СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиГолова ПМВ вручив сертифікати учасникам X спецкурсу ПМВ з місійного служіння
Голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ владика Степан Сус вручив сертифікати учасникам X практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який цьогоріч проходить у Львові.
«Я відкритий, щоби кожного вас почути, підтримати, підказати, — звернувся до семінаристів єпископ. — Після закінчення семінарії ви самі відповідатиме за себе, готуватиметесь до священства, а пізніше ще й відповідатимете за тих людей, які братимуть з вас приклад. Це непростий етап, і ви повинні знати, що ви завжди маєте на кого розраховувати. Я би хотів, щоби ніхто з вас не чув себе розчарованим. Церква Вас потребує! А ми у Пасторально-міграційному відділі цим курсом доповнили ваші знання про місійне служіння».
Цього року в спецкурсі, який тривав з 23 по 27 червня, взяли участь 60 вихованців 4-х семінарій УГКЦ: Львівської, Дрогобицької, Київської та Івано-Франківської. На останні дні традиційно були запрошені дівчата семінаристів-кандидатки на їмостей, щоби ознайомити їх з особливостями служіння поза межами України.
Пропонуємо Вашій увазі короткий огляд курсу від команди Пасторально-міграційного відділу.
Голова ПМВ: Сьогодні світ потребує тихих місіонерів, які своїм життям і поведінкою будуть свідчити Бога всюди
Сьогоднішній світ потребує тихих місіонерів, які своїм життям і поведінкою будуть свідчити Бога всюди, зокрема там, де до Церкви не ходять. Про це заявив Голова Пасторально-міграційного відділу владика Степан Сус під час Літургії у рамках X практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, що цьогоріч проходить у Львові.
Звертаючись до семінаристів єпископ зауважив, що кожен священник запрошений бути місіонером. «У Латинській Церкві є згромадження і чини, які називаються монахами, але вони не мають монашого одягу, не носять габіт, підрясник, не мають видимих ознак ченців. Такі монаші спільноти відмовилися від видимих речей для тихого свідчення, тихого місіонерського служіння серед світських людей. У нашій Церкві є сестри-кармелітки. Вони не мають спеціального одягу і їхня основна місія — працювати серед звичайних людей, ходити на роботу, виконувати певні обов’язки, але поводитись так, щоби цивільні люди бачили, що поруч з ними працює особа, яка живе християнським життям, яка завжди старається керуватися християнськими принципами, — наголосив владика Степан. — Ми всі запрошені до тихого місіонерського служіння — вміти бути прикладом для інших людей всюди. Навіть тоді, коли ми не маємо зовнішніх ознак душпастиря і вдягнуті у звичайну сорочку. Можливо, через наше свідчення і нашу поведінку до Церкви прийдуть люди, які ніколи до храму не ходили. Хай Господь кріпить нас у нашому покликанні і служінні. Хочеться, щоби за рік-два всі ви стали душпастирями нашої Церкви, тими, які не будуть боятися свідчити Христа всюди, куди покличе Господь».
Отець Дам’ян Габорій розповів учасникам спецкурсу ПМВ про особливості служіння в Угорщині
В організації парафіяльної спільноти важливо почати з праці з дітьми, а діти притягують потім батьків. Про це заявив священник для українців греко-католиків Угорщини о. Дам’ян Габорій під час X практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, що цьогоріч проходить у Львові.
Священник поділився з учасниками спецкурсу своїм місійним душпастирським досвідом. «Місійне служіння не починається з того, що ви приїжджаєте на місце, де є храм, є громада. Насправді у мене була модель доїздити раз на місяць для служіння громаді і на великі свята. І для кожного виїзду треба було брати дозвіл в Угорського митрополита і Блаженнішого Святослава. Так я доїжджав до Будапешта 5 років, з 2011-го. У 2016 році громада дозріла, що їй потрібні богослужіння щонеділі і священник на постійно», — зауважив о. Дам’ян.
Він розповів, що перша Служба Божа для українців греко-католиків Угорщини відбулась у Будапешті на Пасху 1991 року, і її провадив угорський греко-католицький священник. «Українська громада була активна, це люди переважно з Західної України — Львівщини, Франківщини, Тернопольщини, і вони потребували духовної підтримки. Тож почали налагоджувати контакти з УГКЦ, щоби отримати систематичне служіння», — додав священник.
