СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄвангеліє від Марії. День тринадцятий: Жінка надії
Бачите, християнська надія – це не лише бажання, знак чи оптимізм. Для християнина надія – це очікування, палке очікування остаточного й визначального сповнення таїнства, таїнства Божої любові, у якій ми відродилися та живемо. І це – очікування того, хто приходить: це – Христос Господь, який завжди наближається до нас, день за днем, і приходить, щоб вести нас до повної єдності та миру. Отже, тоді Церква має завдання – засвітити і тримати на видноті лампаду надії, щоб могла світити як певний знак спасіння та просвічувати все людство; знак, який веде на зустріч з милосердним Божим обличчям.
Надія не засоромить
Важливо не зупинятися. Адже всі добре знаємо, якщо вода застоюється, по псується. Є іспанський вислів: «Застояна вода псується першою». Не зупиняйтеся. Мусимо йти, з допомогою Господа робити крок за кроком. Бог є Отцем, Милосердям, Він нас завжди любить. Якщо ми Його шукаємо, Він нас приймає і нам прощає. Як я сказав раніше, Він не втомлюється прощати. Із цією вірною любов’ю нехай нас супроводжує надія, яка не розчаровує. З цією любов’ю надія ніколи не розчарує; любов’ю вірною, щоб йти вперед Господом.
Джерело потіхи
Христові страждання були настільки глибоко внутрішніми, що прошили Його душу. Подібно Його радість була настільки глибокою, що її могли почерпнути учні. Пройшовши через досвід смерті й Воскресіння свого Сина, які пережила у вірі як вияв найвищої Божої любові, Маріїне серце стало джерелом миру, потіхи, надії і милосердя. Усі переваги нашої Матері походять від її участі у Христовій Пасці. Від Великої п’ятниці до світанку Неділі вона не втратила надії. Ми споглядали страждальну Матір, але водночас бачили Матір, сповнену надії. Вона – Мати усіх учнів, Мати Церкви, є Матір’ю Церкви.
Довірливе відкриття в майбутнє
Споглядаймо ту, яку Ісус знав і любив так, як ніяке інше творіння. Євангеліє, що ми почули, розповідає нам про головну поведінку, через яку Марія передала свою любов до Ісуса – виконувати Божу волю. «Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати» (Мт. 12, 50). Цими словами Ісус залишає цінне послання. Воля Божа – найвищий закон, який встановлює важливу належність до Нього. І тому Марія відновлює родинний зв’язок з Ісусом ще до Його народження. Вона стає Ученицею і Матір’ю свого Сина тоді, коли приймає слова Ангела і каже: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). Це «нехай станеться» - не тільки прийняття, а й довірливе відкриття в майбутнє. Це «нехай станеться» - надія!
Марія є Матір’ю надії; Вона – найбільш виразна ікона християнської надії. Все її життя є надією, починаючи від «Так» на Благовіщення. Марія не знала, як зможе стати Матір’ю, але повністю довірила себе таїнству, яке сповнялося, та стала жінкою очікування і надії. То ми бачимо Її у Вифлеємі, де Той, як Їй було сказано, Спаситель Ізраїля і Месія, народжується у бідноті. Згодом, коли вона була в Єрусалимі, щоб представити Його у храмі, від старця Симеона і Анни отримала обіцянку про те, що меч болю прошиє Її серце, а також пророцтво про знак суперечності. Вона розуміє, що місія й ідентичність Сина перевищують Її місію бути матір’ю. Доходимо до того епізоду, коли Ісус загубився в Єрусалимі і знайшовся: «Дитино, чому ти це так зробив нам» (Лк. 2, 48)? Й відповідь Ісусова – бо зберігає материнські клопотання і займається справами Небесного Отця.
І все ж перед усіма цими несподіваними труднощами Божого задуму надія Діви Марії ніколи не похитнулася! Жінка надії. Це означає, що надія живиться слуханням, спогляданням, терпеливістю, тому що Господні часи дозрівають. Також на весіллі в Кані Галилейській Марія є Матір’ю надії, яка чинить її уважною і спостережливою до людських справ. На початку своєї публічної діяльності Ісус стає Учителем і Месією. Богородиця дивиться на місію Сина з піднесенням, але також і з побоюванням, тому що Ісус все більше стає тим знаком суперечності, про який пророкував старець Симеон. Біля підніжжя хреста стоїть страждальна жінка в очікуванні таїнства більшого, за саме страждання, яке сповняється. Насправді здається, що все закінчилося; можна сказати, що зникла будь-яка надія. Тоді вона також, пригадуючи обіцянки Благовіщення, могла б сказати: не підтвердилось, я обманута. Але не сказала. І все ж вона блаженна, тому що повірила. У своїй вірі бачить народження нового майбутнього і з надією очікує Божого дня.
