Єпископ Богдан Дзюрах: У чому проявляється Божа любов до нас, до мене?

6 вересня 2026

У центрі нашої віри — не лише події, не лише вчення, а Живий Христос, Який відкриває Себе кожному, хто слухає, довіряє, і відповідає любов’ю на любов. Бути християнином — це не лише знати певні істини, виконувати обряди чи дотримуватися правил. Це — означає впустити Ісуса в найглибші закутки власного серця, дозволити Йому змінити спосіб нашого мислення, ставлення до себе й інших. Господь показав нам, якою є Його дорога: це шлях правди, яка визволяє, і любові, яка служить. І сьогодні перед кожним із нас стоїть питання — не теоретичне, а глибоко особисте: чи я справді Його учень? Саме це запитання ставить перед кожним владика Богдан Дзюрах у своєму духовному роздумі.

Єпископ Богдан Дзюрах: У чому проявляється Божа любов до нас, до мене?

Літургія у Великий четвер є надзвичайно зворушливою для усіх молільників. Цього дня у катедральних храмах єпископом здійснюється Чин вмивання ніг.

Чому ця Літургія така зворушлива для нас? Не лише тому, що бачимо єпископа в незвичній поставі, як того, хто вмиває ноги своїм священникам. Якщо для нас цей образ є незвичним, то яким же незвичним, а навіть шокуючим був він для апостолів. Вони бачили, що перед ними клячить сам Божий Син, Той, Хто втихомирював бурю на морі і очищав прокажених, Хто привертав зір сліпим і воскрешав померлих, Той, Кого вони називали Учитель і Господь.

І все ж, християнство — це не сентименти, не почуття; християнство це — Він, Господь наш Ісус Христос. Він сам сказав на Тайній Вечері: «Я — дорога, правда і життя». Якщо ми хочемо навчитися ходити правильним шляхом і не розминутися із ціллю нашого земного мандрування, мусимо іти за Ним; якщо бажаємо жити у правді, які визволяє, мусимо слухати Його, якщо бажаємо жити і давати життя іншим — мусимо поводитися так, як Він поводився, будучи Джерелом життя і самим Життям.

І саме сьогоднішній жест Ісуса, який неначе підсумовує усе його навчання, показує нам дорогу правди і життя, якою є ЛЮБОВ, що служить. Любов — це той найбільший і єдиний урок, який нам залишив наш Божественний Учитель, і який ми мусимо присвоювати собі кожного року. Любов — це буде той критерій, за яким нас будуть судити на Страшному Господньому суді.

Втім, ми з року на рік усвідомлюємо собі, як мало ми ще вивчили з цієї лекції, з цього уроку Божої любови! Не раз можемо мати враження, що ми надалі першокласники у цій школі Божої любови і Божого життя.

Учень, щоб засвоїти собі урок і жити тим, що вивчив, мусить пригадувати собі все, що казав і що робив учитель. Наш Учитель — Господь Ісус. А ми усі — Його учні, що більше — Його брати і друзі. Він на нас перших показав свою любов, щоб ми робили так, як і Він робив і робить безнастанно з нами.

У чому проявилася Його любов до нас, до мене?

