СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Дякуємо українській жінці»: проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди 6-ої річниці Апостольського екзархату в Італії
Пропонуємо Вашій увазі духовні роздуми Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава, виголошені під час проповіді на Божественній Літургії у катедральному храмі Жировицької Богородиці і свв. мчч. Сергія і Вакха з нагоди відзначення шостої річниці створення Апостольського екзархату в Італії 11 липня 2025 року.
«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає»
Преосвященний владико Володимире,
преосвященні владики,
всесвітліші, всечесні, преподобні отці,
преподобні сестри,
дорогі брати та сестри,
Слава Ісусу Христу!
Притча про сіяча: три цікаві риси
Ми сьогодні чуємо, як Боже Слово промовляє до нас притчею про сіяча. У євангелиста Матея ця притча має особливий колорит. Сіяч, який сіє, є дуже дивний, нерозбірливий — сіє куди попало. Мабуть, не так переймається землею, як переймається якістю зерна, яке розсіває. Напевно, як кожен сіяч, він хотів відібрати найбільш живуче зерно, яке в собі має зародок, здатний боротися за те, аби дати нове життя.
Друга риса — він сіє дуже щедро. Його щедрість переважає над його людською корисливістю: він розкидає те зерно навіть там, де не бачить, — сіє зерно якісне, добірне і сіє щедро. І третя риса — якість, живучість того зерна виявляє плідність або безплідність тієї землі, на яку сіяч кидає зерно. А вкінці каже: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає». І тут ми розуміємо, що йдеться не про матеріальне насіння, а йдеться про Боже слово, бо у Старому Завіті єдиним органом спілкування людини з Богом було вухо, а Боже слово є тим зерном, яке Господь Бог хоче вкласти в людину, кажучи: «Слухай».
Надія — зерно вічного життя
Слухати Боже слово — це означає бути плідним, його приймати. Слухати Боже слово — означає давати йому простір, дозволити, щоби зародок Вічного життя, яке воно несе в собі, проріс у мені. Більше того — це історія про надію, бо надія є тим зерном Вічного життя, яке наш Бог і Спаситель хоче посіяти в серце кожної людини. Той зародок безсмертя, як каже Василій Великий, є змістом християнської надії. І це зерно — чи ми знаємо, чи ні, чи ми спимо, чи діємо — воно кільчиться, росте. Те зерно очікує моменту, щоби в нас принести плід у житті вічному.
Княгиня Ольга — досвітня зоря
Слухаючи сьогодні це слово про зерно, про його силу, якість, щедрість, про Бога, який говорить до людини і шукає в її серці простору, ми сьогодні святкуємо пам’ять великої жінки в історії Київської Церкви — великої рівноапостольної княгині Ольги. Гимнографія нашої Церкви з давніх часів називає її «досвітньою зорею», яка є передвісницею нової епохи. Нашого князя Володимира народ назвав «ясне сонечко», а Ольга — це досвітня зоря, яка передбачає, що ніч обов’язково закінчиться. Хочемо ми того чи ні — сонце зійде, і новий день настане.
Її постать нагадує одну подію в історії Європи, адже Ольгу ми називаємо великою європейською жінкою. Поблизу Риму є колиска західного монашества, де в ґроті святого Венедикта, покровителя Європи, латинською мовою є середньовічний напис, який каже: «Венедикте, чому шукаєш світла у темній печері? В печері світла не буває». І далі мовить: «Продовжуй шукати там світло, бо тільки посеред найгустішої темряви найясніше сяють зорі». У мене таке враження, що ті слова, які пояснюють оте лоно матері землі, тієї ґроти, де народилося західне монашество, сьогодні нам висвітлюють усю цінність свідоцтва віри, життя, апостольства великої княгині Ольги, яку недаремно звемо рівноапостольною. Посеред темряви обставин тогочасної Київської держави вона була передвісницею і носієм Божого світла, передвісницею нової християнської ери — тієї Церкви, дітьми якої ми є.
Невеликий катедральний храм
Сьогодні дуже особливо святкувати пам’ять великої європейської жінки, княгині Ольги, саме тут — у цьому маленькому катедральному соборі, який справді подібний до гірчичного зерна серед великих базилік Риму. Але тут Господь Бог посилає своє зерно, своє слово — якісне, щедре, живуче, яке дає нам можливість побачити сяйво досвітньої зорі серед темряви війни, серед нашої борні, в якій сьогодні живе Україна.
