«Храм — це школа побожності», — єпископ Володимир Груца

25 листопада 2025

21 листопада 2025 року, у день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца очолив Божественну Літургію в с. Прилбичі, у храмі Собору Пресвятої Богородиці. Під час богослужіння архиєрей звернувся до вірних із проповіддю про роль храму в житті християнина та приклад Пресвятої Богородиці, яка з раннього дитинства була введена до святині.

«Храм — це школа побожності», — єпископ Володимир Груца

З цієї проповіді єпископа Володимира Груци ви довідаєтеся:

чому однієї лише віри «в душі» недостатньо для повноцінного християнського життя?
яку роль у формуванні духовності Марії відіграли її батьки Йоаким і Анна?
яким було значення перебування Пресвятої Богородиці у храмі для її подальшого життя та покликання?
чому храм можна назвати «школою побожності» та «лікарнею»?
який зв’язок між поведінкою батьків і формуванням духовних покликань у дітей?
чому родина Шептицьких наведена як приклад, і яке значення має їхній внесок для Церкви?

Храм Собору Пресвятої Богородиці у с. Прилбичі на Львівщині.

Роль храму у житті християнина

Щиро вітаю всіх вас у храмі. Дякую, що ви сьогодні тут. Бо дехто може думати, що нема потреби ходити до храму, адже Бог є скрізь. Така людина аргументує: «Головне мати Бога в серці, вірити в душі, у серці». Ну, в принципі, це правильно, бо без віри в Бога важко жити. І Бог має завжди бути в душі. Цим думкам не заперечиш. Проте є відчуття, що тут чогось ще бракує. Постараймося усвідомити роль храму в нашому житті. Постать Богородиці може нам в цьому товаришувати.

Дитинство Марії та роль традиції

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці прагне нам відслонити деякі таємниці з дитячо-молодечого життя Марії, кинути промінь світла на її батьків. Євангелії нам нічого про це свято не говорять, як зрештою і про Різдво чи Успіння Матері Божої. Лише традиція та апокрифи (твори, які повставали в часі написання євангелій, але не ввійшли до канону Біблії) підкреслюють ці моменти. Особливо літургійні тексти ставлять нам перед очі велич, гідність і святість Пресвятої Богородиці.

З цих різних джерел довідуємося, що Йоаким і Анна були бездітними. Вони зробили обіцянку, що у випадку народження дитини віддадуть її на службу Богові до храму в Єрусалимі. Бог вислухав їх, дав їм донечку. Коли вона мала три роки, віддали її до школи при храмі.

Цей вчинок не був лише виконанням обов’язку чи обіцянки, а виявом любові до Бога, бо жертва є виявом любові, а точніше жертва — це мова любові.

Життя Пречистої у храмі — шлях віри і слухання

Коли первосвященик взяв дитину, щоб внести її в храм, то, як співаємо на Літургії, «ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла в святая святих». У храмі Марія перебувала доти, поки не була заручена зі св. Йосифом. Не знаємо її розпорядку чи способу життя в храмі, але однозначно вона перебувала в молитві та слуханні Божого слова. Бо вже в часі Різдва Христового прийдуть випробування, треба буде втікати до Єгипту, а ця здобута віра буде великою опорою.

Пресвята Богородиця через слухання Божого слова та прийняття Його волі стає благословенною, її лоно згодом носило, а груди годували Божого Сина.

Храм як школа побожності та місце оздоровлення

Храм — це школа побожності. Тут не вчимо астрономії: віддалі між планетами чи віддалі між небом і землею. В храмі зустрічаємо того, хто об’єднує небо та Землю. Храм — це лікарня, де отримуємо діагноз наших духовних немочей, тут їх лікуємо у сповіді. Чи ми спішимо до цього важливого і святого місця, до церкви.

Хтось може оправдовуватися, що не йде до церкви, бо ще діти малі, а їм вже 5–6 років. Якраз їм і місце у храмі. Діти свідомо чи несвідомо наслідують спосіб життя батьків.

Зображення взято з Інтернету.

Вплив батьків та формування покликань

У соцмережах я натрапив на короткий діалог батька з сином. Отже, батько каже: «Сину, дивися, куди ходиш». А син відповідає: «То ви дивіться, тату, бо я йду вашими стежками…».

Певна статистика каже, що 50 % духовних покликань приймають рішення про цей вибір до 14 року життя. Це час, коли дитина є під цілковитою опікою та впливом батьків. Батьки можуть шкодувати дітей для Бога, а потім зі сльозами жаліються: «Мій син не шанує мене чи є злочинцем». Хоча не завжди батьки в цьому винні, це може статися на будь-якому етапі життя. Але якщо людина живе в єдності з Богом, то цього однозначно не буде! Важливо допомогти дитині вибрати її покликання, бо потім неможливо жити за неї життя.

Щасливі батьки, які радо віддають дітей на священиче чи монаше служіння. Ознакою релігійності народу не є величаві позолочені храми, а добрі і святі покликання до служіння.

Приклад родини Шептицьких

Це добре розуміла родина Шептицьких. Звідси вийшли великі подвижники, зокрема наш любий Андрей. Просимо його заступництва в його рідному селі, у цьому храмі.

† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