«Чи нас болить теперішній стан роз’єднання?» — владика Богдан Дзюрах під час молитви за єдність християн

25 січня 2021

24 січня 2021 року Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах під час Тижня молитов за єдність християн очолив Молебен у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві. У своєму слові єпископ відзначив, що молитву за єдність започаткували не ініціатори чи організатори Тижня молитов за єдність християн, але сам Господь Ісус Христос. У свою чергу, ми ж повинні долучатися до цієї молитви та преображувати нею своє життя.

«Чи нас болить теперішній стан роз’єднання?» — владика Богдан Дзюрах під час молитви за єдність християн

Дорогі у Христі Брати і Сестри,

сьогодні ми напередодні завершення Тижня молитов за єдність християн. Впродовж цього тижня, що минає, сталися три події, які, хоч на різному рівні і в різних контекстах, все ж є досить співзвучними із тим, задля чого ми сьогодні тут, у Патріяршому соборі Воскресіння Христового, зібралися.

Три знакові події піклування про єдність

Отож, учора, 23 січня, ми, греко-католики, святкували пам'ять Пратулинських мучеників, 13 селян, які 147 років тому були вбиті на подвір’ї власної парафіяльної церкви на Підляшші, тому що не хотіли зрадити батьківську віру і відректися єдності з Наступником св. апостола Петра. Інша подія: 22 січня ми відзначали День соборності, День нашої національної і державної єдності. Думками поверталися до подій столітньої давності, коли тут, у Києві, на Софійській площі було проголошено урочистий акт Злуки, а символом цього єднання аж до нині залишається щорічний ланцюг єднання між правим і лівим берегом Дніпра, що його організовують громадські активісти. Нарешті, третя подія: 20 січня у Вашингтоні відбулася інаугурація 46-го президента Сполучених Штатів Америки. Ця світська і політична за своїм характером подія мала один важливий елемент: щойно заприсяжений президент говорив про необхідність «відновити душу та запевнити майбутнє Америки», а для цього, на його переконання, «потрібне щось більше, ніж слова, потрібне те, що в демократії є невловимим: єдність». Як бачимо, у трьох подіях, віддалених одна від одної у просторі і часі, люди приносять жертви, вимолюють, виборюють єдність, піклуються про єдність як запоруку їхнього успішного і гармонійного державного, суспільного і релігійного буття.

Наша молитва за єдність започаткована самим Господом

Атомізований роздроблений світ сьогодні як ніколи потребує єдності і страждає від різного роду конфліктів, напружень, протистоянь, роздорів. Єдності потребує і наш народ, тому з надією скеровує свою увагу на Церкви, які покликані ставати знаком єднання, консолідації і зцілення. Наші співгромадяни мають право сподіватися, що вони, Церкви, «супроти тих роздорів виявлять в українському народі свою єднальну і примирну силу», - як говорив про це наш праведний Митрополит Андрей (Як будувати рідну Хату, ч. ІІІ).

Ми теж сьогодні зібрались, щоби молитися за єдність. А ця наша молитва започаткована не нами, і навіть не ініціаторами цього Тижня молитов за єдність християн. Ця молитва започаткована самим нашим Господом, як ми це чули у щойно прочитаному фрагменті Євангелія від Йоана. Проте, щоб ця наша молитва принесла якомога більше духовного пожитку, пропоную, щоб ми поставили собі сьогодні три запитання, які нехай будуть для нас певного роду іспитом сумління, щоб заглянути у своє серце і перевірити його на щирість намірів і чистоту бажань.

Чи нас болить теперішній стан роз’єднання?

Перше запитання: Чи нас болить теперішній стан роз’єднання? Бо лікувати можна тільки те, що сприймається як щось недобре, прикре, нездорове. Шукатиме за водою чи за їжею тільки той, хто відчуває спрагу і голод, сприймаючи їх як загрозу для власного існування. Хтось зауважив, що найбільшим гріхом сучасної людини є втрата почуття гріха. Чи ми, живучи в роз’єднаному стані, не втратили почуття болю від цього роз’єднання? Чи усвідомлюємо ми, Христові учні, усю скандальність поділів, протистоянь, конфліктів поміж нами? Літургійні тексти Неділі Святих отців першого Нікейського собору прирівнюють дії тих, хто зазіхнув на єдність Церкви до спроби порвати на шматки хітон Христа. Чи ми, християни, усвідомлюємо, що впродовж історії ми своїми чварами, поділами, конфліктами і розділенням зробили те, на що навіть погани не наважились – римські вояки не розірвали хітон Христа, а кинули на нього жереб (пор. Йо. 19, 23-24)?… Чи нас/чи мене болить стан розділу? І чи нас/чи мене, з іншого боку, щиро тішить найменший крок у напрямку єднання, зцілення, примирення? Ці кроки і спроби єднання можуть бути більше чи менше вдалими, бо їх під натхненням Духа роблять слабкі люди. Проте, треба радіти навіть найменшим крокам у правильному напрямку, бо інакше ніколи не дійдемо до спільної мети – хіба не так? Правдивий християнин не може не радіти, якщо є свідком, а тим більше учасником процесу лікування ран і відновлення зруйнованої єдності. І тим прикріше стверджувати, скільки нетерпимості і нераз відкритої агресії в нашій історії скеровували і надалі скеровують сили і структури зла проти кожного проекту єднання, який реалізувався на наших землях, в наших Церквах! УГКЦ могла б багато чого розповісти про ту ціну, яку доводиться платити за єднання…

