СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄвангеліє від Марії. День двадцять сьомий: Марія — ікона краси
Таємниця цієї дівчини з Назарета, що перебуває у серці Бога, не є для нас чужою у тому сенсі, що Вона — там, а ми — тут. Ні, ми пов’язані. Насправді Бог зупиняє свій люблячий погляд на кожному чоловікові та жінці! З ім’ям і прізвищем. Його люблячий погляд — на кожному з нас. Апостол Павло говорить, що Бог «обрав нас у Ньому перед заснуванням світу, щоб ми були святі і непорочні» (Еф. 1, 4). Нас теж обрав Бог перед віками, щоб жити святим життям, вільним від гріха. Це задум любові, який Бог оновлює щоразу, коли ми наближаємося до Нього, особливо у Святих Таїнствах.
Споглядати Марію
На свято Непорочного Зачаття Діви Марії наш погляд захоплений красою Ісусової Матері, нашою Матір’ю! З великою радістю Церква споглядає «благодатну» (Лк. 1, 28) і, починаючи з цих слів, привітаймо Її всі разом: «Благодатна». Скажімо тричі: «Благодатна!» Всі: «Благодатна! Благодатна! Благодатна!» Бог зглянувся на Неї від моменту свого задуму любові. Вона виглядала гарною, повною благодаті. Вона прекрасна, Вона наша Матір!
Євангеліє від Луки представляє Марію як дівчину з Назарета, з містечка біля Галилеї, що на периферії Римської імперії, а також — Ізраїлю. Невеликого містечка. Однак на Ній, на тій дівчині з того далекого містечка, саме на Ній зупинив свій погляд Господь, який обрав Її бути Матір’ю Свого Сина. У передбаченні цього материнства Марія була збережена від первородного гріха, тобто від того розриву у спілкуванні з Богом, з іншими людьми і з творінням, який глибоко ранить кожну людину. Але цей розрив був заздалегідь зцілений Матір’ю Того, хто прийшов, щоб звільнити нас від гріховного рабства. Непорочна Діва Марія була вписана в Божий задум; вона є плодом Божої любові, яка рятує світ.
І Богородиця ніколи не віддалялася від цієї любові: все її життя, вся її істота — це «Так» цій любові, «Так» Богові. Звичайно, для Неї це не було легко! Коли Ангел називає Її благодатною (Лк. 1, 28), вона ніяковіє, бо у своєму смиренні відчувається негідною перед Богом. Ангел втішає її: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш Сина й даси йому ім’я Ісус» (30). Ця звістка її ще більше схвилювала, тому що вона не була ще зарученою з Йосифом, але Ангел додав: «Дух Святий зійде на тебе… тому й святе, що народиться, назветься Сином Божим» (35). Марія слухала, внутрішньо підкорялася і відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (38).
Таємниця цієї дівчини з Назарета, що перебуває у серці Бога, не є для нас чужою у тому сенсі, що Вона — там, а ми — тут. Ні, ми пов’язані. Насправді Бог зупиняє свій люблячий погляд на кожному чоловікові та жінці! З ім’ям і прізвищем. Його люблячий погляд — на кожному з нас. Апостол Павло говорить, що Бог «обрав нас у Ньому перед заснуванням світу, щоб ми були святі і непорочні» (Еф. 1, 4). Нас теж обрав Бог перед віками, щоб жити святим життям, вільним від гріха. Це задум любові, який Бог оновлює щоразу, коли ми наближаємося до Нього, особливо у Святих Таїнствах.
У цьому святі, споглядаючи нашу непорочну і чудову Матір, також визнаємо наше справжнє призначення, наше глибоке покликання: бути любленими, бути переміненими любов’ю, бути переміненими Божою красою. Дивімся на нашу Матір і дозвольмо Їй дивитися на нас, тому що вона є нашою Матір’ю і нас дуже любить. Дозвольмо Їй дивитися на нас, щоб навчитися бути скромнішими, а також сміливішими у нашому наслідуванні Слова Божого; щоб прийняти ніжні обійми Її Сина Ісуса — обійми, які дають нам життя, надію і мир.
