материнським покровом починала зростати та розвиватися ця молода спільнота християн.

І те, що сьогодні християн у світі нараховується більше 2 мілярдів осіб, беззаперечно в цьому велика заслуга Пресвятої Богородиці, яка часто навідується до своїх дітей у цей світ, з’являючись в різних місцях і країнах; а на її чудотворних місцях відбуваються надзвичайні події навернень, очищень, оздоровлень і т. ін. Тому я не уявляю християнства без Богородиці.

Яке місце Пресвята Богородиця займає у Вашому особистому житті? Можливо, пригадуєте певні моменти із Вашого життя, коли особливо відчувалася Її підтримка та присутність?

Маю таке відчуття, що я від самого зачаття в лоні своєї матері знаходжусь під Її неустанною опікою. Найперше, тому, що моя мама має особливу набожність до Матері Божої, а по-друге, що передаючи мені віру, вона прищепила в мені велику любов до Пресвятої Богородиці; навчила мене багато молитов і пісень до Богородиці, часто мені розповідала різні біблійні оповідання і дуже часто переповідала мені свої сни, в яких бачила Пресвяту Богородицю.

Один випадок з моїх юних років якось по-особливому мені запам’ятався. Коли мене призивали до військової служби в радянські часи, моя мама, проводжаючи мене до війська, взяла мій записник, помістила в кутику цього записника медалик Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, прошила те місце, щоб я випадково його не загубив, і подала мені кажучи: «На пересильному пункті заберуть в тебе все, включно з одягом, але я знаю точно, що дозволяють взяти зі собою тільки гаманець або записник, тому, тримай сину, нехай Пресвята Богородиця тебе провадить, щоб ти щасливо повернувся додому». Перше чудо відбулось вже на пересильному пункті. Стоячи в довгій черзі, я спостерігав, як офіцер сканував поглядом кожного, хто підходив, і тоді визначав до якого роду військ відправити цього призовника. Коли підійшла моя черга, він глянув мені в очі і запитав: «Выбирай! Куда хочешь?». Маючи двох старших братів, які вже повернулись з війська і мені багато чого розповіли, я довго не думаючи відповів: «Войска связи». «Пожалуйста проходи вон туда». Думаю, це було невипадково, це була явна опіка Пресвятої Богородиці.

Нас сформували по групах і мали направляти на війну в Афганістан, але чомусь раптом, в останню хвилину змінили плани щодо моєї групи, і нас відправили в Магдебург, Німеччину, де я щасливо прослужив два роки. Кожного вечора, після команди «Отбой», перше що я робив, це згадував про медалик Богородиці, накривався з головою покривалом і молився собі перед сном.

Можу твердо сказати, що Її особливу опіку я відчував у різних обставинах військової служби і не тільки, тому до сьогодні, Богородиця займає достойне місце в моєму особистому і духовному житті.

Літургійна традиція Української Греко-Католицької Церкви використовує безліч титулів щодо Пречистої Діви Марії. Особливо яскраво це виражено у молитві Акафісту. Який із літургійних титулів у стосунку до Богородиці є для Вас найбільш близьким та зворушливим?

Ці безліч титулів щодо Богородиці є настільки реальними і глибокозмістовними, що під час молитви десь кожен по своєму є близьким та зворушуючим. Але звісно, що серед загальної кількості є деякі особливіші, продиктовані тими чи іншими обставинами. І такою найближчою серцю і найріднішою для мене є Матір Божа Неустанної Помочі. Чому?

Після того, як я в 1990 році щасливо повернувся з війська, вирішив вступити в монастир. Оскільки в часі підпілля до нашого родинного дому часто навідувався отець Михайло Шевчишин, монах редемпторист, то звісно, що, знаючи його особисто з дитинства, я зустрівся з ним і виявив таке бажання. Після розмови з ним, я розпочав свою кандидатуру в Згромадженні Редемптористів.

