СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиДопомога Церкви переселенцям: спільнота, що стає цілющим бальзамом
Довіряти Тому, хто творить спільноту та лікує рани — це досвід, який переживає і про який розповідає отець Ігор Клюба, молодий священник з Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ, якому через кілька тижнів після його ієрейських свячень запропонували опікуватися будинком, в якому замешкали 44 внутрішньо переміщених осіб, що належать до різних конфесій.
Чарівний краєвид Карпат, пахощі весни, чистий і кришталевий шум річки, веселий спів пташок — тут, у Заріччі, селі, розташованому в Івано-Франківській області на заході України, розум відмовляється думати про війну та руйнування, від яких найбільше страждають схід та південь країни. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Тут, у Заріччі, про війну нагадує присутність 44 біженців, яких прийняли в реколекційному домі, що належить Місійному Згромадженню Святого Апостола Андрія. «Спочатку всі були трохи налякані, закриті, кожен намагався встановити певні межі між собою та іншими», — розповідає греко-католицький священник Івано-Франківської архиєпархії отець Ігор Клюба, якому запропонували подбати про нових мешканців будинку, що носить ім’я святих Кирила і Методія. Тепер отець Ігор тимчасово поселився тут із своєю дружиною та їхнім шестимісячним сином. Він розповідає про те, як він наважився прийняти цю пропозицію:
Отець Ігор Клюба про зародження ініціативи
Страхи розчиняються в повітрі Карпат
«Перед приїздом сюди ми з дружиною теж трохи хвилювалися, бо не знали тих людей, їхніх настроїв, боялися, що нас можуть не сприйняти, думали про можливі конфлікти», — пригадує молодий священник, який нещодавно отримав ієрейські свячення. Через деякий час страхи як біженців, так і отця Ігоря та його дружини розчинилися в гармонії навколишньої природи, цілительки тіла, у щоденних розмовах, у щоденніх стараннях вчинити повсякденне життя комфортнішим і красивішим, та в спільній молитві, цілительці душі.
Екуменічний вимір
«Можна сказати, що це екуменічний дім, — каже отець Ігор. — Переселенці належать до різних християнських конфесій: серед них є протестанти, православні. Єдиними католиками тут є я і моя сім’я». Цей факт поставив перед молодим священником лише одне запитання: «Як організувати щоденну молитву, в якій би кожен міг брати участь?» «Поміркувавши трохи, — каже він, — я сказав їм, що кожного вечора о 20:00 буде спільна молитва, і кожен, хто бажає, може взяти в ній участь».
Для священника було несподіванкою, що всі прийшли на молитву. Щовечора спільнота молиться, іноді священник пропонує коротку катехизу, а потім обговорюються практичні питання по дому, приймаються рішення на наступний день. «Якби в цьому домі не було каплиці, якщо би не було спільної молитви, — підкреслює отець Ігор, — я думаю, що загальна атмосфера була б зовсім іншою: напевно, були б конфлікти та непорозуміння. Ця молитовна зустріч об’єднує нас, вчиняє нас спільнотою і тут ми досвідчуємо євангельські слова: „Нехай усі будуть одно“». Отець Ігор розповідає про спільну щоденну молитву:
Отець Ігор Клюба про щоденну молитву
Бути спільнотою — це загальнолюдська риса
Окрім підтримки з боку Місійного Згромадження Святого Апостола Андрія, проживання цих переселенців забезпечує також Івано-Франківська архиєпархія та місцеві й іноземні благодійники (з Італії, Німеччини, Польщі).
Більшість мешканців будинку — це жінки з дітьми. «Тут багато підлітків, які допомагають доглядати за маленькими дітьми», — каже священник, додаючи, що кожен намагається робити свій внесок у спільне життя: хтось готує, хтось працює в саду біля будинку, хтось прибирає, а хтось проводить час з дітьми, навчаючи їх малювати.
Є щось, точніше, Хтось невидимий, Хто допомагає усвідомити цим людям, що особливо в ситуаціях хаосу та руйнування треба відкинути все, що заважає нам бути спільнотою, в якій кожен має свою просту, але суттєву роль: дітти, які повинні жити своє дитинство, граючис; підлітки, які вже здатні краще розуміти ситуацію і вчаться піклуватися про інших, відчуваючи, що вони потрібні; і дорослі, які повинні мати здатність надати сенсу всьому, що відбувається, і брати на себе відповідальність за інших.
Довіритися проводові Святого Духа
«Я ніколи не мав досвіду очолювати громаду, — каже о. Ігор Клюба, — але я думаю, що для цього не потрібно багато: достатньо бути з людьми і намагатися розуміти їх. Багато людей, які живуть у цьому будинку, мають знання та досвід у різних сферах, і рішення, які впливають на повсякденне життя, ми завжди приймаємо разом. Наприклад, одну з кімнат ми вирішили перетворити на дитячу, щоб у погану погоду вони могли проводити час разом. Ми про все говоримо і обговорюємо, і, можливо, також і через це не буває конфліктів. Ми хочемо, щоб усі почувалися тут як вдома».
Зціляти рани
Спочатку для мешканців будинку святих Кирила і Методія було незвично жити під одним дахом зі священником: їм здавалося дивним, що він з ними їв, працював, пив з ними каву. Він один із них, який намагається допомогти.
«Найбільша потреба цих біженців, — підкреслює о. Ігор Коюба, — це свого роду аґіотерапія, духовна підтримка, слухання, молитва. Бо вони прибули сюди не з власної волі, щоб побачити гори, а втекли від бомбардувань, від пострілів, від смерті. По дорозі сюди вони бачили знищену військову техніку, хтось бачив розстріляні машини. Тому їм потрібне духовне зцілення, яке відбувається через слухання, молитву. Для тих, хто потребує, ми також пропонуємо можливість звернутися до психолога».
З ноткою ностальнії отець Ігор говорить про майбутнє: коли вони повернуться до своїх домівок, я буду сумувати за ними, мені бракуватиме їхньої присутності, їхньої мудрості, їхніх порад:
Отець Ігор Клюба про будування спільноти
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
