СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Христос рождається там, де болить», — митрополит Борис Ґудзяк
Як під час війни можна пережити тишу і відчути таїнство Різдва, зокрема на лінії фронту? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для «Радіо Культура» міркував владика Борис Ґудзяк, митрополит Української Греко-Католицької Церкви у США, архиєпископ Філадельфійський, президент УКУ.
Ви зараз в Україні. Які маєте відчуття і враження від того, що відбувається навколо, від людей, з якими спілкуєтеся?
Мільярди людей у світі дивляться на Україну і черпають наснагу від стійкості та готовності жертвувати собою заради правди, гідності та свободи. Зараз я тут вже тиждень, був у трьох областях — Чернівецькій, Івано-Франківській та Львівській, зустрічався зі студентами, керівниками міст, простими людьми. Я вражений зібраністю. Так, є глибока втома, є правдиві побоювання, але люди стійкі та не опускають рук. Це для мене є чимось надприродним. Господь доторкається до українців в особливий спосіб. І ціле Різдвяне дійство вже здійснюється перед нами. Бог є близько, люди в біді, Ірод хоче панувати і має претензії лукавства, а Давид стоїть перед Голіафом. Це глибоко біблійний сюжет, з яким я зустрічаюся, коли приїжджаю в Україну.
У Давида в руках камінь. І сила Давида вочевидь у вірі, але й у технологіях. Наш камінь демонструє наші партнерські стосунки, нам потрібні солідарні та тісні зв’язки з багатьма країнами, зокрема з США. Як ви спостерігаєте процес підтримки України з боку Сполучених Штатів?
Питання американської солідарності є сьогодні ключовим для України. Ми на тому фронті працюємо, але не треба перебільшувати розуміння наших можливостей. Ми вибрали сектор католиків. В Америці 82 млн католиків, це 22 % населення, і це понад 25 % у палатах Сенату і Представників. Ще є дві третини Верховного Суду, і президент також католик. Тобто католики відіграють не останню роль у трьох гілках американської влади, і ми працюємо над тим, щоб 300 католицьких єпископів різних обрядів розуміли, що насправді відбувається в Україні. Досі виглядає так, що єпископат і вірні католицької церкви стоять одностайно з Україною. Є певний сектор американського суспільства, зокрема в республіканській партії, який ставить під сумнів потребу та доцільність допомагати Україні. Цей сектор не становить більшості, але він є вагомим та поєднується з іншими внутрішніми питаннями. Голос звучить так: «Україна важлива, глобальна безпека важлива, але нашим першим пріоритетом є безпека Америки, і ми мусимо захистити південний кордон від хвилі неконтрольованого входу в Америку нелегальних емігрантів». Велика частина республіканців хочуть примусити демократів поєднати допомогу Україні із законодавством, що регулюватиме ситуацію на цьому кордоні. Демократи мають більш відкриту й поблажливу політику щодо емігрантів, тож триває дискусія. Але більшість депутатів обох палат є чітко за Україну, тому теперішні перемовини мають закінчитися певним компромісом, що розв’яже руки для ухвалення рішення стосовно підтримки України.
Фото: Ілюстративне. "Христос на руїнах". Instagram Kelly Latimore
Чи американські прихожани УГКЦ можуть впливати на католиків загалом, щоб зменшити відчуття втоми від українського питання?
Деякі процеси годі контролювати. Якщо біжимо марафон і перебуваємо на середній дистанції, навряд чи втома зменшується. Часом є приплив свіжого духа і нових сил, але втома наростає, звісно. Це диво, що українська тема так потужно і надовго монополізувала увагу Америки та громадян інших країн. Я ще ніколи не бачив такої солідарності Америки з якимось іншим народом, до сьогодні майорять українські прапори у містах, містечках, селах. Те, що з’являються інші теми і наростає втома, є незаперечним, але українська тема не лишається осторонь. Вертаючись до метафори, є камінь, тобто інструмент, але про нього дуже мало мови у біблійному сюжеті. Бо камінь не є суть цієї перемоги. Перемога є духовна, це перемога правди, вона є парадоксальною, бо це перемога слабшого і меншого. Думаю, що сила цього образу залишатиметься поки ми на стороні правди і представляємо Божу волю. А Бог хоче, щоб ми були свобідними, тому Різдво нам дає новий імпульс. Бог є там, де болить, Бог близький і приходить до тих, які є маргіналізовані. Бог не сприймає постави Ірода, який проливає кров, але лишається на смітнику історії або ж стає посміховиськом у наших вертепах. А це немовля, яке родиться і зазнає поневірянь, стає переможним царем і спасає світ. Є щось христоподібне у сучасній долі України. Тому нам треба берегти своє серце, не дозволити, щоб нашіптування ворога людського роду «ти програєш, ти приречений, ти втомлений, тебе вже починають забувати» не звучав більше, ніж голос благословення. Бог є там, де тобі болить. Це таїнства, вони мають парадоксальний характер, тут не працює лінійна математична логіка. Тут є віра, і Давид має цю віру. Різдво нам приносить сповнення надією, і саме коли ми стоїмо у цій поставі, випромінюючи істину, то промовляємо до ширшого світу. Ця надприродна постава українців викликала особливу, майже унікальну солідарність. Я вірю, що Господь працює в нашій історії і що Божа правда переможе. Навіть і без допомоги американців.
ПЦУ та УГКЦ перейшли на нову систему літочислення. Цього року ми наважилися однозначно святкувати Різдво з усім цивілізованим світом. Як ви спостерігаєте цю зміну в Україні?