Відтоді, після родинної, почав формуватися в мені наступний етап марійної побожності. Засновник Редемптористів, святий Альфонс Марія де Ліґуорі, був великим почитателем Пресвятої Богородиці, написав багато марійних творів, молитов, пісень і складав навіть мелодії до цих пісень. Намалював також багато образів Пресвятої Діви Марії. Отже, Редемптористська духовність тісно переплітається з марійною, тому ченці, що живуть і виховуються у цьому Згромадженні, мають особливе відношення до збереження такої багатої духовної спадщини свого Засновника. Навіть ззовні вони виявляють свою любов до Марії, коли прикріплюють до пояса велику вервицю на 150 зерняток, зав’язуючи її так, щоб в результаті вийшов символ букви «М», тобто перша буква слова Марія.

Але це Згромадження, крім такої багатої спадщини від свого засновника, має ще дуже дорогоцінну реліквію — оригінальну Ікону Матері Божої Неустанної Помочі, яка знаходиться в Римі в церкві святого Альфонса при Генеральному домі. За давнім переказом цю ікону намалював св. апостол і євангелист Лука, відтворивши на ній справжні риси Божої Матері. Історія цієї ікони і як вона потрапила до Риму є дуже цікавою, заохочую прочитати про неї на веб-сторінці редемптористів. Хочу тільки зауважити, що в 1866 році Папа Римський Пій IX, передаючи цю ікону під опіку редемптористам, висловив прохання: «Зробіть її відомою в усьому світі». Тому, якщо ви, незалежно від континенту чи країни, потрапляєте до монастиря чи церкви, якою опікуються отці редемптористи, ви обовязково знайдете на достойному місці цю надзвичайно красиву ікону, написану у візантійському стилі.

Оскільки моє покликання до монашого і священичого служіння плекалося і утверджувалося в Згромадженні редемптористів, тому думаю цілком природньо, що титул Матері Божої Неустанної Помочі для мене є найбільш близьким і цю ікону я навіть помістив на своєму єпископському гербі.

Сьогодні ми можемо зустріти доволі різноманітні прояви марійської побожності серед нашого народу. І це не дивно, адже споконвіків українці прибігали під покров своєї Небесної Матері. Однак, інколи деякі «побожні практики» можуть йти всупереч офіційному навчанню Церкви. Тому дещо догматичне питання: якою повинна бути справді православна прослава Богородиці?

Природньо, що народна побожність започатковує певні побожні практики, які відображають певну культуру і звичаї того чи іншого регіону, країни чи континенту, які по відповідному часі, якщо не суперечать навчанню Церкви, можуть стати певними звичаями, більше того, можуть бути внесеними також до літургійного церковного життя. Коли йдеться про те, якою повинна бути правдива прослава Богородиці, то найперше потрібно чітко розрізнити шану, яку ми віддаємо Триєдиному Богові від цієї, яку віддаємо Пресвятій Богородиці, святим угодникам та святим предметам, як наприклад іконам, мощам і т. ін.

Дуже часто створює непорозуміння і певні труднощі саме термінологія і наше недосконале словництво. Тому на це треба звертати особливу увагу, щоб вберегти себе від неправельного трактування і розуміння богопочитання та не впасти в якусь єресь. В українській мові ми маємо певні терміни, які більш-менш правдиво відображають градацію віддання шани святим особам і святим речам, це поклоніння, почитання і вшанування. Послуговуючись цими термінами відразу стає зрозумілим і ясним, що поклоніння віддаємо єдиному Богові і Спасителеві людського роду, почитання належиться Пресвятій Богородиці і святим угодникам Божим і врешті вшановуємо святі предмети, як наприклад ікони, мощі, реліквії і т. ін, хоча ці два останні (почитання і вшанування) як синоніми, можуть взаємозаміняти одне одного. Натомість поклоніння, завжди належить єдиному Богові (винятком хіба що може бути Чесний і Животворящий Хрест Господній, якому поклоняємось, але знову ж таки, маючи на думці особу Ісуса Христа, Спасителя і Відкупителя світу, на ньому розпятого).

