СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Єдність між людьми може настати лише через даного Церкві Духа Воскреслого», — владика Тарас Сеньків
У суспільстві існує недовіра, у міжлюдські стосунки проникає жорстокість, підозрілість, страх, ми стаємо небезпекою один для одного. Треба лише подивитися на події довкола, щоб відчути це. Яким чином цьому зарадити? Відповідь на це запитання намагається дати владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийської єпархії, у проповіді в понеділок Святого Духа, виголошеній в часі Архиєрейської Божественної Літургії в монастирі сестер згромадження Воплоченого Слова в м. Стрию.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- у чому була проблема будівничих Вавилонської вежі?
- яким чином людство сьогодні повинне будувати єдність між собою?
- що може стати джерелом єдності у сучасному світі, розтерзаному конфліктами і війнами?
- яке твердження і визнання є мірилом і напрямом людського життя?
- яка різниця між старозавітнім Вавилоном та новозавітньої горницею у день П’ятидесятниці?
- що сьогодні означає слідувати за Ісусом Христом?
«І ніхто не може сказати, „Ісус є Господь“,
як лише під впливом Духа Святого»
Перед вознесінням Спаситель наказав апостолам залишатися разом і очікувати дару Святого Духа. Святий Дух зійшов на них, коли вони, разом з Дівою Марією, були зібрані спільно в одному місці. Згідно бажання Христа — «щоб всі були одно» — єдність Христових учнів у спільноті є необхідною умовою для П’ятидесятниці. Помазання Святим Духом є знаменням початку нової епохи поєднання людства з Богом у Дусі і правді, епохи Христової Церкви, та відповіддю на питання про єдність, яка постійно є проблемою для людства.
Вавилонське непорозуміння
У Старому Завіті противагою до П’ятидесятниці є давня історія про будівництво Вавилонської вежі — історія про імперію, в якій люди привласнили собі стільки влади, що в це самі тяжко вірили. Вони вважали що більше не потребують чекати прихильності далекого Бога. Почувалися досить сильними, щоб будувати власний шлях до неба: відкрити собі туди двері, щоб самим ставати богами та влаштувати райське життя.
І тоді сталося щось дивне. Вони, будуючи спільно, раптом почали будувати всупереч собі. Тоді, коли вони намагалися стати богами, то опинилися у небезпеці, що можуть перестати бути навіть людьми, бо втратили те, що було для них найбільше людське — взаєморозуміння.
Сучасне непорозуміння між людьми
Може здаватися, що це є старий, не актуальний для нас, міф. Але мусимо визнати, що щось подібне відбувається з людством сьогодні. Ми живемо у ситуації, коли ніби постійно зближаємось. Відстані у світі вже майже не грають ролі, але в той же час людям стає все важче порозумітися між собою. Світ поділений на «перший», «другий» і «третій», і тоді, коли всі противляться будь-якій дискримінації, через поділ світу та ж дискримінація стає незамінним інструментом політики. У повітрі бринить тривога та невизначеність, і всі декларації про мир знецінюються реальністю воєнних конфліктів.
Одночасно у значній частині суспільства домінує переконання, що завдяки досягненням науки та технологій ми здобули владу над світом, аж до його фундаментальних складових. Що маємо право та здатність перебудувати світ, і навіть переробляти людей, відповідно до власних стандартів. Тому не потрібно щось просити у якогось Бога, коли ми можемо самі влаштувати власний рай, кращий світ цілковитої свободи та необмеженого задоволення.
Але тут виникає відчуття дежавю: хоча є все більше взаємно визнаних стандартів життєвих стилів та комунікації, однак ми розуміємо один одного все менше. У суспільстві існує недовіра, у міжлюдські стосунки проникає жорстокість, підозрілість, страх, ми стаємо небезпекою один для одного. Треба лише подивитися на події довкола, щоб відчути це.
Єдність — це дар Духа
Зрозуміти причини такої дійсності ми можемо лише у світлі Божого Об’явлення: там, де віра в Бога зникає, приходить страх з невідомих сил, з майбутнього, природи, та всього того, чому людина не може протистояти сама. Це може зробити лише той, хто створив Всесвіт і несе його в руках. Єдність між людьми може настати лише через даного Церкві Духа Воскреслого, який вкладає до нашого нутра слово вічного життя.
Ісус є Господь — це мірило і напрям нашого життя
Боже слово, яке Дух Господній говорить Церкві, є живе і діяльне та звучить досить просто: «Ісус є Господь». «Господь» — це старозавітне найменування Бога, вживане замість його невимовного імені. Тому воно є визнанням божественності людини Ісуса Христа. У ньому увесь зміст віри, яка будує Церкву і без якої Церква не існувала б. Бог у особі Христа увійшов у світ, тому немає більше невизначеності, чи існує Бог, як він існує, чого він хоче від нас, та чи світ і життя взагалі мають сенс і напрям. Це нове слово запрошує всіх у простоті серця вступити у віру спільноти Христових учнів. Воно виводить людей з егоїзму та об’єднує їх, вказує на відчинене майбутнє, на ясно визначений шлях, і так дає відповідь, якої всі очікують.
Разом з цим слово: «Ісус є Господь», є мірилом способу життя, і його висловлення вимагає буття цілої людини. Воно спонукує нас відмовитися від власної самодостатності і прийняти критерії Духа любові та свободи, який єднає людей у Божій істині. Лише коли перестанемо жити за власними уявленнями, а освоїмо життя у сопричасті з тим, «хто видав себе за нас», тоді станемо по-справжньому відкриті один до одного.
Божественний вогонь любові
Тоді зрозуміємо, чому Вавилон — це Вавилон, а П’ятидесятниця — це єдина Христова Церква. Там, де люди хочуть стати богами або «приватизувати» собі право на Бога, вони будуть протистояти один одному. Але там, де вони відкриті на слово Живого Бога, можуть отримати Духа, який здатний усіх об’єднати. Бо є лише один Господь, який має право на всіх, але нікого цим не позбавляє свободи, бо насправді єднає нас: Ісус, який є і людиною, і Богом. Діяння Святого Духа підпорядковує нас владі Ісуса Христа.
Святий Дух — це вогонь, який Христос приніс нам з неба як силу спасіння. Цей Божественний вогонь любові руйнує мури ворожнечі та розчищає простір для нового світу. Слідувати за Христом Ісусом — означає широко відкрити себе істині віри, стати правдиво, душевно і духовно відкритою, справді вільною людиною: образом і подою Бога Творця та дитиною Бога Отця. Тому християнство не нудна справа, не побожна повінь слів, за допомогою яких можна виторгувати для себе якесь місце під сонцем. Християнство — це оживлена вогнем та скріплена силою Святого Духа єдність людей у Містичному Христовому Тілі — Католицькій Церкві, яка полум’ям непохитності у вірі та обіймами животворної любові Воскреслого Ісуса Христа, очищує та творить для вічності з людства новий Божий народ. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
