СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Тарас Сеньків: Святість як життя для інших
У неділю Всіх святих, яка завершує період після Зіслання Святого Духа, вірні покликані замислитися над плодами дії Святого Духа в історії спасіння та над покликанням кожної людини до святості. У духовному слові, виголошеному з цієї нагоди, єпископ Стрийський Тарас Сеньків наголошує на тому, що справжня святість розкривається у любові — взаємній, жертовній і свобідній, яка є віддзеркаленням самого Божого життя. Через участь у Божій спільноті — особливо в Євхаристії — кожен покликаний ставати святим, наслідуючи Христа та живучи не для себе, а для інших.
З цієї проповіді єпископа Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- який зв’язок між святом Зіслання Святого Духа і неділею Всіх святих?
- чому любов є осердям святості, і якою є справжня свобода згідно з християнським розумінням?
- як розуміти єдність Церкви як спільноти живих і тих, хто вже досяг неба?
- що означає участь у житті Пресвятої Трійці, і як до неї запрошена людина?
- у чому полягає «свобода Божих дітей», до якої веде благодать Святого Духа?
- чому Євхаристія є вершиною християнського сопричастя і взаємної любові?
Святість як плід Святого Духа
Тиждень тому ми відсвяткували празник Зіслання Святого Духа, подію, з якої народилася Церква. А сьогодні святкуємо неділю Всіх святих. Пам’ять запрошує нас побачити плоди дії Святого Духа в історії спасіння, та усвідомити все те, що Господь створив для людини і в людині, даючи їй зріст у святості серед пустелі людських гріхів.
До святості покликана кожна людина. А осердям усякої святості є Божественна любов, яку проголошує Боже слово. Любити так як Бог, є ключем до розуміння святості в усіх її проявах. «Вдивляймося пильно в Ісуса… маючи навколо себе таку велику хмару свідків», тобто всіх тих, які прийшли до Бога перед нами. Тоді як ми ще поневіряємося між життям і смертю, вони вже вічно живі та перебувають у спільноті любові усіх святих.
Любити — значить бути вільним
Шлях до святості вимагає свободу любові, яка є метою нашого визволення від рабства гріха. Бо лише той, хто вміє любити, може бути вповні свобідним. Любов є в людині рушійною та визвольною силою, здатною подолати будь-які обмеження, є критерієм, що допомагає відрізнити правду від брехні. Змістом і душею свободи є покликання любити і бути любленим. Тому справжня свобода вимоглива. Вона коштує і вимагає більше, ніж неволя. І той, хто любить аж до самопожертви, хто готовий у цьому світі бути свідком Божої любові до нас і її не зречеться, є здатний досягти істинної та всеосяжної свободи, яка дає можливість людині стати щасливою. Такого свідка Господь визнає своїм, подібним до себе, і признає його перед Отцем Небесним.
Святі й ми — єдина спільнота
Церква від свого народження є універсальною спільнотою, простором єдності усіх: нас, що дорогами життя прямуємо до святості, і тих, хто вже осягнув небесну славу. І це не абстракція чи якась сентиментальна мрія, але незбагненне диво, присутнє в нашому житті вже тепер. І не лише тому, що ті святі, які огортають нас своєю молитвою, вже всією своєю істотою перебувають у спільності з Трисвятим Богом. Але й тому, що святість нам призначена вже від сотворення, хоча ми ще не досягли її як остаточної мети.
Святі у небі ликують, сповнені радості та подяки, бо вони переживають ту ж спільність, якою живе сам Бог. Наш живий і правдивий Бог є повнотою життя. Він Єдиний у спільності Отця, Сина і Святого Духа. Саме ця спільність, що ллється через край, є джерелом нашого вічного життя. Його суттю є пізнання Бога та занурення в таїнство його Триєдиного буття.
Хрещення і Миропомазання як вхід у Божу спільноту
Участь на цьому таїнстві нам пропонована вже зараз. Ми створені на Божий образ та покликані до богоподібності. Божий подих нас оживляє, то ж ми є здатними перебувати в Богу, а Триєдиний Бог перебуває в нас. Це є новою дійсністю, у яку вводить нас печать Таїнства Хрещення і Миропомазання. Отець постійно дає нам життя у своєму Сині, котрий взяв на себе людську природу і огортає нас ніжністю Святого Духа, який єднає нас з Христом.
Бог — спільність у любові
Таїнство Бога спочиває у простоті Його абсолютної єдності, тоді як ми вигадуємо різні ускладнення, які нераз несуть у собі смерть. У Бозі жодна Особа не належить сама собі. Отець не належить собі та існує не для себе. Син називає Його «Отче!» і передає це ім’я нам. Він є Отцем усією своєю істотою, і лише Отцем, а Його Син є лише Сином, Він існує не сам для себе, а весь походить від Отця і спрямований до Отця. Так само Дух, що від Отця ісходить і перебуває на Сині. У Бозі ніхто не існує для себе самого. Кожен дарує себе іншому, і приймає його як цілковитий дар. Тому «Бог є Любов’ю», є «спільністю» у взаємному себедаруванні Осіб Пресвятої Трійці.
Зректися себе, щоб належати Богові
То ж будучи створеними «на Божий образ», ми буттєво покликані саме до такої взаємності. Для нас це не просто можливо, але й конечно потрібно. Дух Отця і Сина учить нас жити тією незбагненною Божою спільністю. Звідси і наше глибинне бажання: любити та бути любленими. Проте кожен з нас хоче існувати для себе! Тому не дивно, що наші бажання суперечать бажанням інших, і на землі панує пекло! І навпаки, якщо слухаємо Сина, який об’являє нам Отця та дає життя у Святому Дусі, ми, як «Божий образ» зростаємо до Його «подоби», щоб цілковито вже не належати вже собі, але стати Божими.
Як Божий Син і Спаситель Ісус теж не належить сам собі. Він узяв на себе людське життя і зійшов аж до смерті не заради себе. Віддаючи своє життя, Він посилає нам свого животворчого Духа, аби створити нас наново у спільності. Щоб кожна людина і ціле людство, від Адама і до останньої людини, жили в тому блаженному єднанні, де ніхто не залишається невизнаним, де кожен існує лише для іншого та з іншими. В цьому полягає «свобода Божих дітей», до якої ми покликані благодаттю Святого Духа.
Катерина Кузів, Тіло і Кров Господні
Причастя як школа самопожертви
Власне Євхаристія є вершиною таїнства взаємного дарування, сопричастя. «Майте на увазі користь не власну, а радше інших, наслідуючи приклад Христа Ісуса», який став останнім серед усіх настільки, що ніхто не може відібрати в Нього цієї гідності. Він став слугою усіх нас тому, що любить.
У Євхаристії нам дано бути причасниками Божої спільноти, вступ до якої нам запевнено на хресті, через який кожна людина є люблена найвищою любов’ю. І хоч це може вразити, але кожен з нас, хто хоче так «жити», має покинути «щось» або «когось», тобто «себе самого», щоби жити у спільноті, суть якої творить взаємність у даруванні.
Таким чином, Церква, якою є ми, стає святою, з покорою вміщаючи в собі Божу спільність, присутню серед людей, за умови, що ми настільки «закорінені й утверджені у любові» Христа, що живемо, як і Він, для інших. Тож просімо всі разом Святого Духа, щоб поворушив, очистив і навчив нас жити у єдності та любові, слідуючи за прикладом тих, кого сьогодні величаємо святими. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
