«Чи ми можемо проявити ще одне обличчя милосердя — взяти на себе зобов’язання за цю людину і стати другом?» — владика Миколай Бичок

30 листопада 2020

Преосвященний владика Миколай Бичок у XXV Неділю по Зісланні Святого Духа роздумує про притчу про Милосердного самарянина. Зокрема, єпископ вказує на ще одне обличчя милосердя, яке не обмежується лише одноразовою дією подання милостині потребуючому.

«Чи ми можемо проявити ще одне обличчя милосердя — взяти на себе зобов’язання за цю людину і стати другом?» — владика Миколай Бичок

Завтрашнє Євангеліє подає нам притчу про Милосердного самарянина. Як не дивно, але саме він допоміг бідоласі, якого побили на дорозі: перев’язав рани, привів у гостинний двір… Але він зробив ще один крок. «На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві і мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся» (Лк.10, 35). Що він зробив? Він взяв на себе певні зобов’язання щодо ближнього. Відповідно, у цього бідолахи з’явився хтось, хто допоміг йому не відчувати себе настільки самотнім у своїй біді.

Чи потрібно давати милостиню і допомагати? Звісно, що потрібно. Але чи ми можемо зробити оцей ще один крок? Чи ми можемо проявити ще одне обличчя милосердя — взяти на себе зобов’язання за цю людину і стати другом? Чи ми зможемо відкласти свій егоїзм і попити з такою людиною каву чи просто вислухати її розповідь? Чи ми зможемо прийти до цієї людини через тиждень і спитати як справи?

Відомий голівудський автор Річард Гір ділиться своїми роздумами: «Коли я ходив по Нью-Йорку переодягненим бездомним, ніхто мене не помічав. І я відчув, як це бути безхатьком. Люди просто йшли повз і дивились на мене з відразою. Лише одна дама була добра і дала мені трошки їжі. Цей досвід я ніколи не забуду. Ми так часто забуваємо, наскільки ми благословенні. Ми не повинні приймати це як певну данність. Будьте тими змінами, які Ви хочете бачити в цьому світі!»

† Миколай Бичок,
єпарх Мельбурнський