«Він полюбив мене і видав себе за мене» — каже св. Павло, який глибоко збагнув тайну цієї Божої любови, яка йому об’явилася у Христі Розп’ятому і Воскреслому; у вирішальний момент своєї і нашої історії, Ісус не захитався у своїй любові до мене, не відступив, не зрадив, не схибив. Хоча спокус було багато: сам Петро хотів відтягнути Його із цього шляху; відтак Пилат намовляв Його уникнути страждань, прийняти світовий і світський спосіб мислення, де доля людини перебуває в руках можновладців, які готові вмити свої руки і уникнути відповідальності за злочин; потім задурманений натовп криком намагався заглушити голос правди і любови в Його Божественному Серці; насамкінець диявол устами фарисеїв провокував його до застосування сили задля власного порятунку: «Зійди з Хреста! Інших спасав, — себе спасти не може!» і атакував Його у саме серце взаємин із Отцем Небесним в Дусі Любови: «Він покладавсь на Бога, — нехай же Бог Його врятує, якщо Він його любить, сам же казав: Я — Син Божий!». Він усе витримав, усе перетерпів, і усе це — задля мене, грішного і засудженого на вічну кару. Я є тим Варравою, якого випустили, бо Ісус прийняв рішення померти замість мене, бо «полюбив мене і видав себе за мене»! Чи той Варрава усвідомив собі коли-небудь, що він став першим викупленим невинною кров’ю Христа Господа? Чи пам’ятав про Того, Котрий помер за нього і замість нього? Чи я пам’ятаю і часто роздумую над цим незбагненним таїнством Божої вірної любови до мене грішного?
Він огортає мене щоденно своїм милосердним поглядом, як Петра, який Його відрікся і ганебно зрадив, проте не був відкинений; Ісус питається Петра лиш про одне: Чи любиш мене? Чи любиш мене більше, ніж оці? Христовий учень і приятель, священник має бути зразком любови, великої любови і передовсім любови; Але він перш за все повинен дати себе огортати щоденно світлом і теплом Божої любови, щоб бути здатним любити по-Божому, по-християнськи інших: безкорисливо, жертовно, в дусі Христового смирення; «Ми любимо, бо Він перший нас полюбив». Хто не повірив у цю безумовну і безкорисливу любов Бога до себе, не буде добрим Христовим свідком і слугою, навпаки, зачне надуживати свого становища, вивищуватися понад паству, замість провадити її дорогами правди, любови і життя, буде зводити їх на манівці сумнівних теорій та ідеологій; замість шукати їх, шукатиме «їхнього», або кажучи простою народною мовою «замість пасти вівці, буде їх стригти». Свідомі своїх невірностей і слабкостей, не попадаймо у розпуку, як нещасний Юда, але вертаймося знов і знов в Його милосердні люблячі обійми, даймо Йому нагоду очистити нас, зцілити нас і укріпити Своєю благодаттю, щоб ми, примирені із Богом, могли бути, на зразок апостолів знаком і знаряддям Божої милосердної любови для інших, щоб умивали їхні брудні ноги і брудні душі, привертаючи їм первісну красу улюблених дітей Божих;
Він супроводжує мене на всіх дорогах мого життя, подібно як двох учнів, що прямували в Емаус, тому я не мушу ніколи почуватися самотнім, ані піддаватися страхові і резигнації, а радше дозволяти знов і знов розігрівати і просвічувати своє серце Його словом, щоденно пізнавати Його присутність в Євхаристії, щоб відтак, сповнившись Його Святим Духом, з готовність щоденно повертатися до моїх обов’язків, до мого покликання — бути свідком і проповідником Його — Воскреслого Спасителя, нашого Господа і Вчителя, нашу Дорогу, нашу Істину, наше Життя, мою Дорогу, мою Правду і моє Життя. «Для мене бо життя — Христос» — можемо повторити за апостолом народів. А відтак зможемо інших супроводжувати у дусі Христової любови, вислуховуючи їхні болі і страхи, просвічуючи їхні душі словом проповіді, словом надії, яку самі черпаємо із близькості до Біблії, скріпляти їх у Святих Таїнствах, підносячи їх на дусі, розпалюючи і зігріваючи їхні серця і душі теплом Божої благодаті і любові.

Дорогі брати і сестри, сьогодні, коли ми так чисельно зібрані у цьому храмі, дякуймо Богові за Його любов до кожного із нас. Дякуймо за дар священства і Євхаристії, які Господь встановив, щоб бути завжди з нами на дорогах нашого життя. Дякуймо за наших священників, які для нас є знаком і знаряддям Божої присутності, Божої благодаті і Божої любови.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії