СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄвангеліє від Марії. День двадцять восьмий: Марія — мати євангелізації
Великий виклик сьогодні стоїть перед Церквою — стати Матір’ю, Матір’ю! Не добре організованою недержавною організацією з багатьма пасторальними планами. Ідентичність Церкви — це євангелізувати, народжувати дітей. Але для цього Церква має щось робити, мусить змінюватися, мусить навернутися, щоб стати Матір’ю. Мусить бути плідною! Плідність є ласкою, якої ми сьогодні повинні просити у Святого Духа, щоб могти йти вперед у нашому пасторальному та місіонерському наверненні.
Церква, яка «виходить назовні»
Інколи в Церкві ми опановані песимізмом, який позбавляє нас голошення Євангелія багатьом чоловікам і жінкам. Прямуймо з надією! Багато місіонерів — мучеників віри і любові — вказують нам на те, що перемога є тільки у любові й у житті, яке віддане за Господа та ближнього, включаючи бідних. Бідні — це друзі Церкви, яка виходить назовні, тому що вони є першими, які її зустрічають. Бідні також є вашими євангелізаторами, тому що вказують вам на ті периферії, де Євангеліє потрібно проповідувати й де ним мають жити. Виходити і не бути байдужими до бідності, війни, насилля у наших містах, до покинення старших, до замовчування потреб багатьох людей та віддаленості від найменших. Виходити й не толерувати того, щоб у наших християнських містах було багато дітей, які не вміють зробити на собі знак святого хреста. Це означає виходити. Виходити й бути будівничими миру, того «миру», який Господь дає нам щодня і в якому світ має велику потребу.
Дарування і креативність
Церква покликана пройти новий етап євангелізації, даючи свідчення Божої любові кожній людській особі, починаючи від найубогіших і покинутих, щоб їм допомогти зростати в надії, у братерстві й радості на шляху людства до єдності.
Виходити за прикладом Ісуса, який вийшов із лона Небесного Отця, щоб звіщати слово любові усім, аж до віддання себе самого на дереві хреста. Ми повинні навчитись від Нього «цієї динаміки виходу й дару, аби виходити поза межі нас самих, крокуючи завжди і знову, завжди далі» (Радість Євангелія, п. 222), щоб нести щедро усім Божу любов із пошаною і, як навчає нас Євангеліє: «Даром прийняли, даром давайте» (Мт. 10, 8). Це є сенс дарування, тому що спасіння дане нам даром. За прощення гріхів не можна «платити», бо за це Христос «заплатив» один раз і назавжди! Безкоштовність спасіння ми повинні актуалізувати з братами та сестрами. Давати даром, безкоштовно те, що ми отримали. Дарування йде в парі з творчістю. Двоє йдуть разом. Щоби навчитися цього, слід стати експертами мистецтва діалогу, причому діалогу в різних непростих обставинах життя. Святіший Отець Іван Павло ІІ у своєму Апостольському листі Novomillennioineunte запросив усю Церкву стати «домом і школою єдності» (п. 43). Необхідно формувати, — як вимагає Євангеліє, — нових чоловіків і жінок. Власне для такої мети потрібна школа людяності за мірою людяності Ісуса. Він справді є Новою Людиною, на яку в усі часи може дивитись молодь, нею захоплюватися, йти Його шляхом, щоб дати відповідь на різні виклики, які стоять перед ними. Без відповідного формування нових поколінь є ілюзією мріяти про здійснення серйозних і довготривалих планів, які б служили новому людству.
Церква — недержавна організація
Це шлях, яким йдемо і яким потрібно йти; ми маємо ласку ще ним іти. Навернення не є легким, тому що вимагає змінювати спосіб життя, змінювати методи, змінювати багато речей, а також змінювати душу. Цей шлях навернення дає нам ідентичність народу, який вміє народжувати дітей, а не стерильного народу! Якщо ми як Церква не вміємо народжувати дітей, щось не функціонує! Великий виклик сьогодні стоїть перед Церквою — стати Матір’ю, Матір’ю! Не добре організованою недержавною організацією з багатьма пасторальними планами. Ідентичність Церкви — це євангелізувати, народжувати дітей. Але для цього Церква має щось робити, мусить змінюватися, мусить навернутися, щоб стати Матір’ю. Мусить бути плідною! Плідність є ласкою, якої ми сьогодні повинні просити у Святого Духа, щоб могти йти вперед у нашому пасторальному та місіонерському наверненні.
Емпатія та ідентичність
Сьогодні християни не єдині, які творять культуру; ані перші, ані найбільш вислухані. І тому маємо потребу змінити свою ментальність, а не «релятивну пасторальність», ні, ні. Бажаючи, щоб була присутньою у «культурній кухні», вона втрачає євангельський горизонт, залишаючи людину на саму себе і звільнену від десниці Божої. Ні, ні. Це є відносною дорогою, більш пристосованою. Її не можна назвати пасторальною. Хто так чинить, той не має правдивого зацікавлення людиною та залишає її напризволяще між двома однаковими небезпеками: від неї приховують Ісуса та правду про людину. Приховати Ісуса і правду про людину — велика небезпека! Це дорога, яка веде до самотньої смерті (пор. Радість Євангелія, п. 93–97). Необхідно мати відвагу, щоб сміливо і без страху євангелізувати пасторально.
Ісус у центрі
Правда — це особа Ісуса Христа. Приклад святого Андрія, який разом з іншим учнем прийняв запрошення від божественного Учителя: «Ходіть та подивіться» і «того дня залишилися в нього» (Йо. 1, 39). Це чітко нам показує, що християнське життя — особистий досвід, зустріч, яка перемінює з Ним, який нас любить і хоче нас спасти. Також Євангельська благовість поширюється завдяки особам, які люблять Христа, які передають радість того, що є любленими і спасенними. Ще одним чудовим прикладом є апостол Андрій. Після того, як він пішов за Ісусом туди, де Він перебував, щоб зустрітися із Ним, «зустрів спершу брата свого Симона й мовив до нього: «Ми знайшли Месію, — що у перекладі означає: „Христос“ (Йо. 1, 40–42). Зрозуміло, що навіть діалог між християнами не може уникнути цієї логіки особистої зустрічі.
† Папа Франциск
На фото: Тартаківська чудотворна ікона Матері Божої
