СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Єдинодушні з Христом»: проповідь Блаженнішого Святослава в четверту неділю Великого посту
«Великий піст — це час зростання у вірі. Христос каже, що злого духа можна вигнати молитвою і постом. Молитва і піст — це зусилля людини, які вона робить в довір’ї до Бога. Молитва дає нам можливість Бога пізнавати, а піст — бути Йому вірними і зростати у вірі. Час Великого посту — це нагода для кожного з нас особисто пережити Христові слова: «Все можливо тому, хто вірує». На цьому наголосив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви у своїй проповіді у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у четверту неділю Великого посту, 14 квітня 2024 року.
З цієї проповіді Блаженнішого Святослава ви довідаєтеся:
- чому Ісус Христос називає книжників, своїх учнів та батька із сином невірними?
- що означає бути єдинодушними з Ісусом Христом і як цього досягти?
- який зв’язок існує між вірою, довірою та вірністю?
- яким чином Великий піст сприяє зростанню нашої віри?
- як виявляти власну довіру Богові у період цієї жорстокої і божевільної російської війни проти України?
«Ніхто не може сказати, що Ісус є Господь,
як тільки під впливом Духа Святого»(пор. I Кор. 12, 3)
Преосвященні владики!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у четверту неділю Великого посту, Боже слово глибоко пронизує дійсність людства, зокрема наших часів. Святе Євангеліє, яке ми щойно почули, говорить про силу і безсилля, про невірство і справжню віру, а також про визвольну та освячувальну Божу силу, яка виявляється, можливо, в момент найбільшої людської слабкості. Та сила виявляється людині через віру в Бога, яка здатна зробити неможливе.
«О роде невірний!» Нерозуміння і невіра в Ісуса
Описуючи цю дійсність, євангелист Марко розповідає нам про один цікавий епізод із земної місії Ісуса Христа. Спаситель сходить з гори після Преображення і бачить своїх учнів, яких обступили законовчителі, книжники і сперечаються з ними (Мр. 9, 14). Учні не можуть побороти своїх опонентів у цьому богословському, релігійному протистоянні, яке переростає в ще одну баталію. Батько приводить до Ісуса свого біснуватого сина і каже: «Учителю, привів я до Тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів Твоїх, щоб його вигнали, та не змогли» (Мр. 9, 17–18). Далі чоловік благає Христа допомогти його синові, змилосердитися над ним.
Спитаймо себе, що є спільним між усіма персонажами нинішньої євангельської події: книжниками, які дискутують; учнями, які виявили своє безсилля, як у знанні, так і у здатності вигнати злого духа; батьком, який просить про допомогу; біснуватим юнаком, якого злий дух кидає у крайнощі — то у вогонь, то у воду? У чому вони єдинодушні? Спаситель описує їх усіх одним словом: «О, роде невірний!» (Мр. 9, 19). Усі вони не вірять і не розуміють, ким є Христос. Багато людей, зокрема й цей батько, думали, що Він один із багатьох учителів, які мандрували Ізраїлем. Книжники та фарисеї вважали Його вільнодумцем. Навіть учні не усвідомлювали, ким насправді є їхній Учитель, тому що бачили в Ньому лише вияв Його людської природи і недобачали Його божества!
Віра робить людину єдинодушною з Христом
Рід невірний… Речником цього невірного роду стає батько біснуватого юнака, який каже до Христа: «Якщо можеш, поможи». Господь починає говорити з ним про силу, про можливість: «Щодо того — якщо можеш — то все можливо тому, хто вірує» (Мр. 9, 23). Тоді чоловік торкається серцевини цієї дійсності й каже: «Вірю, поможи моєму невірству» (Мр. 9, 24). Відтак Христос своїм словом звільняє біснуватого юнака, бере його за руку, начебто піднімаючи зі стану омертвіння (усі, хто його бачив, казали, що він помер). Змінює духа в юнакові: силою Святого Духа звільняє його від злого духа, наповнюючи Святим Духом, і віддає назад батькові.
Можливо, багатьох із нас дивує фраза: «Вірую, поможи моєму невірству». Начебто в одній людині співіснує віра і невірство. А що таке віра? Що вона робить з людиною? У сьогоднішньому Євангелії ми маємо на це відповідь. Віра робить людину єдинодушною із самим Христом, який повний Духа Святого. Якщо людина вірує, звертається в повному довір’ї до Христа, Він уділяє їй свою силу, наповнює її власною святістю, своїм Духом. Отож віра — це чеснота, прикмета людини, її здатність торкатися Бога, пізнавати Його через власний досвід спілкування з Ним. Христовий Дух начебто формує і вводить людину в новий стосунок із Ним. І лише тоді віруюча людина може зрозуміти, пізнати, що Ісус Христос є Господь («Господь» означає «Ягве», Бог Ізраїлю). Тому твердить апостол Павло: «Ніхто не може назвати Христа Господом, як тільки під впливом Духа Святого». А святий Августин каже: «Знає Бога не той, хто Його вивчає, а той, хто Його любить». Та внутрішня Божа сила, яка пов’язує Духом Святим кожного віруючого з Христом, дає можливість вповні зрозуміти нашого Господа, Спасителя і Учителя.
Вірити означає довіритися
Дорогі в Христі брати і сестри! Цікаво, що всі ті слова, які ми почули в нинішньому євангельському читанні, описують види стосунків між його персонажами. Книжники вивчали Бога по книжках. Учні намагалися бути зі своїм Учителем, але пізнають Його лише тоді, коли Він явиться їм воскреслим. Тому сьогодні Він об’являє їм, що буде виданий у руки грішників, Його вб’ють, а на третій день Він воскресне (пор. Мр. 9, 31). Батько в повній відданості, довір’ї до Христа зростає в тому стосунку з Ним, який ми називаємо вірою. Тож вірити означає передусім довіритися. Довіритися тому, хто мені об’являється. Довіритися Його силі, слову, святості. Довіритися і бути Йому вірним. У цьому стосунку довір’я до Бога кожен із нас повинен щодня зростати.
Великий піст — це час зростання у вірі. Христос каже, що злого духа можна вигнати молитвою і постом. Молитва і піст — це зусилля людини, які вона робить в довір’ї до Бога. Молитва дає нам можливість Бога пізнавати, а піст — бути Йому вірними і зростати у вірі. Час Великого посту — це нагода для кожного з нас особисто пережити Христові слова: «Все можливо тому, хто вірує».
Наскільки я довіряю Богові?
Мабуть, ніщо не є таким болючим для людини, як переживання власного безсилля. Це стається з нами, зокрема, під час війни, коли ми бачимо в обличчя злого духа, який несе руйнування, поневолення і смерть, — духа маніпуляції нашими емоціями. Це він часто кидає нас у крайнощі, наче у вогонь та воду. Скільки разів ми пережили якусь ейфорію, надію, що ось-ось усе завершиться, а потім — розчарування, занепад сил! У той момент, коли ми відчуваємо власне безсилля перед проявом злого, спитаймо себе: яка моя віра, наскільки я довіряю Богові? Можливо, це варто зробити зараз, цієї неділі, у цей історичний момент війни, яку ми переживаємо як протистояння зі злим духом, що забирає в нас життя. Бо, мабуть, і сьогодні ми прийшли до цього храму з молитвою: «Ісусе, якщо можеш, порятуй нас!». Можливо, як Його учні з нинішнього Євангелія, не усвідомлюємо, до кого звертаємося… Ми стоїмо зараз перед обличчям Всемогутнього в цьому храмі, а Він мене і вас запитує: «Віруєш, що Я можу це зробити?».
Христова Церква закликає сьогодні кожного з нас відповісти Господеві тими дивними словами: «Вірую, допоможи моєму невірству». Зростаймо у вірі та довір’ї до Бога щодня! Даймо Йому можливість через нашу з Ним єдинодушність у Святому Дусі діяти в нас. Саме тому під час Великого посту Церква кличе нас приступати до Святих Таїнств Сповіді та Причастя, через які причащаємося єдиного з Христом Духа Святого, щоб пережити повноту сили, що її Він хоче передати нам, віруючим людям України, своєму Божому народові. Він нам нині нагадує, що того злого духа, який атакує Україну, можна вигнати не тільки військовою потугою чи іншими людськими засобами — це можна зробити за допомогою молитви й посту.
Господи, прийди сьогодні до нас! Наповни нас Твоїм Духом! Підійми і визволи нас! Дай нам Твою силу! Вияви Твою силу через наше безсилля! А найбільше, зрости нас у вірі, у повному довір’ї до Тебе! Бо нічого немає неможливого тому, хто вірує. Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