Чи ми справді бажаємо єдності?

Друге запитання, яке ми, кожен з нас нехай собі поставить нині: Чи ми справді бажаємо єдності? Чи справді усім серцем прагнемо єднання? Щоб з нами не було так, як з тими парафіянами, які просили свого пароха в часі великої посухи відправити Молебень за дощ, а коли усі зібралися у храмі, священник поглянув на них і запитав: «А де ж ваші парасольки?» Іншими словами, якщо ви прийшли молитися за дощ, то чи ви справді вірите і усім серцем хочете, щоб Бог його послав на ваші ниви і поля?... Чи ми справді бажаємо єдності? Чи нас зворушують слова наших літургійних молитов «за мир усього світу, добрий стан святих Божих Церков і з’єднання всіх»? А може з нами є так, що ми впродовж одного тижня в році, як це робимо саме зараз, молимося за єдність християн, а потім, впродовж 51 тижня будуємо/продовжуємо будувати мури страху і упереджень, викопуємо рови недовіри і непрощення, засіюємо на нашій спільній релігійній ниві кукіль обмови, осуду і підозріння?

Як ми хочемо послужитися цим даром єдності, який вимолюємо у Господа?

І третє запитання: Як ми хочемо послужитися цим даром єдності, який вимолюємо у Господа? Для чого ми його випрошуємо з року в рік? Апостол Яків, спостерігаючи за напруженнями і суперечками в середовищі сучасних йому християн, називає їх причину та вказує на шлях їх подолання: «Звідки між вами війни, звідки суперечки? Хіба не звідси - з пристрастей ваших, які воюють у ваших членах? Ви пристрасно жадаєте, а не маєте… Ви б'єтесь і воюєте. Ви не маєте, бо не просите. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи» (Як. 4, 1-3). Дар єдності можна прийняти на добро і збудування, а можна – надужити для ще більшої руїни, ще більшого скандалу, «на власні втіхи»: на задоволення власних амбіцій, на покращення статистики – щоб «наша» конфесія була найчисельнішою, найвпливовішою, на запевнення власного конфесійного комфорту, на домінування над іншими…

Господь бажає для нас єдності, для того, щоб по-перше наше внутрішнє життя стало віддзеркаленням життя самої Пресвятої Тройці: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані… Я - в них, і ти - в мені, - щоб вони були звершені в єдності» (Йо 17, 21.23). То ж перша ціль єднання: наше «звершення», наша святість, досконалість в Господі. А друга ціль єднання – це плідність нашого свідчення про Божу любов, яка зцілює і спасає зранені та розділені гріхами людство і людину: «…щоб вони були звершені в єдності, щоб світ увірував, … щоб світ збагнув, що ти мене послав, та й полюбив їх, як полюбив єси мене» (пор. Йо 17, 21.23). Наша проповідь і наше свідчення Божої любові здобуває велику силу і переконливість, коли ми живемо у єдності.

Дай, Боже, щоб ця наша нинішня молитва наблизила нас ще більше до того ідеалу єдності, за який молився наш Господь і до якого нас постійно спонукає Дух Святий!

Молитва за єдність

Господи, Ісусе Христе, Ти який молився, щоб усі були одно, згідно з Твоєю волею, молимось і ми до Тебе за ту єдність між нами — християнами. Нехай Святий Дух дасть нам зрозуміти увесь біль нашого розділення та допоможе нам відбудувати єдину Твою спільноту. Дай, Боже, своїй Церкві відвагу та силу безперестанно захищати справедливість та правду і щоб усі ми дбали про щире бажання єдності у нашому народі, молимось Тобі: вислухай і помилуй! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