Зміна календаря стосується не лише Різдва, а й усіх нерухомих свят. Це вимагає певного достосування. Зміни календарів — умовні речі. Звісно, час, свята і хронологічні ритми є надзвичайно важливими, але до них можна достосуватися. Головне, щоб була віра. Щоб свято було не лише у нас на столі, а й у серці. Протягом тисячоліття наша Христова церква в Україні була часто заступником державності, якої у нас не було. І церква мусила брати на себе різні відповідальності за збереження культури та політичні баталії. Сьогодні ми маємо державу і свої Збройні сили, маємо дуже бурхливий культурний процес. Тому зараз важливо, щоб церква була саме церквою. Щоб церква лікувала душі, і це буде найбільшим викликом. Сьогодні українці об’єднуються із ширшим християнським світом. Цю знаменну дату, від якої стартує літочислення людей у цілому світі, ми святкуємо разом із більшістю. І те, що сьогоднішній «ірод» зберігає старий календар, є також важливою спонукою до переосмислення для багатьох людей.
Різдво на фронті. Фото: Костянтин і Влада Ліберови
Папа Римський Франциск дозволив священникам благословляти одностатеві пари, що є значним прогресом у питаннях захисту прав ЛГБТК+ людей. Яка ваша думка?
Цей документ вийшов, але я його ще докладно не читав. Важливо розуміти, що це не є благословення у формі вінчання. Це є благословення людей, які є різні. Думаю, це буде вносити багато питань, і маю надію, що воно вмотивоване великим милосердям і великодушністю. Але мені здається, що тут не змінюються традиційні вчення про якість подружжя, про те, хто укладає подружжя у християнському баченні. Це дуже напружена тема. Ми живемо в час ніби ліберальні, але наша ліберальність дуже часто є нетолерантною. Ми перекреслюємо, зокрема в Америці дуже швидко діє cancel culture, ми поспішаємо до висновків. Думаю, ми перебуваємо на дуже бурхливому етапі людської історії. І за 100–200 років люди подивляться на цей період і скажуть: «Наші предки переживали важкий час». Тому я не поспішаю до висновків і раджу це усім. Не спішити, не судити, не перекреслювати, але також і не впадати в таку думку, що раніше був примітив, якийсь обмежений погляд, а тепер нарешті відбувається прогрес. Я не маю такого переконання, що ми морально прогресуємо. Думаю, що війна проти України показує, наскільки людина лишається грішною. Я не є в захопленні від усіх сенсацій, коли дивлюся на побут і погляди свого дідуся. Він жив у трьох століттях (1898–2002) і зберігав рівновагу духа. Дві світові війни, жахливі втрати у родині. Він не сприймав рок-музики, а я читав пів століття лекції про історію рок-музики. Певні речі міняються, а певні речі є сталими. Сталість може захитатися, але вона повертається, бо є істиною. Гідність людини — це істина. І те, що Господь сотворив чоловіка і жінку, також істина. Як ми будемо ці істини переживати — це завжди питання життя. Тому живімо і черпаймо у цих днях головне натхнення від Різдва, в якому парадокс переходить у таїнство. Істина в наших руках у формі Бога, який стає дитиною.
Чи впливає зміна календаря на українську комунікацію з Ватиканом?
Суттєво — ні. У католицькій церкві є 23 східні церкви, і деякі з них мають інші календарі. Католицька церква сприймає дійсність у різноманітності християнських традицій. У Ватикані є глибока базова свідомість про цю різноманітність. Католики моляться сотнями мов, Папа Римський є очільником для 1,3 млрд католиків. Не думаю, що зміна в календарі буде суттєво впливати на комунікацію. Позитив у тому, що ми трохи краще синхронізовані.
Сюжет, коли Бог стає людиною, має дуже багато любові, надії, радості від того, що тобі хтось настільки співчуває, що готовий розділити з тобою життя. На час Різдва ми зазвичай прибираємо зі свого життя все негативне і залишаємо все найкраще, але сьогодні ми не можемо цього зробити. Тому що біль нікуди не зникне, і прямо у Різдвяну ніч відбуваються бої під Авдіївкою і на Херсонщині. Як залишитись у вірі і нікого не зрадити?
Найбільш поширена у світі колядка — «Тиха ніч». Думаю, що найкраще ми можемо пережити істину Різдва, де б ми не були, зокрема на фронті, це у тиші свого серця. Я гадаю, що дехто на фронті може глибше пережити Різдво, ніж ті, хто в тилу, у статках, мирних країнах. Бо Різдво не відбувається у царській палаті, а в убогій хаті. Воно оточене кровопролиттям, шаленою жагою влади. Це була самітна ніч. Жінка родила серед смороду, поряд із тваринами, це не був чистий пологовий, це навіть не була тепла хата. Можливо, коли є великий гамір, прогинаються столи, ллються меди і є гарна пісня, нам легше спокуситися на поверховий підхід. Радикалізм того, що відбувається зараз в Україні, ті чорно-білі істини, з якими зустрічаються наші солдати — життя, смерть, гідність, бажання нею маніпулювати — у цих контекстах Різдво переживається з такою глибиною, якої годі собі уявити. Хочу побажати всім удовам і сиротам, усім, які втратили ногу чи око, які втратили чоловіка, жінку, сина, брата, сестру, усім, хто боїться і втомлений, пережити й відчути, що саме сюди приходить Бог. Це неймовірне таїнство. І саме в тиші й самоті ми його найбільше переживаємо. Ми є ті, до яких Бог посилає свого Сина. Ми стаємо братами і сестрами того Сина, дітьми небесного Батька. Це допомагає нам розуміти парадокси і дає надію. У Різдві нам відкривається вічність, у таїнстві Різдва є обіцянка життя. Саме цього таїнства, інтимної недекларативної неголлівудської тихої правди я хочу побажати усім слухачам.
Розмовляла: Олена Гусейнова для «Радіо Культура»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
