Духовний заповіт Венедикта XVI

Мій духовний заповіт

Коли в цю пізню годину свого життя оглядаюся назад на десятиліття, які я прожив, перше, що бачу, як багато причин маю для того, щоби дякувати. Дякую, перше, ніж будь-кому іншому, Самому Богові, подателеві кожного доброго дару, що дарував мені життя та провадив мене через різні моменти розгубленості, завжди підводячи мене кожного разу, коли мені трапилося посковзнутися та завжди наново даруючи мені світло Свого обличчя. Оглядаючись, бачу й розумію, що також темні відрізки цієї дороги були для мого спасіння і саме в них Він мене добре провадив.

Дякую моїм батькам, які у важкий час дарували мені життя і які ціною великих жертв, своєю любов’ю приготували для мене чудовий дім, що немов ясне світло досі освітлює всі мої дні. Сяюча віра мого батька навчила нас, його дітей, вірити, і немов вказівник, була завжди міцною під час моїх наукових здобутків; глибока побожність і велика доброта моєї матері становлять спадщину, за яку я ніколи не зможу достатньо подякувати. Моя сестра протягом десятиліть безкорисливо та з великою турботою підтримувала мене; мій брат, завдяки ясності своїх суджень, своєю стійкою рішучістю та спокоєм серця завжди прокладав мені дорогу; без цього його постійного прямування попереду та супроводу я б ніколи не знайшов правильний шлях.

Від щирого серця дякую Богові за численних друзів, чоловіків і жінок, яких Він завжди ставив поруч зі мною; за співробітників на всіх етапах моєї дороги; за учителів й учнів, яких Він мені дав. Всіх їх з вдячністю ввіряю Його доброті. І хочу подякувати Господеві за мою прекрасну батьківщину в Баварських Преальпах, в якій я постійно бачив, як проглядається сяйво самого ж Творця. Дякую за людей моєї батьківщини за те, що в них міг завжди наново відчути красу віри. Молюся, щоби наша земля залишалася землею віри та прошу вас, мої земляки: не дозвольте відволікти себе від віри. Нарешті, дякую Богові за все прекрасне, яке міг досвідчити на всіх етапах моєї дороги, особливо в Римі та в Італії, що стала моєю другою батьківщиною.

В усіх тих, кого якимось чином скривдив, від щирого серця прошу прощення.

Те, що спочатку я сказав своїм землякам, кажу тепер усім тим, хто у Церкві був ввірений моєму служінню: залишайтеся стійкими у вірі! Не піддавайтеся розгубленості! Часто здається, що наука — з одного боку природничі науки, а з іншого боку історичні дослідження (особливо екзеґеза Священного Писання) — спроможні запропонувати неспростовні результати, суперечні з католицькою вірою. Я пережив перетворення природничих наук від давніх часів і можу ствердити як навпаки, розвіялися очевидні на перший погляд визначення проти віри, показуючи, що це не наука, а філософські інтерпретації, лише на перший погляд приналежні до науки; так само, як з іншого боку, саме в діалозі з природничими науками також віра навчилася краще розуміти обмеженість обсягу своїх стверджень і, отже, свою особливість. Ось уже шістдесят років супроводжую богословський шлях, зокрема, біблійні науки, і через чергування різних поколінь я бачив падіння тез, які здавалися непохитними, виявившись просто гіпотезами: ліберальне покоління (Harnack, Jülicher тощо), екзистенціаліське покоління (Bultmann, і т. д.), марксистське покоління. Я бачив і бачу, як з клубка гіпотез вийшла на яв і наново являється раціональність віри. Ісус Христос — насправді дорога, істина та життя — а Церква, з усіма своїми недоліками, є насправді Його тілом.

Врешті, смиренно прошу: моліться за мене, щоби Господь, незважаючи на всі мої гріхи та недоліки, прийняв мене у вічних покоях. За всіх тих, що були мені ввірені, день за днем з мого серця підноситься молитва.

Benedictus PP XVI