Він розповів, що у жовтні 2008 році до Будапешта завітав тодішній Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар і очолив Літургію для української громади у співслужінні з владикою Филипом Кочішем та владикою Богданом Дзюрахом. Відтоді Церкви домовлялися між собою про те, як можна вирішити питання призначення священика з України, який мав б опікуватися громадою. Для переговорів між Церквами та налагодження контактів з українською громадою був призначений секретар ПМВ о. Василь Поточняк. Отець Василь відвідував українські громади з душпастирським візитом та налагоджував співпрацю між угорською церквою та громадою. У 2016 році за сприяння міністра Людських ресурсів Угорщини Балога Золтана українці отримали душпастиря на постійно. Українська греко-католицька громада в Будапешті отримала назву — парафіяльна спільнота Покрови Богородиці в Будапешті.
«Може вам також доведеться їхати і налагоджувати душпастирство. У країнах, якими опікується Пасторально-міграційний відділ, майже всі священники починають спочатку доїздити, а коли громади дозрівають до більшого — залишаються на стало, — зазначив о. Дам’ян. — У творенні парафіяльної спільноти важливо почати з дітей, які потім притягують батьків. 40 % людей на нашій парафії у Будапешті не є греко-католиками, — це протестанти, православні, римо-католики, але вони бачать себе у спільноті як свої, вважають себе парафіянами. Тож ви маєте бути гнучкі. Місія священника — подбати про всіх наших людей, які мають духовну потребу».
Душпастир для українців греко-католиків Угорщини також зауважив, що священнику легше, коли їде разом вся родина, якщо він є одружений. І порадив майбутнім душпастирям залучати дружин до пасторальної роботи. «Це може бути праця з дітьми, катехизи, підготовка до сповіді, участь у хорі, організація державних і духовних свят на парафії», — зауважив о. Дам’ян.
Щодо знання мови, то священник порадив усім семінаристам добре вчити англійську. А будучи душпастирем у конкретній країні — і її офіційну мову. «Я їхав в Угорщину — мови не знав. Почав вчити. Мова — не визначальний фактор. Головне мати харизму і місійний дух. Але місцеві урядовці та ієрархи цінують, якщо ви можете спілкуватися їхньою мовою. Тож шукайте можливість вивчати мову країни, де ви є, і англійську також, бо вона стане у нагоді на початках, куди б ви не поїхали», — закликав семінаристів священник.
Отець Ігор Пецюх про місію священника: Ми прийшли, щоби нагодувати, дати духовну поживу, служити людям
Ми прийшли, щоби нагодувати, дати духовну поживу, служити людям, щоби ті, які приходять до нас, були ситі, наповнені і утішені. Про це заявив викладач Українського католицького університету о. Ігор Пецюх під час X спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який цьогоріч проходить у Львові.
«Бути добрим священником — це насамперед бути добрим християнином. Важливо мати діалог з Богом, щоби чути, що Він до мене говорить. Слухання Слова Божого — це не просто читання Святого Письма. Читати Святе Письмо потрібно не для того, щоби приготуватися до проповіді, а насамперед для себе. Читання — це пожива», — зазначив о. Ігор.
Він наголосив, що священник повинен жити Таїнствами, а не просто відправляти Службу Божу.
«Ви покликані до того, щоби нести у світ Ісуса Христа, нести у світ Бога. У який спосіб? У спосіб служіння. Ми не люди вищої касти. Ми офіціанти. Ми прийшли, щоби нагодувати, дати духовну поживу, служити людям, щоби ті, які приходять до нас, були ситі, наповнені і утішені», — закликав майбутніх душпастирів отець Ігор.
Юрій Підлісний на спецкурсі ПМВ: Священник має порушувати у проповіді болючі і складні питання
Священник має порушувати у проповіді болючі і складні питання, такі як аборти, евтаназія, контрацепція. Про це заявив Голова Комісії УГКЦ у справах родини і мирян Патріаршої Курії УГКЦ Юрій Підлісний під час X спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який цьогоріч проходить у Львові.
