Євангеліє від Марії. День шостий: Терпелива жінка

6 травня 2020

Ось гарний образ Церкви: човен, який мусить плисти поміж штормами, навіть іноді здається, що вони розіб’ють його. Те що рятує, це не технічні можливості човна чи відвага людей, а віра, яка дає нам змогу рухатися навіть у темряві, посеред труднощів. Віра завжди дає нам певність присутності поруч з Ісусом, певність Його руки, яка нас тримає, щоб уникнути небезпеки. Усі ми є на тому човні, на якому почуваємося впевненими, попри наші обмеження та наші слабкості.

Євангеліє від Марії. День шостий: Терпелива жінка

Терпеливо переносити

У молитві просимо про дві ласки: терпеливо переживати й долати всі зовнішні та внутрішні труднощі. Однак переносити їх терпеливо не легко, коли ззовні виникають труднощі, чи коли з’являються проблеми в серці, в душі. Внутрішні проблеми складно зносити терпеливо. Набагато легше стати нетерплячими. Зносити — це прийняти труднощі й переживати їх мужньо, щоб вони нас не ослаблювали. Це — християнська чеснота. Святий апостол Павло говорить про це безліч разів. Переносити — означає не дозволити, щоб труднощі нас перемагали. Християнин має силу не опускати рук. Зносити — це ласка, про яку ми повинні просити у труднощах. Перемога — це віра в Ісуса Христа, який нам вказав дорогу любові. А поразка — це піти іншим шляхом. Скільки зустрічаємо сумних християн, знеохочених, бо не мали цієї ласки терпеливо зносити труднощі та перемагати з любов’ю!

Снувати нитку миру

Пам’ятайте, що відносини влада-послух містяться в найширшому контексті таїнства Церкви та особливо звершуються у посередницькій місії (пор. Конгрегація інститутів богопосвяченого життя і Спільнот апостольського життя, Il servizio dell’autorità e l’obbedienza, 12). Натомість посередником є той, хто все вважає не своїм, а щедро посвячує себе аж до останніх сил, знаючи, що єдиним досягненням є мир. Кожен із нас покликаний бути миротворцем, єднати, а не розділяти, гасити ненависть, а не розпалювати її, шукати шляхи порозуміння, не зводячи нових мурів! Вести діалог, зустрічатися, щоб відновлювати у світі культуру діалогу, культуру зустрічі.

Приймати зерно Слова

Придорожнє насіння свідчить, скільки осіб слухають вістку про Царство Боже, але її не приймають. Приходить диявол і її забирає. Диявол насправді не хоче, щоб євангельське зерно проростало в людському серці. Це перше порівняння. Друге — це зерно, яке впало на камінь. Воно відображає осіб, які слухають Слово Боже й одразу його приймають, але поверхово, тому що не мають коріння і непостійні. Коли настають труднощі й випробування, ці люди одразу ж знеохочуються. Третій випадок — це зерно, яке впало край дороги. Ісус пояснює, що це про тих, які слухають Слово, але через переслідування і багатства цього світу Слово залишається приглушеним. І врешті зерно, яке впало на добрий ґрунт, відображає тих, які слухають Слово Боже та його приймають, зберігають і розуміють. Воно приносить плід. Досконалим взірцем цієї доброї землі є Діва Марія. Сьогодні ця притча промовляє до кожного із нас так, як промовляла до Ісусових слухачів дві тисячі років тому. Пригадує нам, що ми є землею, на яку Господь невтомно сіє зерно свого Слова і своєї любові. Чи ми готові його прийняти? Можемо поставити собі запитання: Яким є наше серце? На який ґрунт воно подібне: на дорогу, кам’яний ґрунт чи край дороги? Залежить від нас, чи він буде доброю землею без колючок та каміння, дбайливо обробленою і культивованою, щоб могла приносити добрі плоди для нас та наших братів. І нам буде добре, не забувайте, що також і ми є сіячами. Бог сіє добрі зерна. Також тут можемо запитати себе: яке зерно виходить із мого серця та з моїх уст? Наші слова можуть зробити і багато добра, і багато зла; можуть вилікувати, але можуть і зранити; можуть підбадьорити, але й можуть знеохотити. Пам’ятайте: важливе не те, що входить, а те, що виходить із уст і серця. Богородиця своїм прикладом вчить нас прийняти Слово, зберігати його та допомагати йому, щоб воно приносило плоди не лише в нашому житті, а й у житті інших.