СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄвангеліє від Марії. День четвертий: Покірна є більшою, ніж творіння
Передовсім ми є народом, який служить Богові. Служити Богові можна по-різному, зокрема в молитві та поклонінні, у сповіщенні Євангелія та у свідченні любові. Іконою Церкви завжди є Марія, «слугиня Господня» (Лк. 1, 38; пор. 1, 48). Марія вам допоможе бути матірною Церквою, яка усіх приймає і про всіх турбується. Нехай вона завжди буде поряд із вами, вашими хворими, вашими старшими, які є мудрістю народу для молодих. Нехай буде знаком потіхи і певної надії для всього вашого народу.
Вбога Церква
Грецький прикметник «ptochos» (вбогий) стосується не тільки матеріального, а й означає «той, хто просить». Він пов’язаний з єврейським поняттям «anawin», «вбогі Ягве», яке викликає смирення, усвідомлення власних обмежень, власних умов існування вбогості. Вони, «anawin», довіряють себе Господеві, знають, що залежать від Нього. Ісус, — як це добре зауважила свята Тереза від Дитятка Ісус, — у своєму воплоченні являє себе як жебрака, того, хто потребує, шукаючи любові. Катехизм Католицької Церкви говорить про людину, як про Божого жебрака (п. 2559) і каже, що молитва — це зустріч Божої спраги з нашою (п. 2560). Ми маємо багато навчитися з мудрості вбогих.! Пригадаймо святого, блаженного Йосифа Лабре з ХVIII століття, який спав на дорозі до Рима і жив із пожертв; він був духівником багатьох осіб, з-поміж яких були знатні та прелати. У деякому сенсі бідні — це наші вчителі. Вони нас вчать, що важливість людини — це не те, що вона посідає, що має у банку. Бідна людина, хоч і позбавлена матеріальних благ, все ж завжди береже свою гідність. Вбогі можуть багато нас навчити про покору і довіру до Бога. У притчі про фарисея і митаря (пор. Лк. 18, 9–14) Ісусговорить про митаря, як про взірець, бо він є покірним та визнає себе грішником. Також убога вдова, яка до храмової скарбниці вкинула дві лепти, є прикладом для того, хто, маючи небагато чи взагалі нічого не має, дає все (Лк. 21, 1–4). Господь хоче вбогу Церкву, яка євангелізовує бідних. Коли висилав дванадцятьох, Ісус сказав їм такі слова: «Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у черси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, — бо робітник вартий утримання свого» (Мт. 10, 9–10). Євангельська вбогість — це фундаментальна умова, щоби поширювалося Царство Небесне. Найкращі спонтанні радощі, які я бачив у своєму житті, це радощі вбогих людей, які мало нащо можуть розраховувати. Євангелізація в наш час буде можливою тільки через поширення радості.
«Вбогість духом»
Що є вбогістю, з якої Ісус визволяє нас та збагачує? Властиво — це Його спосіб любити нас; ін. стає ближнім для нас, як добрий самарянин, який наближається до того чоловіка, який був залишений напівмертвим при дорозі (пор. Лк. 10, 25). Те, що дає нам правдиву свободу, правдиве спасіння та правдиве щастя, — це Його зворушлива любов, ніжна й подільна. Христова вбогість, яка нас збагачує, — це те, що Він стає тілом, що бере на себе всі наші слабкості, гріхи, подаючи нам безмежне Боже милосердя. Ісусова вбогість — найбільше багатство. Ісус багатий через безмежну довіру до Бога Отця, через довіру до Нього щомиті, шукаючи завжди Його волі і Його слави. Він є багатим, подібно як дитина, яка почувається любленою та любить своїх батьків і не сумнівається в їхній любові та лагідності. Багатство Ісуса — це бути Сином. Його унікальний зв’язок з Отцем — це найвища прерогатива цього вбогого Месії. Коли Ісус нас запрошує взяти на себе Його «любе ярмо», то запрошує нас збагатитися Його «багатою вбогістю» і «бідним багатством», розділити з Ним Його синівський і братерський дух, щоб стати синами в Сині, братами в первороднім Браті (пор. Рм. 8, 29).
Коли людина так себе сприймає і виховує себе так, щоб жити гідно, первісна творча вбогість сприймається не як неможливість, а як певний ресурс, у якому те, що збагачує кожного та добровільно дається, є добром і даром, який приносить усім користь. Це позитивне світло, через яке Євангеліє запрошує нас дивитися на вбогість.
Отже, роблячи все, що в наших силах, і уникаючи будь-якої безвідповідальності звикання до власних слабкостей, не біймося визнати себе тими, хто потребує, і тими. Хто неспроможний віддати все те, у чому матимемо потребу, тому що ми власними зусиллями не зможемо перемогти наших обмежень. Не біймося цього визнати, тому що сам Бог в Ісусі понизив себе (пор. Фл. 2:8) і понизив себе до нас і нашої бідності, щоб допомогти нам і подати нам ті блага, яких самі не зможемо ніколи осягнути. І тому Ісус підносить «вбогих духом» (Мт. 5:3), а саме тих, які дивляться так на власні потреби та як потребуючі довіряються Богові, не маючи страху залежати від Нього (пор. Мт. 6:26). Від Бога справді можемо мати те добро, яке ніяке обмеження не зможе зупинити, тому що Він є набагато сильніший від усякого обмеження. І Він це показав, коли переміг смерть! Він нас любить. Кожна фібра нашого життя Йому дорога. Перед Ним кожен із нас унікальний і має незрівнянну вартість: «Ба навіть і волосся на голові у вас усе пораховане. Не бійтесь: ви вартісніші за багатьох горобців!» (Лк. 12, 7).
Слугиня Господня
Передовсім ми є народом, який служить Богові. Служити Богові можна по-різному, зокрема в молитві та поклонінні, у сповіщенні Євангелія та у свідченні любові. Іконою Церкви завжди є Марія, «слугиня Господня» (Лк. 1, 38; пор. 1, 48). Марія вам допоможе бути матірною Церквою, яка усіх приймає і про всіх турбується. Нехай вона завжди буде поряд із вами, вашими хворими, вашими старшими, які є мудрістю народу для молодих. Нехай буде знаком потіхи і певної надії для всього вашого народу.
† Папа Франциск
На фото: Чернівецька чудотворна ікона Божої Матері «Надія безнадійних»