«Всі миряни по-різному сприймають священника і Церкву загалом. Дехто дивиться як на бізнесмена, дехто — як на провідника громади, а дехто — як на святу людину, з якої потрібно брати приклад. І те, як миряни бачать священника, дуже часто залежить від того, як сам священник себе бачить, — зазначив Юрій Підлісний. — Ви попадете на свою першу парафію, перше покоління парафіян вас сприйматиме так, як ви себе подасте, у них народжуватимуться діти, хтось переїжджатиме у ваші місця і люди будуть передавати, що цей священник такий-то, бо ви вже створили собі певний імідж, а імідж згодом переростає в репутацію. Те, як миряни до вас ставитимуться як до пароха, залежить від вас, але й від вашої дружини. Їмості також формують імідж священника».
Він наголосив семінаристам, що у душпастирському служінні буде багато спокус, і важливо вміти перед ними встояти. «Особливо напередодні виборчих перегонів. Всі ми падаємо, питання в тому — чи ми встанемо потім. Бо від цього залежатиме наша репутація. Світ жорстокий. Вистачає один раз впасти, щоби всі знали, що ви впали. А те, що ви до цього у 99 % випадках мали святі подвиги, — це ніхто вже не буде пам’ятати», — застеріг майбутніх душпастирів Голова Комісії УГКЦ у справах родини і мирян Юрій Підлісний.
Він наголосив, що священники мають не мовчати серед політиків, чиновників чи урядовців, а відстоювати християнські цінності. «Священник має право зі своїми вірними бути присутнім у політичному процесі. Ви можете поставити питання зі своїми вірними кандидату у депутати: як він буде голосувати за легалізацію проституції, легких наркотиків, Стамбульської конвенції? — зауважив промовець і додав. — Якщо вам пропонують великі гроші на храм чи інші проєкти, ви добряче подумайте, чи варто їх брати і публічно дякувати, бо може вашу подяку купують».
Голова Комісії УГКЦ у справах родини і мирян також закликав майбутніх душпастирів готувати дуже конкретні проповіді.
«Болючі питання, складні питання варто порушувати. Аборти, евтаназія, контрацепція — ці теми повинні звучати у вас на парафіях, ви їх не повинні уникати», — підкреслив Юрій Підлісний.
Учасникам спецкурсу ПМВ розповіли про застосування соцмереж у священничій праці
Бути місіонером в інтернеті — важка робота. Але потрібно виходити за межі комфортного інформаційного поля і служити всім людям, зокрема тим, які не розділяють вашу позицію. Треба вийти їм назустріч. Про це заявила журналіст, керівниця Магістерської програми з медіакомунікацій УКУ Олена Кулигіна під час X спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який цьогоріч проходить у Львові.
Доповідь Олени була присвячена соціальним медіа на службі Церкві.
«Ви маєте говорити не тільки до своїх вірних, не тільки до навернених, тих, хто вже вірить і ходить до храму, а до всіх, — звернулася до майбутніх душпастирів доповідач. — Ви будете працювати з різними людьми, представниками різних середовищ, культур, релігій, і кожен з них може змінити свою думку, дивлячись на вас».
Експерт наголосила, що визначення чіткої мети перебування у соцмережах допоможе визначитися з каналом комунікації і контентом.
«Перше правило усіх соціальних мереж — розуміти, для кого ви працюєте. SMM — інструмент для реалізації вашої великої стратегії», — зазначила промовець.
Вона також закликала учасників спецкурсу створювати такий контент, яким люди захочуть ділитися. «Не хочеться просувати Церкву, релігійні спільноти за допомогою реклами. Тому треба створювати цікаві формати, щоби люди самі хотіли поширити, коментувати», — підкреслила Олена Кулигіна.
Вона також порадила майбутнім душпастирям враховувати особливості соціальних мереж у своїй праці. І відзначила, що хоча Фейсбук в Україні охоплює найбільше користувачів — 15 млн осіб, найкраща динаміка зростання у YouTube, а найбільше часу в середньому українці проводять у TikTоk — 60–90 хв на день. «Зараз головний тренд у соцмережах — це відео. І це важливо враховувати у вашій подальшій діяльності», — звернулася промовець до семінаристів.
На спецкурсі ПМВ семінаристам розповіли про особливості подружнього руху «Кана»
Учасникам X спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання розповіли про особливості подружнього руху Кана.
«Ми були 17 років у подружжі. Мали багато матеріальних цілей — мати свою квартиру, машину. А коли всього досягнули, то зрозуміли, що це не є повнота щастя. Дитина підростала, і коли ми лишалися двоє, то не знали, що робити один з одним. На людях ми були ідеальним подружжям, але всередині відчували, що наростала прірва. Ми були у пошуку якихось змін», — поділилася Ірина.
