СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Степан Меньок: Що таке реколекції?
У контексті Великого посту, у якому часто парафіяльні спільноти та окремі вірні часто проводять духовні реколекції, єпископ-емерит Степан Меньок ділиться своїми думками про те, чому важливо їх здійснювати і яке значення вони мають для духовного життя.
Реколекції (лат. «recolecto» — «наново збирати») — кількаденний період, присвячений духовному відновленню через молитву, конференції та сповідь. Під час Великого посту парохи-священники стараються запросити якусь іншу духовну особу, щоб вона провела духовні науки для його вірних. Тобто відновити знання або ознайомити з різними напрямками духовного життя, щоб відновити ревність, яка з часом втрачається.
Ми всі потребуємо такої духовної віднови, тому що живемо в тяжкий час воєнного лихоліття, і наш дух часом втрачає всіляку надію, забуваючи, що є Бог. Я цього року був запрошений для проведення духовних вправ о. Олегом Панчиняком до його парохії Трьох святителів в м. Бровари. Прийняв це з радістю, тому що вони разом з о. Ігорем Яцівим, який є його сотрудником, були моїми студентами в Львівській духовній семінарії Святого Духа в часи мого керівництва. Допомагають йому також у служінні о. Валерій Гром і о. Сергій Синьовіцький.
Такі духовні віднови тривають декілька днів, і вірні приходять, щоб почути з уст іншої духовної особи щось корисне для їхньої душі. У мене були теми про Божі чесноти: «Віра», «Надія», також тема «Євхаристія», яка є основою життя Церкви, а насамкінець — тема про Богородицю. Ці теми — Віра, Надія і Любов — є найнеобхіднішими для духовного життя кожного християнина. Без них навіть фізичне життя людини втрачає усілякий сенс. Віра — це Божа чеснота, яка ставить нам перед очі Всемогутнього Творця, що створив Вселенну і кожного з нас, щоб ми мали можливість зустрітися з Ним і мали життя вічне. Надія — це можливість осягнути вічне життя, яке нам представляє Віра, про яке постійно говорить Ісус. Любов — це вершина чеснот, яка має початок тут, у земному житті, і закінчується в океані Любови, яким є Господь. Євхаристія — це Небо на землі, це присутність воскреслого Ісуса Христа в маленькій окрушині хліба з вином, які стають Тілом і Кров’ю Ісуса під час освячення священником на Святій Літургії, і дає духовне життя кожному, хто гідно приймає Їх. Богородиця — Мати Христа Бога нашого, яка є найближчою і найбільшою посередницею у спасінні кожного з нас завдяки її Божому материнству.
Радісно було бачити немале число людей, які приходили, щоб послухати ці роздуми, висповідатись і прийняти Святе Причастя. А мені приємно було побачити плід духовної праці наших священників, які прийшли на Схід України уділити Слово Боже всім потребуючим. Храм уже готовий, іконостас встановлений і розписаний, є також підвальне приміщення для євангелізації і катехизації зі всіма умовами.
У суботу ввечері переглянули фільм про розвиток Донецько-Харківського екзархату до часу окупації. Мені важко було дивитися цей фільм і пригадувати минуле… Та стараюсь не втрачати надії, що ще буду в Донецьку. Я подумав собі: якби в Росії провадили такі вправи місцеві священники, то, напевно, не було би таких страшних результатів війни зі смертями солдатів з обох сторін. Навіть під час реколекцій ми чули вибухи…
Війна загострила почуття непевності щодо майбутнього кожного з нас, підсилила віру, відновила надію і посилила прагнення молитви. Ці позитивні сторони в поведінці людей, як бачимо, спричинила війна. Хоч як це не парадоксально, але правда. Завжди вчімося з чогось негативного, щоб потім, коли отримаємо мир, могли не втрачати пильність на дорозі нашого спасіння. Але навіть коли ми втрачаємо всіляку надію в людях, не забуваймо, що є ще Бог, вершитель людської долі. Амінь
† Степан Меньок,
єпископ-емерит