Із Дитятком на руках
Перед нашими очима розуму постає ікона матері Марії, яка йде з дитятком Ісусом, тримаючи Його на руках. Вона Його впроваджує у храм, вводить Його в народ, веде Його, щоб зустрівся зі своїм народом.
Руки Матері — немов би «драбина», по якій Син Божий сходить до нас. Драбина Божого сходження. Це ми чули в першому читанні із Послання до євреїв: «Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу» (2, 17). Це подвійна Ісусова дорога: Він зійшов, стався одним із нас, щоб вознестися до Отця разом із нами, вчиняючи нас як Він.
Можемо в серці споглядати цей рух, уявляючи євангельську сцену Марії, яка входить до храму з Дитятком на руках. Богородиця йде, але Син йде раніше від Неї. Вона Його несе, але це Він веде Її на цьому Божому шляху, приходить до нас, щоб ми могли приходити до Нього.
Ісус пройшов нашою дорогою, щоб вказати нам новий шлях, тобто «нову і живу дорогу» (пор. Євр. 10, 20), якою Він є. І для нас, богопосвячених осіб, це єдина дорога, якою реально без альтернативи ми повинні пройти радісно і наполегливо.
Євангеліє згадує аж п’ять разів про послух Марії і Йосифа «Господньому Законові» (пор. Лк. 2, 22; 24, 27, 39). Ісус прийшов чинити не свою волю, а волю Отця; і це, — як сказав, — було Його «хлібом» (пор. Йо. 4, 34). Тому хто слідує за Ісусом, той стає на шляху послуху, наслідуючи «сходження» Господа; принижуючи і роблячи своєю волю Отця, аж до применшення й упокорення себе самих (пор. Флп. 2, 6). Принижуючи себе, стаючи слугою, щоб служити.
І ця дорога є правилом, яке відображає харизму засновника, не забуваючи, що незамінне правило назавжди для всіх — це Євангеліє. Згодом Святий Дух у своїй нескінченній діяльності впроваджує засновника в різні правила богопосвяченого життя, які виникають із наслідування Христа, тобто від цього шляху, принижуючи себе, служачи.
Через цей «закон» богопосвячені особи можуть досягнути мудрості, яка є не абстрактною звичкою, а ділом і даром Святого Духа. І, очевидно, даром тієї мудрості є радість. Євангельська радість богопосвяченої особи є наслідком шляху, приниження себе з Ісусом… І коли ми сумні, варто запитати себе: «Як переживаємо цей вимір кенози?»
У розповіді про жертвування Ісуса у Єрусалимському храмі згадано про мудрість двох людей поважного віку: Симеона й Анни. Ці люди — послушні Святому Духові (його згадано тричі), ведені Ним, помазані Ним. Господь посилає їм мудрість на довгий життєвий шлях послуху Законові. Послух, який, з одного боку, упокорює і принижує, а з другого — запалює і береже надію, роблячи їх творчими, тому що були сповнені Святого Духа. Симеон і Анна також святкували певний вид літургії навколо Дитини, яка входить у храм: Симеон прославляє Господа, а Анна «проповідує» спасіння (пор. Лк. 2, 28–32.38). І Марія, і старець Симеон беруть Дитя на руки і Його впроваджують. Вечірнє богослужіння сьогоднішнього свята це висловлює чітко: «Senex puerum portabat, puer autem senem regebat» — «Старець ніс Дитя, а Дитя провадило старця».
І Марія як молода Мама, і Симеон як поважний дідусь, несуть Дитину на руках, але це Дитина, яка впроваджує їх обидвох.
Цікаво, що в цій події творчими є не молоді, а старші. Молоді — Марія і Йосиф — дотримуються Закону Господнього на дорозі послуху; старші — Симеон і Анна — бачать в Дитині сповнення Закону і Божих обіцянок. І тому святкують; є творчими в радості, в мудрості.
Однак Господь перемінює послух на мудрість через діяння Святого Духа.
† Папа Франциск
На фото: Жидачівська чудотворна ікона Матері Божої