Багато чим маємо завдячувати цій Матері! У ній присутній кожний момент історії спасіння. Бачимо сильне свідчення надії. Вона – Мати надії, яка підтримує нас у хвилини темряви, труднощів, незручностей, якихось явних поразок чи правдивих людських поразок. Маріє, наша надіє, допоможи нам у нашому життя складати офіру, вгодну Небесному Отцеві, нести радісний дар для наших братів, мати поставу, з якої дивимося завжди в завтра.
Новий Єрусалим
Що наприкінці буде із Божим народом? Що буде з кожним із нас? Чого ми повинні чекати? Апостол Павло підбадьорював солунських християн, які ставили ці самі запитання, а після його пояснення говорили слова, які одні з найкращих у Новому Завіті: «І так завжди будемо з Господом!» (1 Сол. 4, 17). Це прості слова, але сповнені великої надії! Характерно, що у книзі Одкровення святого Івана Богослова, звертаючись до розуміння пророків, описано останній вимір, остаточний, такими категоріями: «Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого» (Одкр. 21, 2). Ось те, що нас чекає. І тоді, що то є Церква? Божий Народ, який слідує за Господом Ісусом і день за днем приготовляється до зустрічі з Ним, немов наречена до свого нареченого. Це не лише такий собі вислів. Будуть правдиві весілля! Так, тому що Христос, стаючи одним із нас і роблячи усіх нас одним із Ним, з його смертю і воскресінням. Він насправді з нами з’єднався. І це є ніщо інше, як сповнення знаку сопричастя і любові, витканої Богом на шляху всієї історії, історії Божого народу, а також особистої історії кожного з нас. Це Господь, який провадить.
Є інший елемент, який нас далі втішає і відкриває серце. Іван Богослов нам каже, що в Церкві, Нареченій Христа, стає видимим «новий Єрусалим». Це означає, що Церква, окрім того, що є нареченою, покликана стати містом, символом співжиття і людських взаємин. Як гарно, що вже можемо споглядати інший образ Одкровення, який спонукає до думки, де всі люди і народи зібрані разом у цьому місті, як у житлі: «От, житло Бога з людьми» (пор. Одкр. 21, 3). У цьому славному оточенні більше не буде відокремлення, зловживання і розрізнення: соціальної природи, етнічної чи релігійної, а будуть всі одним во Христі.
На вид цього нечуваного й небаченого сценарію наше серце почувається сильно утвердженим у надії. Бачите, християнська надія – це не лише бажання, знак чи оптимізм. Для християнина надія – це очікування, палке очікування остаточного й визначального сповнення таїнства, таїнства Божої любові, у якій ми відродилися та живемо. І це – очікування того, хто приходить: це – Христос Господь, який завжди наближається до нас, день за днем, і приходить, щоб вести нас до повної єдності та миру. Отже, тоді Церква має завдання – засвітити і тримати на видноті лампаду надії, щоб могла світити як певний знак спасіння та просвічувати все людство; знак, який веде на зустріч з милосердним Божим обличчям.
Ось тоді очікуємо, що Ісус повернеться! Церква-наречена чекає свого Нареченого! Однак дуже щиро мусимо спитати себе: чи справді ми є світлими та вірними свідками цього очікування, цієї надії? Наші спільноти живуть ще під знаком присутності Господа Ісуса і в сердечному очікуванні Його приходу, чи вони втомлені, онімілі під тягарем труднощів та смиренності? І ми також ризикуємо вичерпати олію віри й олію радості. Будьмо уважні!
Просімо Діву Марію, Матір надії і Царицю Неба, щоб завжди підтримувала в нас поставу послуху й очікування, щоб ми могли вже тепер, будучи просякнуті любов’ю Христа, одного дня увійти в безмежну радість до повної єдності з Богом. І не забувайте, ніколи не забувайте: «І так завжди будемо з Господом!» (1 Сол. 4, 17).
† Папа Франциск
На фото: Бориницька "Кернична" чудотворна ікона Божої Матері