Подружжя з Дрогобича перебуває у Русі Кана з 2013 року. Цей рух був започаткований у Франції в 1980 році. Сьогодні організація існує та розвивається в понад 50 країнах світу. «Кана» є школою для подружжя і сім’ї, метою якої є поглиблювати покликання до подружнього життя і сім’ї.
«Кана походить від кани Галілейської, де Ісус сотворив перше чудо, перетворивши воду на вино. Причому це чудо Він сотворив для родини, у якої вино закінчувалося. Тобто перше чудо, яке Ісус зробив для нас, Він зробив для родини», — підкреслив Юрій.
Вони розповіли, що у кожній країні, зокрема і Україні, проходить тиждень Кана, своєрідна формація для подружжя. Крім того, щомісяця представники руху зустрічаються невеликими групами, серед яких обов’язково є священниче подружжя.
«Маємо таку підтримку раз на місяць, яка дає натхнення і підбадьорення, — зазначила Ірина. — На початку ми молимось і маємо два питання для обговорення, а потім всі ділимось своїм досвідом. Бо кожне подружжя має однакові проблеми: батьки-діти, вирішення конфліктів, час на відпочинок тощо. Проблеми є у всіх. Але ми не закриваємось зі своїми, а маємо можливості їх проговорювати і дізнаватися успішні шляхи вирішення. Бо на наших зустрічах збираються однодумці, люди, які є з Богом».
Ігор також наголосив на важливості спільної молитви подружжя. «Коли двоє моляться разом і чують одне одного — це неймовірно», — підкреслив доповідач.
Семінаристам презентували Рух християнських сімей
Регулярна праця з сім’ями допоможе душпастирю формувати середовище, прищепити християнські принципи стосунків родинам, зміцнювати подружжя і оживити життя парафії. Про це заявили представники Руху Християнських Сімей Роман і Наталя Прокопів під час практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, який цьогоріч проходить у Львові.
Подружжя поділилось своїм досвідом праці з родинами і розповіло, для чого священнику працювати з сім’ями на парафії. Роман і Наталя підкреслили, що така праця буде корисною для всіх — і для подружжя, і для Церкви загалом, і власне для пароха.
«Що це дасть? Церкві дозволить відповісти на виклики сімей і зміцнити сім’ї, парафії — оживить її життя і допоможе сім’ям покращити подружні стосунки; священнику — покращить стосунки в його подружжі і дасть багато інформації та відповідей на питання і проблеми, з якими стикаються парафіяни», — зазначив Роман.
Олена і Роман разом вчилися, вже 19 років перебувають у шлюбі і виховують трьох дівчат. «Ми виросли у різних сім’ях, різних контекстах, ми усвідомлювали, що легко нам не буде. І ми як подружжя хотіли знайти місце, середовище, де ми можемо спілкуватися з однодумцями, шукати відповіді на питання, що виникають», — поділилася пара.
Вже 13 років подружжя належить до Руху християнських сімей (заснований 2003 року Комісією родини Львівської Архиєпархії), мета якого — плекання та поширення християнських принципів для побудови міцної та щасливої сім’ї.
«Яке місце сім’ї в місійному служінні Церкви? Як каже папа Іван Павло ІІ: „Сім’я — перший суб’єкт євангелізації“. Завдання сім’ї — передавати віру і освячувати, преображати суспільство довкола себе згідно з задумом Божим, — наголосив Роман і додав. — Чому до сім’ї потрібно йти в першу чергу? Бо люди зазвичай вчаться віри у сім’ях, сім’я живе серед світу і має вплив на багатьох довкола себе — колег, родину, сусідів, друзів».
Наталя також підкреслила, що сім’я має бути «домашньою церквою». «У час карантину ми і багато інших родин відчули, як важливо для сім’ї бути „домашньою церквою“, особливо у неділю і на свята, коли не було змоги сходити до храму. Дуже важливо практикувати свою віру у хаті, коли вся сім’я збирається і молиться разом», — наголосила доповідач.
За матеріалами Пасторально-міграційного відділу УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Персони
Владика Степан СусЄпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, титулярний єпископ Зігріса, Голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ
