СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Чистота серця — це єдине дійсне запрошення на райський бенкет», — владика Тарас Сеньків
Ісус розповідає своїм учням притчу про запрошених на велику вечерю. Усе задля того, щоб показати глибину Божої любові, Його щедрість і нашу відповідь на це запрошення. Ця історія — не лише про фарисеїв, а й про нас сьогодні. Чи ми готові прийняти Божий поклик, а чи відмовляємося, занурені у свої справи? Пориньмо у цю притчу разом із владикою Тарасом Сеньківим, яка спонукає до роздумів і відкриває важливу правду про взаємність у любові.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- що стало спонукою для Ісуса розповісти притчу про бенкет?
- якими були причини відмови запрошених прийти на бенкет, і як це характеризує їхнє ставлення до господаря?
- хто саме прийняв запрошення на бенкет?
- що означає «чистота серця» у контексті Божого запрошення на бенкет?
- як можна застосувати зміст цієї притчі до сучасного життя і нашого ставлення до Божих дарів?
Бенкет у домі фарисея
Був бенкет в домі одного фарисея. І якийсь з гостей, теж фарисей, зітхнувши, висловив жагуче і, звичайно, щире бажання: бути на вічному Господньому бенкеті у його Царстві. Можливо, всі присутні також побожно подумки зітхнули, яка б це була краса. Але Ісус, далекий від побожного зітхання фарисея, порушив цю атмосферу реалістичною притчею про запрошених на справжній, а не мрійний, бенкет у Царстві Божому.
Марнославство і байдужість — причини відмови від бенкету
Про цей бенкет всі поважні гості були завчасно повідомлені. Вони є очікуваними, і господар тішився на зустріч з ними. Та коли приходить час гостини запрошені зневажливо відмовляються прибути, і виправдовуються різними «терміновими» справами.
Бенкет за часів Ісуса був символом щастя та достатку. Можливо, цей образ нас не надто захоплює, тому що нам щодня всього вистачає, і ми не можемо уявити, що може бути інакше. За часів Ісуса все було навпаки. Відчуття голоду було більш поширеним, ніж відчуття насичення. Але суттю бенкету є не настільки насичення, але щиросердечна взаємність у любові.
В історії спасіння спочатку Бог об’являв свою любов у стосунках з вибраним єврейським народом. Але що сталося з його щедрим запрошенням? Взаємності не отримав. Притчею Ісус пропонує Божу близькість через себе насамперед тим, котрі мають це зрозуміти, котрі є «релігійними професіоналами», але марно. У них тисяча виправдань. Провідники народу, фарисеї та книжники, відкинули Боже запрошення. З різних причин. Одні задля мамони, інші задля свого комфорту, інші задля своїх мирських радощів і турбот. Необґрунтовано відмовлятися від запрошення є неввічливо, відмовлятися від запрошення високопоставленої особи — нерозумно, але відмовлятися від запрошення Всевишнього, від самого Бога — гідне осудження! Не дивно, що це ображає Бога.
Бенкет для відкинутих як вияв Божого милосердя
Однак попри відмову, запрошених господар не скасовує своєї пропозиції, він хоче, щоб його бенкет відбувся. Тому кличе на нього людей, які спочатку не були запрошені, тих, хто «на краю», до кого суспільству байдуже. Запрошення є адресоване жебракам, убогим, калікам, кульгавим, сліпим… Тобто тим, кого ніхто, ніколи і нікуди не запрошує. Так і стається. Вони приймають запрошення, і закуштують смак Божої близькості, бо відчувають потребу бути поруч з тим, хто повертає їм велич їхньої гідності. Ті ж, що спершу були запрошені, але дали перевагу іншим важливішим справам і знехтували господарем, залишилися ні з чим.
Урок для кожного із нас
Можна уявити, якою гіркою була їжа в устах фарисеїв, коли Ісус закінчив говорити. Вони були горді, але не дурні, добре розуміли значення слів Христа. Ісус не відкидав таких «релігійних професіоналів», але постійно намагався відкрити їм очі. Вони вважали себе кращими, благочестивішими, вибраними, думали, що мають патент на Бога і точно знають, для кого і якою є Божа воля, але в дійсності використовували Бога для власної вигоди. Їх хвилювало не Боже, а своє: іноді вони це добре усвідомлювали, але навіть тоді не хотіли ні бачити, ні чути, а задовольнялися тим, що є, і не дбали про правду.
Чистота серця — єдина умова запрошення
Всі, котрі у своїй гордості та марнославстві відкинули Бога, не увійдуть на Господній бенкет, а те, що було запропоновано їм, Бог віддасть бідним, неосвіченим, нікчемним і навіть язичникам. Ті, кого вони зневажали, бажані гості для Бога, бо під їхнім жебрацьким лахміттям, у їхніх кульгавих тілах б’ється чисте, незіпсоване серце. Серце щире і здатне любити. І чистота серця, це єдине дійсне запрошення на райський бенкет. Не титули, посади, статки і світські заслуги. Просто чистота серця і здатність до непідробної, щирої любові, котра не шукає своєї користі, але слави Божої. Тому притча звернена і до нас.
Прийміть Божу любов вже сьогодні
Божа любов з одного боку, вимагає від нас усього, щоб ми нічого не залишили собі. З іншого боку, Господь пропонує нам усе, коли кличе на бенкет. Найбільший подарунок, який можна зробити іншій людині, це особиста присутність, присвячений час, подарована увага. Цього не можливо купити. Тому господарю образливо, коли не отримує цього від інших, особливо від близьких та рідних. З іншого боку, Божа любов дає все. Господь приготував для своїх гостей велике застілля: на ньому є все, що їм потрібно для життя. Але найбільшим даром є його благовоління до запрошених. Однак вони можуть вважати, що важливіше досягнути того, що їм потрібно, самостійно і тоді, коли вони цього хочуть, бо у цьому бачать свою незалежність. Але скільки вони тоді втрачають!
І сьогодні може статися так, що ми відкидаємо Бога та його дари тому, що маємо важливіші справи, інтереси, речі, про які потрібно подбати, або стосунки, які ми ставимо на перше місце. Та все у житті буде фальшивим, якщо воно не основане на вірі, що у стосунках з Богом любов все бере і все віддає. Чи маємо мужність втратити все заради того, щоб повірити Ісусу і знову усе отримати від нього? А його звернення досі діє: «Бенкет готовий і запрошені всі…» Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
