СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиГлава УГКЦ в Уневі: «Сьогодні Богородиця усім нам показує, що всі ми є сотворені не для смерті, а для — життя. Для життя у Бозі»
Сьогодні, 28 серпня 2019 року, численні віряни зібралися в Уневі, щоб відсвяткувати престольний празник Святоуспенської Унівської Лаври. Цьогорічна проща присвячена 150-літтю з дня народження блаженного священномученика Климентія (Шептицького), 30-літтю виходу УГКЦ з підпілля і 100-літній річниці відновлення Студійського монашества у Святоуспенській Унівській Лаврі. Видання «Духовна велич Львова» занотувало слова Глави і Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава під час Архиєрейської Божественної Літургії.
Подія Успення займає дуже особливе місце. Успення знаменує собою завершення Її земного життя. Зазвичай, коли кожна людина переступає цей поріг, то ми говоримо про смерть, але тут у цій події завершення земного шляху Богородиці ми аж ніяк не можемо говорити про смерть як таку. Сама подія Її Успення показує, що завершується тільки земна частина Її життя. Вона сьогодні переходить від життя тут, між нами, від життя між апостолами до наступного етапу її життя — до життя із своїм Воскреслим Сином, до тої Вічної Небесної частини життя, для якої вона і прожила усе життя на землі.
Ми можемо сказати, що у святі Успення Пресвятої Богородиці дуже промовисто, видимо об’являється Божий Задум про людину. Ми читаємо в Книгах Псалмів у 8 Псалмі такі слова: «Боже, то ким є людина, що ти про неї пам’ятаєш? Ким же ж є Син Чоловічий, що Ти згадуєш про нього? Мало меншим від ангелів сотворив Ти його, славою і честю вінчав Ти його» (Пс. 8, 5–6). Так виглядає, що слова цього псалма не назвеш інакше, як Божим зверненням до всього Небесного Воїнства, Всесвіту, коли Господь представляв світові, небесам і землі щойно сотворену людину. І можливо тоді усі сотворіння дивилися: «Що ж то Бог наприкінці сотворив?». І сам Творець пояснює, що ця Людина є вінець усього сотвореного, проголошує на всю Вселенну ту велику місію, той задум про людину, яка є сотворена для вічного життя в Бозі. Господь Бог сотворив людину для вічного життя. Св. Григорій Ніський, пояснюючи нам той величний Божий задум про сотворення людини, говорить так: для того, щоб зрозуміти чому будова тіла птаха є такою, а не інакшою, треба побачити, як він літає. Тоді ми зрозуміємо, чому він має крила. Як ми хочемо зрозуміти, чому є такою, а не інакшою будова тіла риби, треба бачити, як вона плаває у воді. Заберіть рибу з води і вона — помре.
Щоб зрозуміти, якою є людина, якою є будова тіла, її душі, треба побачити людину, яка живе у вічному житті, людину, яка живе в Бозі, лише тоді ми зможемо зрозуміти Божий задум про людину. Все те, що ми чуємо, ті чудові слова Святого Письма і Отців Церкви, дуже красномовно проявляються у події Успення Богородиці. Сьогодні, у цей день небесам і землі сам Син Єдинородний представляє вже не якусь там першу чи останню людину, а свою рідну Матір. Це Він сьогодні показує всю Божу славу, яка проявляється у Пречистій Богородиці. Це сьогодні, сповняється те Слово «Славою і честю завінчав Ти Її». Сьогодні Богородиця усім нам показує, що всі ми є сотворені не для смерті, а для — життя. Для життя у Бозі. І можливо, те покликання до Вічного життя, разом з Богом, нашим Творцем, надає сенс усьому нашому земному життю. Один філософ ХХ століття говорив так: «Якщо людина не знає, для чого вона вмирає, тоді не знає вона для чого живе». А сьогодні свято Успення нам показує, що земний шлях кожної людини має сенс, коли під час життя на землі людина зближається до Бога, починає у Ньому жити, у Бозі, Дусі Святому зростати. Коли вже тут, на землі, починає робити перші кроки для того, щоби зійти на небо.
