СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиДослідження PISA показало, що український учень неготовий до життя після школи
Одним з основних завдань освіти — рівень підготовки дітей до життя. Та в Україні поки що домінує думка, що ми готуємо дітей до вузу. Ще донедавна 75 % батьків бажали, аби їхні діти навчалися саме у вищих навчальних закладах.
Це призводить до відповідних наслідків і в результаті діти не хочуть обирати робітничі професії. Натомість багато молодих людей здобувають дипломи юристів та економістів і потім мають проблеми з працевлаштуванням… Тобто в нас відсутнє поняття, що таке освіта, її якість і для чого вона потрібна. Наслідки такого підходу до освіти Україна відчуває все гостріше.
Нещодавно було опубліковано дані міжнародного дослідження PISA у сфері освіти, яке для нас дуже важливе, оскільки зараз у нас відбувається перша спроба серйозної реформи початкової освіти з часів розпаду Радянського Союзу.
І дослідження PISA дає нам краще розуміння, де ми знаходимося порівняно з іншими країнами світу в підготовці учня до життя після школи.
Україна вперше брала участь у цьому дослідженні. Саме дослідження PISA вперше було проведено у 2000 році. Участь у ньому беруть понад 80 країн світу.
Воно охоплює три напрямки — грамотність (читання), математичний та природно-науковий.
Зараз іде дискусія, чи потрібно здавати ЗНО з математики… Але точні науки розвивають критичне мислення, що є дуже важливо у великому навалі інформації, яка є в сучасному світі. Дуже важливо раціонально мислити, а непросто приймати рішення на основі емоцій.
Наші діти показали дуже низький результат з математичних знань. Хоча вважалося, що в пострадянських країнах точні науки на високому рівні. Результат дослідження, який орієнтувався на підлітків 15 років показав, що рівень знань порівняно з іншими країнами є досить низький.
Та, як на мене, такий результат для України не є неочікуваний. Дослідження показує, що в основному діти наслідують своїх батьків у цілях, які перед собою ставлять.
І дуже рідко діти засвоюють іншу культуру поведінки.
Дехто вже встиг сказати, що це наслідок реформи. Але це не може бути наслідком, оскільки реформа охопила тільки початкову школу і триває тільки останні два роки. Це наслідок останніх 25–30 років після СРСР.
Цікаво, що в деяких аспектах нас випереджають такі сусідні країни як Білорусь, Угорщина, Польща, Естонія… Тобто ми не стоїмо в хорошому рейтингу.
Дослідження показує загалом, що український учень неготовий до життя після школи. Тому, на жаль, ми часто спостерігаємо алкоголізм, наркоманію та інші асоціальні типи поведінки. А все тому, що людина почувається неконкурентоздатною, не може зорієнтуватися, як їй рухатися в житті. Такий орієнтир людині має давати середня школа, чого нема.
Згідно результату, діти з соціально-економічних сімей нижчого статусу показують слабші результати. В основному йдеться про сільські школи.
Гадаю, не всі сприйматимуть результати дослідження. У першу чергу опиратимуться освітяни, бо вони безпосередньо працюють на якість цієї освіти. А ми в першу чергу говоримо про стандарт та очікування від освіти.
У реформі, яка зараз триває для початкової освіти стандарт розроблено і затверджено. Початківці вже нібито за ним працюють. Наскільки вчителі увійшли в дух реформи, чи зрозуміли, як досягати результатів іншими навчальними технологіями, як досягати ширших результатів, а непросто навчити дитину писати і читати, покаже час.
Перед освітянами стоїть завдання навчити і писати, і читати, і взаємодіяти, і висловлюватися… Коли побутує думка, що початкова школа — це продовження дитинства, то це хибна думка.
Багато проблем в освіті сьогодні маємо саме ще через пострадянський рудимент. У Радянському Союзі мати вищу освіту означало мати право на певний соціальний ліфт: отримати керівну посаду, вступити в партію, отримати пільги. І питання не стояло, чи ця людина була достатньо талановита, конкурентоздатна. Була певна модель, за якою треба було просто рухатися.
Радянського Союзу вже давно не існує, але, на жаль, люди поки що не поміняли мислення. Ми ще не цілком перейшли на ринкову економіку в своєму мисленні. Ми ще не усвідомлюємо, що маємо бути конкурентноздатними. У наших головах досі живе комуністичне мислення, що держава про все подбає.
Вища освіта в Україні вже не є символом того, що вона символізувала ще одне покоління тому. Ми самі знівелювали її значення. Кількість людей з вищою освітою не відповідають запитам ринку. Окремо ми ще можемо говорити про її якість, яка також не відповідає належному рівню.
Батьки повинні переглядати свій вплив на дітей щодо вибору професії. Неформальна освіта, до речі, яка набирає щораз то більшої популярності, також може внести в цей аспект позитивний резонанс і підготувати людину до життя.
Приклад такої неформальної освіти — Академія лідерства.
Звісно, цілком змінити підхід до освіти може реформа середньої та вищої освіти.
голова Комісії у справах освіти та виховання УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