Цей храм бачив багато. Він був посольством Київської Церкви при Апостольській столиці. І тут похований мій попередник на Київському престолі — митрополит Рафаїл Корсак. Тому, коли Синод Єпископів шукав катедрального собору для нашого екзархату в Римі, не так шукав великих приміщень чи просторів, як шукав того зерна, з якого зросте і народиться все. А сьогодні княгиня Ольга показує, що цей екзархат постав саме тому, що в Римі з’явилися віруючі українські жінки.
Подяка у день народження екзархату
Я пригадую, як цей храм і українська громада виглядали тридцять років тому. Тоді я був студентом. Двері храму ніколи не відкривалися. Це була єдина персональна парафія в Римі, яку заснував Патріарх Йосиф, і в її списку був один парафіянин — один із хлопців з Ріміні, який лишився в Італії, одружившись на італійці. Я мав нагоду його особисто пізнати. Він приїхав сюди, щоби зустріти свого пароха — отця-доктора Івана Музичку.
Тридцять років — це дуже короткий період часу. Але сьогодні ми тут зібралися, щоби подякувати Господу Богу за день народження нашого екзархату. Бо 11 липня, шість років тому, також у контексті діянь Синоду Єпископів нашої Церкви, Святіший Отець проголосив про створення цього екзархату, який, властиво, зродили українські жінки, які приїхали сюди і хотіли мати свою Церкву. Я пригадую зі сльозами на очах, як ті жінки стояли на колінах перед закритими дверима цього храму. Саме вони вимолили це велике дійство, яке ми сьогодні називаємо Апостольським екзархатом для українців в Італії.
Вияв вдячності владиці Діонісію Ляховичу
У цей день ми хочемо подякувати Господу Богу за українських жінок, які в муках, у стражданнях, у приниженні, серед сліз стали досвітніми зорями розвитку нашої Церкви. Сьогодні ми хочемо, як такий гарний плід нашого Синоду, по-братньому впровадити в уряд нашого владику Григорія Комара — Апостольського адміністратора екзархату. Хочемо подякувати владиці Діонісію — першому екзархові, який назавжди увійде в історію цієї клітини нашої Церкви. Владика Діонісій справді у собі втілив образ того сіяча. Він сіяв усюди, сіяв щедро — навіть сіяв своїми особистими здобутками, речами, валізками і мобільними телефонами по різних місцях, поїздах, їдучи всюди проповідувати Боже слово.
Владико, перед обличчям владик Синоду, дякую Вам за цю працю. Дякуємо за те, що жнива вродили, і сьогодні тут присутнє духовенство, структури Екзархату показують, що та українська нива, яка сьогодні тут присутня як частина нашого Божого люду, є доброю землею, яка дає плід — і вдесятеро, і втридцятеро, і всотеро.
До матері, прославленій у Жировицькій іконі
Сьогодні, впроваджуючи по-братньому в уряд владику Григорія, я би хотів вказати на ще одну Жінку — Небесну Жінку. У цьому храмі ми маємо величезний духовний скарб — Чудотворну ікону Жировицької Матері Божої. З нею пов’язане моє особисте життя як студента. Святий апостол Павло казав: «Я дякую Богові за те, ким я є». А сьогодні тут я хочу скласти свідчення: я дякую Богові і Матері Божій, у цій іконі прославленій, за те, ким я особисто є як дитина Божа. Вона мене врятувала і вимолила у найважчі студентські часи римського буття першої половини 90-х років.
Я знаю, що існує гарний звичай у нашому екзархаті організовувати прощі — до Люрду, до Фатіми. Я вас заохочую організовувати прощі до Чудотворної ікони Жировицької Богородиці. Відкрийте її для себе. Ми не знаємо іконописця, який її написав, але знаємо історичний період її створення. Пригадую, як красномовно розповідав отець-доктор Іван Музичка: «Благочестивий чернець із Жировицького монастиря, пишучи ікону своєї матері, на ній написав біль молитви за Україну, яка була у вогні війни». Він лишив у тій іконі свої сльози, свою молитву і свою надію. Я вас заохочую бачити в постаті Богородиці оте світло, яке ми сьогодні шукаємо серед темряви, яке сьогодні повинно засяяти з України — і для України, і для світу.
Мати Божа, Тобі посвячуємо сьогодні майбутнє цього екзархату: владику, отців, сестер, братів у монашестві, братів семінаристів і всіх людей. Покажи їм Боже світло надії серед жахіть і темряви війни сьогодення. Пресвята Богородице, спаси нас.
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