Дорогі у Христі брати і сестри, цієї урочистою прощею ми хочемо подякувати Господу Богу за століття життя спільноти монахів Студійського уставу тут в Уневі, в тому древньому монастирі, який сьогодні розквітнув як Святоуспенська Унівська Лавра, як в Успенні Богородиці, так тут у тій Лаврі, у монашій спільноті, ми бачимо, що ці слова про задум Божий про людину, здійснюються і сьогодні. Бо ким є монаша спільнота? Це є спільнота, де люди мають справді можливість разом з Богородицею переходити від життя до життя. Це є спільнота людей, які вмерли для цього світу, уснули для світу лише виключно у земному його вимірі. А на взірець Пречистої Діви Марії, щодня воскресають, возносяться до рівноангельського життя, до життя зі святими у небі. Тому коли людина зустрічає справжнього монаха, вона у своєму житті має можливість зустріти людину, яка живе у Воскресінні. А коли дивиться на обличчя людини, яка вмерла для світу, в її очах, в її усмішці може побачити Сяйво Життя Вічного. Можливо, сьогодні як ніколи, святкуючи Успення Богородиці, дякуючи Господу Богу, що саме тут, в Уневі, Він створив для нас, для нашої багатостраждальної Української Греко-Католицької Церкви оцей простір, де ми можемо відчути вже зараз, поміж нами, присутність Вічного Життя, ми хочемо подякувати Господу Богові за те, що дає шанс кожному з нас пережити те, що чуємо.
Сьогодні спитаймо себе: а що таке духовне життя? Чи можливе справжнє життя людини без життя духовного? І ми сьогодні в історії студійського монашества, в події Успення Богородиці, отримуємо відповідь: людина — це не є матеріальна, тільки тілесна, але духовна істота. Жити духовним життям — означає на взірець Богородиці прийняти у себе силу і діяння Святого Духа. Жити духовним життям означає втілити силу Божого Слова у своєму особистому, власному житті. Так як Вона колись почула від Ангела: «Сила Вишнього зійде на тебе». Це є початок духовного життя. Кожен з нас може сьогодні отримати той дар Святого Духа у Причасті Крові та Тіла Спасителя. Та людина, яка отримує дар Духа Святого і починає жити на землі справді духовним життям, вона як той птах, розправляє свої крила, і нарешті може літати. Починає наново відчувати себе повноцінною істотою, як та риба, яка потрапляє у свою стихію. Людина починає вповні жити лише тоді, коли дихає Духом Святим. Тоді вона стає собою.
Як багато зараз молодих людей себе запитують: «А для чого я живу?», «Який сенс мого життя?», «Якщо зі смертю все закінчується і я зникну, то для чого терпіти, страждати?», «Для чого тоді боротися за правду?», «Якщо зі смертю Героїв України, життя закінчується, то чи ця смерть має сенс?». Але досвід, християнський досвід буття України сьогодні нам каже: «Герої не вмирають». Тому що якийсь є вічний задум Божий, який сповняється у їхній жертві. Не вмирає та людина, яка живе духовним життям і жертвує своє життя для іншого. Ми з вами зможемо збагнути сенс свого життя, коли його віддамо — віддамо Богові і ближньому. Мама може збагнути сенс свого життя, коли його жертвує своїм дітям. Юнак чи дівчина зрозуміє, чому вона живе, коли навчиться любити, або спробує віддати своє життя у руки або за ту особу, яку любить. Віднаходить сенс покликання та особа, яка хоче жити богопосвяченим життям, вступити до монастиря, віддати життя задля Життя Вічного.
Ми сьогодні хочемо подякувати Богові за ту особу, яка все це здійснила. Це великий ігумен Унівський блаженний священномученик Климентій Шептицький. Якраз цього року ми згадуємо 150-ту річницю його народження, того моменту, коли Бог дав йому життя. Своїм подвигом, навіть своєю мученицькою смертю, ігумен Унівський, подібно як Богородиця, перейшов від життя до життя. Бо мабуть, знаєте, не один рік з нами тут святкував Успення Богородиці, як найбільше храмове свято цієї Святоуспенської Унівської Лаври.
Сьогодні у момент цієї прощі, просімо нашого Спасителя, щоб кожен з нас у своєму особистому житті сповнив Божий задум про себе. Питайте сьогодні Богородиці, у Господа Бога: «Боже, що Ти задумав про мене?». Коли Ви зможете відкрити Таємницю Божого задуму про своє особисте життя, а ще більше, коли його зреалізуєте — будете щасливі. І відчуєте, що те життя зі смертю не закінчиться.
Нехай сьогодні Господь Бог допоможе українському народові відкрити своє покликання, місію, яку має наш християнський народ у сучасному світі. При розмові з Папою Франциском я сказав йому такі слова: «Думаючи про вихід із підпілля нашої Церкви, а цього року виповнюється 30 років її легалізації, я запитую себе „Боже, для чого Ти нас воскресив? Для чого Ти воскресив нашу Церкву, нашу Україну?“» Знаєте що мені сказав Папа? Про те, що Бог має про нас особливий задум. Та Божа мудрість для того, щоб Ви звершили особливе завдання.
Просімо сьогодні, щоб ми як народ, як Церква, звершили у нашому церковному, національному житті Божественну Премудрість. Ту стародавню Софію і Його задум щодо кожного.
Пресвятая Богородице, Престоле Премудрості, яка сьогодні восходиш до небес, молися за Україну, за наш народ, за нашу Церкву, за всіх нас, Амінь! .
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