Можна дуже багато говорити, якою мала би бути прослава Марії, багато книг про це написано, але якщо коротко, то на мою думку найкраще відображає це один з благальних стишків із Молебеня: «Маріє, посереднице, що не покинула нас після свого успення, радуйся…!» Марія має дуже багато титулів, але якщо говорити про її прославу, слід завжди пам’ятати, що вона є тільки «посередницею» на дорозі нашого спасіння і в наших відносинах з Богом. Тут є, з однієї сторони, біблійне підґрунтя, коли наприклад під час весілля в Кані Галилейській, Марія звертається до свого Сина і просить помочі для молодят, бо вина їм забракло, і в результаті Ісус робить перше чудо як Спаситель. А з іншої сторони, це посередництво яскраво вирежене в іконографії, де на багатьох іконах ми можемо побачити, як Марія тримаючи на руках свого Сина, своєю рукою вказує однак на Ісуса, як на Дорогу, Правду і Життя. Тому, прославляючи Пресвяту Богородицю, слід завжди пам’ятати, що Вона лише супроводжує нас на шляху до спасіння, є заступницею для всіх християн, є нашим покровом ширшим від оболоків, прибіжищем грішників, заступницею перед справедливим суддею і т. д.

Чого може навчити Пресвята Богородиця кожного вірного сьогодні, у цей нелегкий та доволі тривожний час смертоносної недуги?

Якщо прослідкувати викладене на сторінках Нового Завіту життя Пречистої Діви Марії, починаючи від Благовіщення, зауважимо, що воно дуже часто було доволі тривожним і нелегким. Давайте спробуємо хоча б перелічити ті тривожні моменти, про які нам розповідають євангелисти. Коли несподівано прийшов до Марії архангел сповістити про Божі плани щодо Її покликання, вона дуже стривожилась і почала роздумувати в собі, щоб це могло значити? Тоді архангел, заспокоюючи, сказав: «Не бійсь, Маріє! Ти знайшла в Бога ласку». Пройшло трішки часу і Йосиф, котрий заручився з Марією, довідується, що вона вагітна і задумав тайкома Її відпустити, — що тоді творилося в Її серці та думках, важко собі навіть уявити. Пізніше, коли настав час родити, не в домашніх умовах, а на чужині та ще й в убогій стаєнці біля тварин. Як почувала себе Марія в той час? Тільки-но Марія почала пригортати новонароджене Дитятко до грудей, ним тішитись, аж тут звістка від Йосифа, — «Втікаємо Маріє в Єгипет, бо цар Ірод задумав вбити наше дитятко». Не маючи поживи, не маючи чистого одягу, не маючи домашнього затишку, повністю довірившись Богові і поклавшись на милість інших людей, мігрують в інший, чужий для них край. Як їм було там, не знаємо про це нічого, але напевно нелегко. Врешті, надходить звістка від ангела, що помер переслідувач Ірод і можуть повернутися в свою землю. Після таких бурхливих тривожних хвилин, здається, настає трохи спокійніший час дитячих років життя Ісуса, але навіть тоді, коли вони Його маленького жертвували у Єрусалимській святині, то праведний Симеон попередив Марію, кажучи: «Ось це Дитятко поставлене для падіння і підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, а тобі Маріє меч прошиє душу…». І ось настає той момент, коли над її сином Ісусом починають знущатися, страшно його катують, засуджують на смертний вирок, показово через місто ведуть його на розпяття, прибивають до хреста і піднімають, щоб у страшних судорогах залишити його на конання. Марія все це бачить, стоїть під хрестом і нічого не може вдіяти. Що діялося в її умі та серці? Страшний меч болю наскрізь прошив її материнське серце. Здавалося б, це кінець світу. Але після всього цього настає час воскресіння і вознесіння.

Я думаю, що ті обставини життя Богородиці та Її свідчення у вірі, в любові, в терпеливості, у співстражданні, в надії, але понад усе в її словах, висказаних ангелові під час благовіщення: «Ось я Господня слугиня, нехай зо мною станеться по твоєму слову!», найкращий урок для кожного з нас в непросих життєвих обставинах. І це не тільки тепер під час пандемії, але завжди і всюди. Дуже часто підсвідомо ми наслідуємо своїх батьків в тих чи інших життєвих обставинах. Тому я дуже заохочую, щоб ми при різних обставинах нашого життя, наслідували також Матір нашого духовного життя — Марію, і вдавалися під Її особливий покров і заступництво.

Розмовляв Іван Вихор
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